Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ПОСТІЙНІСТЬ

Автор Борис САФОНЮК

Сьогодні поговоримо про постійність. Господь мені від¬криває, що це дуже важлива риса характеру. Без постій¬ності, стабільності, регулярності процесів в організмі життя людини неможливе. Коли порушується постійність у прийомі їжі, у режимі праці та відпочинку, приходять проблеми. З іншого боку, ніхто не хоче мати справи з людьми непостійними чи нестабільними у своєму мисленні, своїх цін¬ностях, вчинках. Усі ми хочемо, щоб нас оточували люди, на яких можна покластися, бо вони постійні. Тим більше Царство Боже, Церква не мо¬же розвиватися, якщо там немає постійних, стабільних людей – працівників у Божому Царстві.

Постійність – це ознака духовного зростання. Коли я аналізував своє життя, то зауважив, що підіймаючись на кожен новий шабель постій¬ності, чи то у молитві, чи у Слові, чи служінні, при відповідному рівні духовного життя, Бог починав довіряти нові і досить відповідальні позиції в Його Царстві. Я зауважив, що відомі люди віри — це не просто Божі улюбленці, це люди, постійні, стабільні в своєму духовному житті. Ці люди постійні в молитві, спіл¬куванні з Богом, читанні Божого Слова. І вони мають ус¬піх.

Я помітив також і те, що гріхи, які часто бентежать християн, не відійдуть від нас доти, доки ми не піднімемося на новий рівень стабільності, постійності у молитві та Слові. І саме ця постійність витісняє всяку постійність темряви та спокуси.

Ось що йдеться про постій¬ність у Писанні: «Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три! І вони перебували в науці апосто¬льській та в спільноті братерській, і в ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2:41-42). Ко-ли ми подивимося на першо¬апос¬тольську церкву, то зможемо виділити багато її позитивних рис. Але однією з найбільш помітних була ста¬більність і постійність, яка виражалася у тому, що «кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті» (Дії 2:46). У них була постійність, яка полягала у перебуванні у науці апостольській, спілкуванні, ламанні хліба й молитвах.

Якщо пильно дослідити Пи¬сання, то можна помітити, наскільки цінною для Бога є наша постійність. Коли апостол Павло дає настанову для Тимофія, він каже йому: «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! ...Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх!» (1 Тим. 4:12-15). Тут апостол Павло надихає Тимофія на постійність. Коли я тільки розпочав служі¬ння в Росії, де ми утворювали церкву, то найбільше, про що я молився, чого я прагнув — мати постійність у власному духовному житті. Я розумів, що тільки тоді зможу передати людям досвід стабільного духовного життя, тільки тоді зможу навчити їх постійно молитися, заглиблюватися у Слово. Якщо ж я сам, як служитель, не буду на належному духовному рівні, то не зможу чекати чи вимагати цього від церкви. І саме тому Павло застерігає молодого Тимофія, закликаючи, щоб у його особистому житті ця стабіль¬ність була на належному рівні. Звер¬таючись до християн, апос¬¬тол Павло каже: «Будьте тривалі в молитві і пильнуйте з подякою в ній!» (Кол. 4:2), «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю (рос. «постоянством») та молитвою за всіх святих» (Еф. 6:18).

Постійність — це не духовний дар, це плід християнського життя. Певний час я думав, що стабільність чи по¬стійність у моєму духовному житті прийде тоді, коли я проситиму про це у Бога. Звичайно, Бог дає нам сили робити те чи інше, бути такими чи іншими, але ми маємо самі докладати зусилля, щоб ці риси розвивати у собі. Тобто, щоб досягнути належного рів¬ня постійності, має бути виявлене нами певне старання, принесена певна жертва. Це наш вибір, наше бажання, наша дія, спрямована на те, щоб мати цю постійність.

Читаючи Писання, ми бачимо ще один цікавий момент. Коли Церква Христова почала зростати, почало виникати більше проблем, які стосувалися різних сфер життєдіяльності людей. І хтось мусив служити цим людям на різних рівнях. І апостоли, які покликані до високого рівня постій¬ності в перебуванні в молитві та Слові, щоб вести Цер¬кву, відволіклися трохи іншими турботами. І саме тоді виникає банальна побутова проблема — «зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані» (Дії 6:1). Важко судити, хто тут винен, хто пра¬вий, але дванадцять апостолів тоді «покликали багатьох учнів та й сказали: «Нам не личить покинути Боже Слово і служити при столах. Отож, браття, виглядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дії 6:2-4). Маючи натхнення від Святого Духа і мудрість від Бога, вони прийшли до правильного рішення, делегувавши свою владу ін¬шим людям, а самі ж вирішили постійно пробувати у молитві та служінні слова. Я думаю: вони зрозуміли, що постійність була у певну мить порушена, через що й виникли про¬блеми. Вони спустилися з цього найвищого рівня по¬стійного перебування в молитві й сло¬ві і взялися за побутові проблеми. І це спри¬чинило певний хаос у церкві.

Тож якщо у нашому житті та служінні настає певний хаос, труднощі, стомле¬ність — це ознака того, що треба спинитися, проаналізувати життя, і, можливо, найправильнішим рішенням для вирівнювання ситуації буде ніщо інше, як повернення до серйозного рівня постійності – стабільності у молитві і Слові. Коли апостоли зробили це, то проблема вирішилася: Церква, яка була повністю згодна з апостолами, обрала дияконів, і «росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі» (Дії 6:7). Виявляється, що для то¬го, щоб Слово Боже росло і Церква зростала як духовно, так і чисельно, і щоб люди корилися вірі, потрібно, щоб хтось на рівні служителів не відступав, не залишав позицію постійності у молитві та слові. Хай Господь допоможе нам нині збагнути всю цінність постійності і чинити так, як учить Писання.

© «Благовісник», 2,2008