|
Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської |
ДЕ ШУКАТИ МОРАЛЬНІ ОРІЄНТИРИ? Автор Юрій ВАВРИНЮК Відносність моралі Питання моральності притаманне будь-якому суспільству, будь-якому окремому індивідуму, його не може обминути жодна релігія, філософія, національна чи державна структура. Взагалі-то мораль і вирізняє людину з-поміж іншого творіння: лише вона має моральні орієнтири і здатна слідувати їм. Доречно було б згадати що ж таке мораль. Згідно словника це система норм та поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Це — спосіб регулювання відносин між людьми, мораль підказує як потрібно і як не потрібно поводитися, проводить грань між добром і злом, честю та безчестям, нормою та ненормальністю, милосердям та жорстокістю. Мораль ставить людину перед вибором, тобто вона може або слідувати, або не слідувати за правилами моралі. Зрозуміло, що тварини не мають такого вибору, вони керуються інстинктом самовиживання і далекі від якої небудь моралі. Але в такому випадку виникає логічне запитання: а де ті моральні орієнтири і хто їх повинен ставити? Адже в різні часи, в різних людей в залежності від умов та соці¬ального стану можуть бути різними норми моралі. Скажі¬мо, для примітивних дикунів є звичним і моральним вбити ворога і з’їсти його, що на їхню думку передає силу вбитого. Ще у 19 столітті цілком нормальним вважалося утримувати рабів і використовувати їхню працю. У відомому романі «Роз¬віяні вітром» є епізод, де родина розореного громадян¬ською війною фермера стоїть перед дилемою: як далі жити після відміни рабства? Рабів для обробки полів немає, а самим працювати для їхнього соціального становища вважалося ганебним. У багатьох народів дотепер існує норма моралі, яка дістала назву кровної помсти: родина особи, якій була заподіяна якась шкода чи смерть, повинна відомстити кривдникові. Для багатьох християн (і навіть не християн, так званих паци¬фістів) вбивство з будь-якої причини вважається недопустимим, тому вони від¬мо¬вля-ються брати в руки зброю та воювати. Вони ж вважають Христові слова «люби свого ворога» моральним правилом, тоді як деякі прихильники ісламу чітко слідують правилу: «Вбий невірного!» Так що тут доречно було б перефразувати відоме прислів’я: «Мораль як дишло — куди повернув, туди й вийшло». Але кожна тверезомисляча людина скаже: «Е, ні, щось тут не так, повинні ж бути якісь орієнтири, які не залежать ні від часу, ні від стану суспільства, ні від бажань людини. Бо інакше, за словами апостола Павла «з доброго може вийти зле». Якщо мораллю можна крутити як циган яйцем, то яка ж то тоді ця мораль?» І справді, навіть історія це підтверджує, з чим погоджуються навіть люди, не дуже високоморальні, що занепад та загибель деяких цивілізацій, народів, імперій безпосередньо пов’язаний з їхньою аморальністю. Але знову ж таки виникає запитання: «А що є абсолютною мораллю?» Давайте спочатку зупинимося на деяких людських розуміннях моралі. Ситуаційна мораль Ситуаційна мораль — це коли я поступаю згідно ситуації, в яку я потрапив. Коли мене оточують хороші люди, я з ними поводжуся по-хорошому, коли кривдять — кривджу і я. Коли вигідно жити чесно, живу чесно, якщо обман та крутійство принесуть мені очевидну користь — буду обманювати. Одним словом потрапив до собак — гавкай, між ворін — каркай. Так чинили тисячу років тому, так чинять і зараз мільйони людей. Така мораль дозволяє людям уникати багатьох неприємностей, виживати а нерідко навіть непогано жити. Фарисейська мораль Слово «фарисей» в наш час набуло виключно негативного відтінку. Але за біблійних часів це були найбільш шановані та високоморальні представники юдейської громади. Чому ж вони стали поганими? Причина була у їхній поведінці. Вони вчили правильно, жили та поводилися зовні правильно, але мали подвійні стандарти. В душі фарисеї були далекі від того, чому вчили. Вони просто лукавили, обманювали самих себе та оточуючих. Їхня мораль мала подвійну природу: для людей одна, а насправді зовсім інша. Сьогодні фарисеїв у прямому розумінні вже немає, але скі¬льки є представників цього класу, людей які живуть за фарисейською поведінкою: для оточуючих високоморальних, святих та правильних, а насправді дуже далеких від цього. Цим вірусом заражені усі народи та суспільства. Це хвороба як простих людей, так і високих політиків. До речі, в політиці найбільш поширена фарисейська мораль, причому в демократичному суспільстві її чи не найбільше. Пригадується жарт, в якому один чоловік говорить іншому: «От, добре було б віднайти такий засіб, який би миттєво перетворював поганих, злих людей, злодіїв, бандитів у порядних людей». Другий зі здивуванням його запитує: «А чим тобі не подобаються демократичні вибори?» Жарт жартом, але сучасна політична (і не тільки) мораль переважно керується саме такими принципами.Гуманістична мораль Гуманізм попри свою привабливість, ховає у собі значну небезпеку. Саме гуманізм, возвеличення людини, утвердження її особистого блага як найбільшої цінності стало предтечею атеїзму. При гуманістичних поглядах людина сама собі бог. А отже сама собі має право встановлювати моральні правила. Саме сьогодні цей принцип набув особливо величезного поширення. Так звані демократичні суспільства законодавчо захищають право людини на самовизначення . Тобто, ніхто не має права нікому вказувати, як той має жити та поводитися. Яскравим прикладом цього є так звана боротьба сексменшин за свої права. Гуманістична мораль одна з найпривабливіших, бо при ній єдиним мірилом є власні потреби та задоволення. Її лозунг: «Морально те, що я хочу!» Диктаторська мораль Нерідко правила моралі встановлюють диктаторські режими, які ніхто не має права не лише порушувати, але навіть обговорювати чи сумніватися у їх правильності. Людину змушують поводитися проти її моральних принципів чи поглядів. Багато хто з нас ще пам’ятає радянські часи з їхнім атеїстично-ленінським «Кодексом будівника комунізму». Ті, хто не хочуть слідувати цій моралі нещадно переслідуються, а то й розплачуються за відмову життям. Вимушена мораль Подібна до диктаторської є вимушена мораль, відмін¬ністю є лише те, що слідувати певній моралі змушують не владні структури, а обставини, час чи суспільна думка. Скажімо, є чимало людей, які за своєю внутрішньою суттю паскуди, а то й справжні злочинці, але суспільна думка, оточення, в якому вони живуть, закони, за порушення яких можна і за грати загримі¬ти, змушують їх хоча б зовні притримуватися загальновизнаної моралі. Вони не фарисеї, вони вголос висловлюють свою мораль, просто вимушені так поводитися заради збереження спокою чи певного становища. Абсолютна мораль Можна було б ще приводити приклади моралі, яка мала чи має місце серед людей. Але цей перелік та аналіз знову ж таки змушують вдумливу людину задатися запитанням: «А якій же моралі слідувати, щоб не потрапити під вплив отих вище перерахованих моралей, які, ой, як далекі від досконалості». Тим біль¬ше, що кожен, хто живе за згаданими принципами, може легко порушити їх і за необхідністю вибрати собі якусь ін¬шу мораль. І ще важливий момент: усі ці моралі сформовані людьми, тобто істотами, які самі по собі не є досконалими, а тому не можуть створити щось досконале. Отже, потрібно шукати особу, яка здатна не лише створити досконалу мораль, але й відповідати цій досконалості та існувати згідно цієї моралі. Погодьтеся, навіть найбільші Вчителі людства не можуть відповідати цим вимогам. А тому напрошується відповідь, що мірилом усякої моралі може бути лише Бог. Але хтось може відразу ж заперечити: «А чому саме християнський Бог? Хіба інші боги не здатні створити високу мораль?» По-перше, ніхто з богів сам не відповідає тим моральним вимогам, які ставить перед своїми послідовниками. Природа та характер лише Бога Творця є досконалими та високими настільки, що у них не доводиться сумніватися. Правда, через нашу обмеженість ми не можемо до кінця зрозуміти та осягнути цю велич, мудрість та досконалість. Дехто може на¬віть звинувачувати Бога у жор¬стокості, мстивості, особливо тоді, коли читає Старий Заповіт, але така думка може виникнути від того, що людина судить про це зі своєї, людської точки зору. З погляду абсолюту Творець є досконалим з морального боку. По-друге, Бог вимогливий щодо дотримання Своєї моралі навіть до Самого Себе. Щоб не порушити принципів Своєї Абсолютної моралі, Він знаходить неймовірний спосіб навернути грішних, аморальних дітей до Себе — втілюється в людину і в особі Ісуса Христа повністю та беззаперечно проживає життя у відповідності до норм абсолютної моралі. По-третє, лише Бог Єгова через віру в Христа реально робить досконалим, святим та високоморальним найжорстокішого грішника. Він дає такій людині Свою природу та характер, дає здатність та силу жити згідно Його моральних принципів. Причому, мотивом виконання Божих законів стають далеко не ті меркантильні пробудження, про які ми згадували вище, а сам характер Творця: «Оце заповіт, що його Я складу: покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом моїм! І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: пізнай Господа! Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого!» (Єв. 8:10-11). І, насамкінець, лише Той, Хто створив Всесвіт, змусив обертатися планети, сходити сонце, проростати насінині, Той, Хто благословив вершину Своєї праці Адама та Єву, поселивши їх у прекрасному саду, лише Той достеменно знає, що «добре» і що «погано». Лише Він здатний правильно оцінити ситуацію і виробити таку мораль, яка принесе найбільше благо для Його творіння. Але людина, знехтувавши цими вимогами, по суті відкинула Божу мораль, спокусившись на особливі знання, які, за словами Божого противника диявола, Творець приховав від Адама. Диявол просто підсунув людині свою спотворену мораль, замішану на брехні, підступі та бунті проти Творця. З того часу людина і «винаходить» свої моралі, будучи переконана, що настільки мудра, що може це зробити сама. Але, «Називаючи себе мудрими, вони потуманіли... Вони Божу правду замінили на неправду... А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, — щоб чинили непристойне... » (Рим. 1:18-32). Правда, навіть прийнявши абсолютну мораль Бога, яку проголосив на землі Його Син Ісус, наочно показавши, що така мораль дієва і життєздатна, можна спотворити і її. Як багато так званих християн в усі віки не стільки проголошували та практикували Господню мораль, скільки ганьбили її тим, що не жили по ній, або «вдосконалювали» настільки, що й годі впізнати. Фактично вони перетворювали її в одну з тих моралей, про які ми говорили вище, залишивши лише зовнішню хри¬стиянську «обгортку». Це стало приводом до звинувачень в адресу християнської моралі, її недосконалості та потреби модернізувати. Але ті, хто дійсно живуть за біблійними принципами, не каються в цьому, бо бачать та відчувають особливі благословення такого життя. Можливо, вони мають якісь тимчасові незручності, живучи за такою мораллю, але вони знають, що їхній Бог їх не осоромить. Апостол Іван, який особисто знав Христа, як ніхто інший, на схилі своїх літ звертається до усіх християн: «Ді¬точки, — хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він! Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він» (1 Ів. 3:7-9). Таким чином чим ближче людина до Бога, тим моральніша, і навпаки. Це влучно висловив російський письменник Ф. Достоєвський у своїй знаменитій фразі: «Як¬що Бога немає, то можна все». На жаль все більше людей живуть в аморальності, злі та неправді лише тому, що відкинули Бога та Його абсолютну мораль. © «Благовісник», 4,2007 |
|
||||||||||