Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЛЖЕДУХОВНІСТЬ

Автор Сергій ПУНК

Якось після довгої бесіди в одній сім’ї, де накопичилися проблеми, я розгорнув Біблію — і в моєму розумі прозвучало слово: «Лжедуховність». Пізніше, продовжуючи читати Слово Боже і молитися, знову і знову повертався до слова «лжедуховність».

Я згадав один випадок зі свого служіння. З братами приїхав в одне місто до сім’ї, яка потребувала духовної допомоги. Ми стали бесідувати, намагаючись зрозуміти їхню проблему. Після довгої розмови я прийшов до висновку, що проблемою молодого подружжя є лжедуховність.

Голова сім’ї потрапив під вплив людини, яка розповіла йому про дуже глибокі істини. Ця «глибина», якою він захопився, відірвала його від реальності. Він перестав бути чоловіком для дружини і батьком для дітей, кажучи, що це все тілесне, земне і тому непотрібне. «Мені б тільки читати Слово Боже, молитися, наближатися до Бога — і більше нічого не потрібно», — казав він. Часто навіть їсти до столу не йшов, коли дружина кликала. Дружина чекала дитинку і зі сльозами на очах казала: «Якщо так буде продовжуватися, то дитина ростиме без батька». Так і хотілося сказати тому чоловікові: «Опам’ятайся, ти зайшов у такі сфери, в які Бог тебе не вводив!»

Бесіда була важка. Брат дивився на нас як на людей тілесних, які не досягнули того, чого досягнув він, і ставився до всього, що ми казали, легковажно. Але згодом наша бесіда набула більш довірливого характеру — і цей чоловік почав до нас прислухатися, а Слово Боже почало проникати в серце нашого співрозмовника.

Ми стали спрямовувати його увагу на ту думку, що, якщо він духовний, то буде чудовим чоловіком та батьком, а також розповсюджувачем благословення в суспі¬льстві. У цьому проявляється справжня духовність. Ми запитали, від кого він прийняв такі погляди, що завели його так далеко від реальності, — і брат назвав людину, яка жила по сусідству. Ми висловили побажання поговорити з ним, кажучи: «Якщо ти покличеш його і він прийде, то ми будемо знати, що він людина духовна, адже тут зібралися служителі Божі. Якщо ж він не духовний, а спокусник, то відмовиться прийти».

Наш брат з радістю погодився. Через деякий час він повернувся з опущеною головою: наставник відмовився прийти, мовляв, не буде він говорити з недуховними, ті¬лесними служителями. Ми сказали брату: «Тепер ти зрозумів, що це за чоловік?»

Бесіда закінчилася щирою молитвою та відновленням сімейних стосунків. Далеко за північ ми поверталися додому, радіючи, що Господь послав потрібне слово в потрібний момент, що врятували сім’ю і людину. Але врятували від чого? Від гріха? Ні. А що ж сталося? Увійшов у духовну сферу, та не в ту, в яку вводить Бог.

І таких прикладів немало. В подібні спокуси впадають деякі жінки. Вони нехтують сімейними обов’язками, стосунками з чоловіком, вважаючи це чимось тілесним, тим, що занечищує, і пояснюють свою поведінку словами: «А мені хочеться тільки до Бога, щоб бути чистою тілом та душею». Зупинися, сестро, ти ж не сама живеш, у сім ’ї всі залежать один від одного і відповідальні один за одного...

Згадую 70-80 роки, коли я був керівником молоді в це¬ркві. У той час прийшло пробудження у Радянський Союз через Фінляндію. У багатьох церквах це проявилося в пожвавленні молитовного життя. Мені дуже подобалися ці молитви. Але не обійшлося без крайнощів. Через деякий час батьки стали жалітися, що їхні діти надто часто моляться. «Ми копаємо картоплю, просимо допомогти нам, а вони зачиняються в кімнаті і годинами моляться». — «Не чіпайте нас, не відволікайте тілесними справами», — кажуть, коли до них звертаються за допомогою.

Ми стали бити тривогу: з поняттям духовності у молоді було не все гаразд. Вони порушили заповідь Божу стосовно батьків, а їм, здавалося, що вони догоджають Богові.

У часи Христа також були люди, які віддавали в дар храмо¬ві те, що потребували старенькі батьки. Такі дії Христос назвав порушеннями Божих заповідей (див. Мр. 7:13). Це приклад лжедуховності. Вона відриває людей від життя та реальності і закриває в порожню релігійність, яка насамкінець приводить до лицемір’я.

У Посланні до колосян читаємо: «Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою Анголам, вдаючись до того, чого не бачив, нерозважливо надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови. Воно має вид мудрості в самовільній службі й покорі та в знесилювані тіла, та не має якогось значення» (2:18-23).

Церква, якій писав апостол Павло, піддалася звабній спокусі. З Юдеї прийшли люди і під виглядом високої духовності стали вчити, що потрібно і Христа приймати, і Закон виконувати, інакше, мовляв, не можна спастися. Більше того, почали захоплюватися «служінням анголам», тобто входити у сферу не людської компетентності, говорити про те, чого самі не бачили. Ця лжедуховність, або самові¬льна служба, була небезпечним станом для церкви.

Наприкінці згаданого Послання апостол просить колоссян прочитати послання, яке було адресоване лаодикійській церкві. Але воно, на жаль, не збереглося. Але ми можемо знати, що писав цій церкві апостол Іван. В Об’явленні, 3:14-22,читаємо, що казав про себе служитель лаодікійської церкви: «Я багатий, збагатів і не потребую нічого». Але чи так було насправді? Чи задовольняв такий стан Бога? Ні, Він говорить зовсім по-іншому: «Ти нужденний і мі-зерний, і вбогий, і сліпий, і голий!»

Це і є спокуса, коли людина говорить про себе не так, як говорить про неї Господь. В іншому місці Павло каже: «Хай не зводить ніхто сам себе» (1 Кор. 3:18). І ще: «Не величайтеся, не вважайте за мудрих себе» (Рим. 12:16).

Ось чому, знаючи стан обох церков, Павло радить їм обмінятися посланнями. Якщо церква в Колосах стояла перед небезпекою впасти у спокусу самовільного лжесмирення, то лаодикійська вже зупинилася у духовному рості, піддавшись спокусі.

Апостол Павло закликає нас протистати хитрощам сатани, «щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого віт¬ру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду» (Еф. 4:14). Диявол звабив перших людей лукавством та обманом. Слово Боже каже, що в останній час він буде зваблювати людей у більш широкому масштабі: «Пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її» (Об. 12:15). Зваблювання поді¬бне до води та вітру. Але це ж прообрази Духа Святого! Так, намагаючись імітувати Божі дії, сатана також робить «вітер», але це вітер зваблювання. Від вітру Божого люди сповнювалися Божого Духа, а від диявольського — сповнюються лжевченням, якого потім тримаються, вважаючи за непорушну істину. Цей вітер створюється двома шляхами: «за людською оманою» та «за лукавством до хитрого блуду».

Не завжди лжевчення, які «дмуть» на церкву, проголошуються з кафедри. Найчасті¬ше вони виникають в домах і окремих групах, які збираються поза церквою. Першою ознакою появи лжевчення є бажання окремих віруючих збиратися таємно, щоб ніхто з «сторонніх» не зайшов. Цим сатана відділяє їх від всякого напоумлення з боку старших братів. Через деякий час вони поривають з церквою з незадоволенням, гнівом та обуренням.

Багато християн, особливо з новонавернених, бажають наблизитися до Бога. І нерідко, коли хтось з’являється і починає вчити, що для наближення до Бога потрібно якось по-особливому одягатися, по-особливому молитися, постити, чогось не їсти, щось особливе робити, а чогось не робити, то таке вчення знаходить сприятливий ґрунт. Люди готові на будь-які зовнішні дії, навіть на найнезручніші, аби тільки догодити Богові. Такі вчення і є самовільною службою і вдаваною покорою.

Окрім захоплення людьми, може бути і захоплення надприродними діями. Якось я чув від дітей, тепер уже дорослих, які казали: «У нас часто вдома збиралися на молитви, і наші батьки виганяли нас на вулицю, бо молитви були дуже гучні, а ми їм заважали. Вони сильно молилися, намагаючись почути голос Божий. У їхній групі був чоловік, який, прийшовши на молитву, насамперед запитував: «У вас щось є „звідти”?» Його не цікавили ні проповіді, ні свідчення, ні тверезі бесіди — він найбільше цінував „повідомленнями з неба”». Хочеться запитати: «А звідси, брате, з Біблії, ти не хочеш почути? Із того Слова, за яким ми перевіряємо навіть те, що приходить „звідти”?»

Лжедуховність особливо проявлялася у фарисеїв. Тим не менш, їхня релігійність була настільки привабливою, що люди називали їх вчителями і хотіли їх наслідувати. Про це говорив Ісус (див. Мт. 23:2). З цього місця ми бачимо, що в основі такої лжедуховності лежить бажання ма¬ти учнів та щоб їх бачили лю¬ди. Але якщо ми будемо вірні Господу у слові та в ділі, нам не потрібно буде говорити, що ми духовні: люди самі побачать це. Наше призначення — бути подібними до Христа. Ось чому Бог постійно працює над нами, посилаючи Своє Слово і проводячи через випробування: щоб у нас відбився образ Його Сина. А «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Об. 3:21).

© «Благовісник», 1,2008