Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ МОРАЛЬ

Автор Клайв ЛЬЮЇС

Кожен з нас чув, як люди сваряться. Іноді це смішно, іноді неприємно, але так чи інакше, я вважаю, що прислухавшись, ми можемо зрозуміти щось дуже важливе. І що ці¬каво, в цих сварках людина не каже прямо, що їй не подобається поведінка іншої, а посилається на якусь норму поведінки, вважаючи, що вона відома співрозмовнику. Інший же рідко відповідає: «Відстань зі своєю нормою!» Навпаки, він завжди намага¬ється довести, що його дії зо¬всім не суперечать нормі, а як¬що й суперечать, то цьому є певне оправдання. Тож майже зажди у стосунках з людьми ситуація виглядає так, ніби обидві сторони знають певний Закон справедливості чи Правило гідної поведінки, чи Норму моральності — як би це не називалося — відносно чого всі одностайні. І так воно є. В іншому випадку ми могли б нападати один на одно¬го, як тварини, але не могли б сперечатися в людському сенсі цього слова. Суперечка — це спроба довести, що опонент неправий. А це б не мало сенсу, якби у вас не було свого роду угоди щодо того, що таке добро, а що таке зло.

У царині стосунків між лю¬дьми Христос не проповідував жодної нової моралі. Золоте правило Нового Заповіту — чини з іншими так, як хотів би, щоб чинили з тобою — це словесне визначення того, що в глибині душі кожен відчуває як істину. Великі вчителі моральності ніколи не встановлюють нових правил, цим займаються тільки шарлатани і фанатики. Істинна ж мета вчителя моральності — невтомно повертати нас до старих, простих принципів, якими ми намагаємося ігнорувати.

Ці принципи добра і зла науковці називають природним законом. В наші дні, говорячи про закони природи, ми зазвичай маємо на увазі закони всесвітнього тяжіння чи спадковості, чи хімії. Але коли мислителі минулого століття назвали «природним законом» закон добра і зла, вони в дійсності мали на увазі закон людської природи. Їхня ідея полягала в тому, що так само, як камінь, підкинений вгору, падає, підкоряючись закону земного тяжіння, а хімічні процеси відбуваються відповідно до законів хімії, істота, що зветься людиною, дотримується свого закону з тією суттєвою різницею, що підкинений камінь не може вибрати, чи підкоритися йому закону тяжіння, чи ні, а людина може вибирати, чи підкорятися їй закону людської природи, чи порушити його.

Моральний вибір включає в себе два моменти: власне вибір і різноманітні почуття та ім¬пульси, які визначають психологічний стан певної людини і служать «сировиною» для її вибору. Ця сировина може бути двох видів: по-перше, це почуття, які властиві всім людям і які ми називаємо нормальними, а по-друге, це неприродні почуття, викликані певними порушеннями свідомості. Так страх перед реальною небезпекою — приклад першого випадку, а незрозуміла боязнь павуків чи котів — приклад другого. Потяг чоловіка до жінки належить до першого випадку, а потяг одного чоловіка до іншого — до другого.

Поганий психологічний ма¬теріал — це не гріх, а хвороба, яку потрібно лікувати. І це, до речі, дуже важливо, оскільки люди судять один про одного за зовнішніми проявами. Бог же судить за моральним вибором. Істинний ві¬льний вибір залежить від того, чи ставить людина власну вигоду на перше місце чи на останнє. І саме характером вільного вибору — і тільки ним — визначається моральність. Коли людина, з дитинства вихована настільки погано, що вважає жорсто¬кість нормою, здійснює хороший вчинок чи стримується від жорстокості, ризикуючи ще й бути осміяним своїми товаришами, то в очах Божих, можливо, вона здійснила щось більше, ніж зробили б ми з вами, віддавши своє життя один за одного.

З таким же успіхом можна уявити собі це у зворотному порядку: дехто з нас вважається досить хорошою людиною, але так мало використовує свої природні якості і хороше виховання, що на ділі виявляється гіршим від тих, кого прийнято вважати злочинцями. Чи можемо ми бути впевнені, що поводилися б морально, якби ми мали певні психологічні дефекти, погане виховання і владу, скажімо, Гіммлера? Ось чому християнам сказано: «Не судіть!» Ми бачимо тільки результати вибору, який людина зробила на основі даної їй «сировини», але Бог судить не за «сировиною», а за тим, як людина цю «сировину» використала. Більшість психологічних властивостей людини залежить від її фізичних особливостей, але коли тіло помирає, залишається тільки нетлінна, істинна людина, яка вибирала найгірший чи найкращий спосіб використати свій матеріал. Добрі вчинки, які ми здійснювали і вважали їх певним досягненням, насправді можуть виявитися результатом хорошого травлення і не зарахуються нам, як і не зарахуються погані вчинки людям, ко¬трі страждають пси¬хічними комплексами чи поганим здоров’ям. І тоді ми, нарешті, побачимо кожного таким, який він є насправді. Тут на нас чекає немало сюрпризів.

Християнська мораль часто зда¬ється нам угодою з Богом, Який каже: «Якщо ви будете дотримуватися правил, Я нагороджу вас, а якщо ні, то покараю». Не думаю, що це найправильніше розуміння питання. Якщо взяти все наше життя в цілому, з усіма численними виборами і рішеннями, то виявиться, що протягом нього ви самі повільно перетворювали себе чи в божественну, чи в пекельну істоту, в істоту, яка або перебуває в гармонії з Богом, собою та іншими людьми, або ж у щось, що ворогує з Богом, ближніми і самим собою. Бути у першій категорії — означає належати до неба, набути мир, радість, знання та силу; бути в другій категорії — означає терзатися безумством і страхом, безсиллям і вічною самотністю. І кожен з нас в певний час свого життя рухається в той чи в інший бік.

Коли я читав твори християнських авторів, мене завжди дивувало те, що вони здавалися то вимогливими і суворими, то гнучкими і поблажливими. Іноді про прості думки вони говорять як про неймовірно гріховні, а про найстрашніші вбивства і віроломства іноді стверджують, що достатньо просто покаятися і все буде прощено. Та поступово я зрозумів їхню правоту: вони завжди мали на увазі той слід, який залишає кожна наша дія в глибині людського «я». Ніхто його не бачить, ніхто не помічає при житті, але кожному доведеться або вічно страждати, або насолоджуватися ним вічно. Наприклад, одна людина займає таке становище, що її злоба може привести до тисячі кровопролить. Інша ж, не наділена ніякою владою, сердячись, не може нікому причинити шкоди, але слід на душі в обох може виявитися однаковим. Кожен з них нашкодив собі, і якщо вони обидва не покаються, то при наступній спокусі їм буде дедалі важче противитися зло¬бі, і з кожним разом їхня злоба ростиме. Кожен з них, навернувшись до Бога, може виправити це викривлення власного глибинного «я», а без цього обидва зрештою приречені, незалежно від того, великим чи малим спотворенням виглядає це збоку.

© «Благовісник», 4,2007