Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ГІДНІСТЬ ХРИСТИЯНИНА

Автор Сергій ТИТАР

Отож, благаю вас я, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас (Еф. 4:1).

Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією (Фил 1 27).

Ми не перестаємо молитися за вас, щоб ви поводилися належно (російський переклад — достойно) щодо Господа (Кол. 1:9,10).

Просили ми вас, щоб ви поводилися гідно перед Богом (1Сол. 2:12).

Чи є щось спільне між цими віршами? Безумовно є. Як же так сталося, що із семи послань апостола Павла до церков, як мінімум до п’яти звучать подібні звернення? Різні церкви, різні потреби, різ¬ний духовний рівень, але однакове звернення звучить до всіх: «Поводьтеся гідно». Чи таке повторення не підказує нам, що в цих словах міститься щось важливе і для нас? Щось потрібно нам, незалежно від місця проживання, часу, християнських традицій і духовного рівня.

Вага і заслуга

Що таке гідність? Можна сказати, що це певного роду заслуга. Коли про когось кажуть: «Він гідний високої нагороди», ми розуміємо, що нагороду цю дають не за щедрістю душевною і не за гарні очі, а за особливі заслуги. А ще ми можемо описати гідність як певну вагу, цінність. Візьмімо два злитки однакової форми і вигляду. Один — золотий, інший — мідний. Який кращий? Зрозуміло, золотий. А ось два злитки золота однакової форми. І знову питання: «Який кращий?» Той, у якого проба вища, в якому менше домішок. І «гідність» (ро¬сійською мовою слово «достоинство» використовують і щодо проби золота) цього другого злитка бі¬льше.

Гідність людини — це її вага в своїх і чужих очах. Свідомо чи несвідомо ми зважуємо себе й інших, вимірюючи гідність. Розгляньмо два приклади.

Перший: Іван Хреститель в зеніті слави. Новина про нього облетіла усі околиці — і тисячі людей сходяться хреститися від нього. Тільки гукни — і народ проголосить його Месією.

Коли ж народ був в очікуванні, і всі подумували, чи він не Христос, Іван відповів: «Я хрещу вас водою, але йде Сильніший мене, у Якого я негідний розв’язати ремінь взуття; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Лк. 3:15,16).

Незважаючи на високу оцінку людей, Іван порівнював свою вагу не з оточуючими, а з Тим, Хто Йде за ним: «Я не гідний...».

Інший приклад. Ісус щойно закінчив проповідувати. Багато людей обступило Його, кожен хоче підійти ближче, краще розглянути Вчителя, краще почути. Але якийсь рух зчинився серед людей, і натовп розступається, даючи дорогу групі людей. Це — старійшини. Вони не просто так прийшли. У них є клопотання. Про кого? Про римського сотника. Дивовижна справа! Поневолені йдуть просити за завойовника. Видно, не проста ця людина, що заслужила до себе таке ставлення. Послухаємо, що говорять старійшини: «Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: він достойний, щоб Ти це зробив йому» (Лк.7:4,5).

А й справді, хороша людина, якщо вагу його гідності порівнювати з іншими сотниками. Але що ж сам воєначальник говорить про себе? «Не турбуйся, о Господи, бо я не достойний, щоб Ти зайшов під стріху мою».

Ці два приклади не тільки ілюструють нам, що таке гідність, але й відкривають, що гідність — не просто вага сама по собі як абсолютна величина. Гідність — це вага, порівняна з іншою вагою. Злиток золота низької проби має більшу гідність, ніж злиток мідний, але меншу, ніж злиток золота щонайвищої проби.

Як стають гідними

Є, як мінімум, три способи придбання гідності.

Перший — це заслужити гідність. Так найчастіше і відбувається в житті. Чому сотник був гідний, на думку юдеїв, уваги Ісуса? Тому що побудував синагогу. Зробив діло, або багато діл — і став гідним.

Другий спосіб — це успадкувати гідність. Людина ще нічого особливого не зробила, але батьки зробили. І діти отримують їх гідність у спадок. Найбільш наочний приклад — сім’ї монархів. Син ще говорити до ладу не уміє, а вже спадкоємець престолу, царська гідність у нього. І вихователі йому постійно про це зобов’язані нагадувати, щоб постава царська була і погляд, і хода.

І третій спосіб — це коли гідність отримують незаслужено, за якимось особливим збігом обставин. Щось подібне відбулося з Естер. Хто вона така? Проста єврейська дівчина, сирота, полонянка, а стала царицею. Чим заслужила? Та нічим, царю сподобалася — от і все.

Перш, ніж нам рушити далі в нашому дослідженні, необхідно зазначити, що гідність може як отримуватися, так і втрачатися. Гідність не тільки дають, її ще й позбавляють.

Цар Аса позбавив царської гідності Мааху, свою матір за те, що вона зробила боввана (2 Хр.15:16). Не знаю, як Мааха досягла царської гідності. Можливо, вона була з царського роду, а, можливо, як Естер, була простою дівчиною. Так або інакше, але вона втратила царську гідність, і не тільки титул, але і всі привілеї.

Небесна гідність

Все, що ми дотепер говорили, стосувалося гідності земної. Але не про це писав Іван. Інша гідність хвилювала апостола: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими» (1 Ів. 3:1).

Ось воно — справжня гідність. Такого земні царі не дають! Про кого з нас можна було сказати: «Господи, подивися на нього і врятуй його, він гідний цього. Господи, він гідний бути сином Твоїм»? Чи є хоч один, хто був би гідний вічного життя в небі з Богом? «О, ні, ні!» — кажемо ми. Що ви! Ми гідні тільки пекла, ми гідні смерті. Чи не говорили ми разом з блудним сином: «…Отче! Я погрішив проти неба і перед тобою, і вже негідний називатися сином твоїм» (Лк.15:21).

Якщо це так, то що ж ми робимо в домі Божому? Чого чекаємо, на що сподіваємося? О, велика благодать Божа! Гідним не потрібна благодать. Але тут немає гідних. Їх немає в Америці і в Австралії. Більше того, в святому і чистому небі знайшовся тільки Один Гідний. «Бачив я Ангола, який кликав: Хто гідний розгорнути книгу? І не зміг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї. І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу. А один із старців промовив до мене: «Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу...» (Об. 5:2-5).

Так, Один, тільки Один гідний. Немає подібного до Нього. Але що ж робить цей Один?

«Зробив їх для нашого Бога царями і священиками» (Об. 5:10).

«Зробив» — таке право належить тільки Йому. Ти не можеш прийти до престолу Божого і тупнути ногою: «Де моя мантія, де мій скіпетр?» Ти в страху тулишся до стіни і шукаєш найтемнішого кута. Ти, як Мефівошет (див. 2 Сам. 9 розділ), ховаєшся від очей Царя, а Цар каже: «Приведіть його до Мене!» — і садить тебе за один стіл з Собою.

«Зробив» — це благодать. Хто ж цей Один, Хто робить таке? Яке Його Ім’я? Ісус Христос! Слава Йому!

Бережи гідність

Ми починали з прочитання чотирьох уривків з Писання, і кожен спонукав нас чинити гідно чогось або когось. «За це ми й молимось завжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покликання, і міццю наповнив усю добру волю добрости й діло віри» (2 Сол. 1:1). «Отож, благаю вас я, щоб ви поводилися гідно покликання, до якого покликано вас» (Еф. 4:1). Яка різниця між словами, написаними у Другому посланні до солунян і в Посланні до ефесян? У першому разі Павло благає Бога зробити гідними, а в другому — чинити гідно.

Пам’ятаю казку Віталія Губарєва, прочитану в дитинстві. У ній радянська дівчина помінялася місцем з принцесою карликової європейської держави-монархії. На щастя, принцеса була, як дві краплі води, схожа на героїню. Серед всього іншого, що героїня встигла зробити на престолі, вона, за добротою серця, піднесла з єфрейтора до генерала одного хлопця. І все б нічого, тільки для хлопця таке підвищення стало повною несподіванкою. Тому звички у нього залишилися колишні. Він і в карти до друзів бігав грати, і через загорожу на побачення лазив... У генеральському мундирі і при погонах...

Зробити нас гідними — право Всевишнього Бога, але чинити гідно — обов’язок наш. Про це пам’ятати і благав Павло християн.

Захоплені Божою благодаттю, ми здатні забувати про відповідальність, яка на нас кладеться. Із злочинців ми зведені до найвищого звання, яке існує у Всесвіті. Чи можемо ми дозволити собі чинити так, як чинили раніше, тільки тому, що нам так легко дісталося наше звання? На жаль, ми рідко здатні цінувати те, що дісталося задарма. Але питання збереження своєї гідності дуже серйозне, щоб до нього ставитися легковажно. У тій казці справжня принцеса була в жаху від усіх нововведень свого двійника. Новоспечений генерал знову став єфрейтором, але не дуже засмутився від цього. Зовсім не так із гідністю дитини Божої. Її втрата — це втрата всього. Апостол Юда в своєму посланні робить серйозне попередження для всіх, що зловживають благодаттю: «Я хочу нагадати вам, що Господь визволив людей від землі Єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І анголів, що не зберегли початкового стану свого (у російському перекладі «своего достоинства»), Він зберіг у вічних кайданах на суд великого дня» (5,6).

Як зберегти гідність

Коли син шанованих людей чинить недобре, про нього кажуть, що він ганьбить честь своїх батьків і поводиться негідно. А коли син зробить щось добре, значне, його хвалять: «Учинив гідне свого батька».

У чому ж полягають наші гідні вчинки?

«Щоб ви поводилися належно щодо Господа у всякому догодженні, у всякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (Кол.1:10).

По-перше, приносити благі плоди. Іншими словами — робити добрі справи. Вони є зовнішньою стороною християнства. За ними пізнають, що ми християни. Чинити гідно Бога, значить так чинити, як чинить Бог. Христос показав нам зразок святого життя і залишив нам науку. Почитайте ще раз Нагорну проповідь. Кого ставить Ісус в зразок добрих справ? Свого Батька. Отже, якщо в цьому світі ми чинимо так, як чинив Христос, то ми чинимо гідно Бога.

По-друге, зростати в пізнанні Бога. Це — прихована гідність, але вона також необхідна. Без уподібнення внутрішнього не буде і зовнішньої подібності. Ми ніколи не зможемо чинити так, як Христос, якщо у нас не буде Христового характеру. Чим більше ми пізнаватимемо Бога, тим більше наші справи будуть схожі на Його справи.

Ці дві річки — плід благих справ і пізнання Бога — зливаються в один повноводний потік: «У всьому догоджаючи Йому».

Чи завжди я повинен чинити гідно Бога?

Відповідь — так!

Навіть тоді, коли ніхто не бачить? Так!

Якщо ми чинимо гідно тільки при людях, значить погані наші справи. Не пізнали ми ще Бога. Догоджання Богу повинне стати частиною нашого єства.

Навіть тоді, коли всі чинять негідно? Так!

Нелегко бути білою вороною і слухати насмішки: «Теж мені, святий знайшовся». Але і тоді ми повинні пам’ятати, що робимо це ради Батька, сущого на небесах. Якщо Йому це приємно, що мені до того, що комусь на землі це неприємно.

Навіть тоді, коли ті, хто був зразком християнської віри для нас, поступають негідно? О, це найважче, але відповідь залишається незмінною: «Так!»

Скільком із нас доводилося чути або самим вимовляти слова: «Якщо навіть ЙОМУ можна, чому мені не можна?» Скільки душ спокусилися на тому, що ті, кого вважали мужами Божими, зразковими християнами, чинили негідно? Та що з того? Ми покликані бути гідними Бога, на Ньому зосередьмо увагу!

Отже, який висновок зробимо ми? Бог удостоїв нас високого звання і честі бути співспадкоємцями Христу. На нас же лежить відповідальність — чинити гідно Того, Хто покликав нас. Знаючи це, поспішімо до досконалості, і хай допоможе нам у цьому Господь!

«А далі браття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли ви від нас, як належить поводитися вам та догоджати Богові, як ви й поводитеся, щоб у тому ще більше зростали!» (1 Сол.4:1).

© «Благовісник», 2,2008