Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ОБІТНИЦІ ЧЕРЕЗ ВІДКРИТТЯ: ОСОБЛИВІСТЬ ЗНАННЯ ВІД БОГА

Автор Олександр Шевченко

Ми постійно потрапляємо в ситуації, часто зовсім непередбачувані, в яких ніколи в жи¬тті не були. Дехто каже, що потрібно звертатися до народної мудрості, просити поради у старців. Це, звичайно важливо, але є особлива категорія знань, яка приходить від Бога. І ці знання не можна ні з чим порівняти. Ми можемо багато читати, бути інтелектуально розвинутими особистостями, ми можемо навіть давати поради іншим людям. Але ті знання, які людина отримує від Бога, особливі. Є знання, які базуються на інформації, а є знання, що базуються на пев¬ній духовній інтуїції — ми прийняли Духа від Бога, щоб нам знати дароване від Нього. Розум іноді сперечається з цими знаннями, і, якщо людина душевна, вона не може осмислити цих знань, тому що про це потрібно судити з точки зору духу, а не розуму. Коли проповідник ділиться з нами своїми духовними від¬кри¬ттями, ми все одно сприймаємо його слова своїм розумом. Тому дуже важливо кожному з нас не просто приймати чи не приймати чиїсь духовні відкриття, а проводити час з Богом, з Духом Святим. Під час такого спілкування приходять знання — Бог обов’язково говорить з людиною, котра шукає Його, Він приносить їй Своє послання.

Не раз в моєму житті були випадки, коли я відчував, що моїх знань мені не вистачає, щоб вирішити ту чи іншу проблему. І в такі миті я шукав особливої зустрічі з Богом. Так, я постійно ходжу з Богом, живу з Богом, керуюся Його порадами, але в ті моменти по-особливому відчував, що Бог прийшов у мій дух, прийшов у моє серце. І обов’язково тоді приходило певне знання, дивовижний духовний мир і неймовірний душевний спокій. Обставини залишилися такими ж, можливо, вони ніколи й не змі¬няться, але змінювався нас¬трій мого розуму — приходило усвідомлення того, що Бог присутній у цій ситуації. І це дуже важливе знання, яке зберігає нашу душу від пошкодження.

Істини, які приходять від Бога, витікають зі стану наповненості Святим Духом. Апостол Павло пише до ефесян так: «Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою» (Еф. 3:17-19). Самі ми не можемо отримати Божої повноти, але шлях до неї — до сповнення Божою премудрістю, Божою радістю, миром, довготерпінням та любов’ю — у повному єднанні з Богом. Коли приходить істинна любов, то ми отримуємо більше, ніж наш розум міг би збагнути. Я багато свідчив людям про Ісуса і бачив, як по-різному люди сприймали мої слова тоді, коли їм відкривав їх Дух Святий, і тоді, коли вони намагалися осягнути їх своїм розумом. Коли любов Божа виливається в серця людей Духом Святим, вона щось продукує — в життя приходить сила цієї любові, і людина починає розуміти те, що вище розуму. Апостол Павло звертався до филип’ян такими словами: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (4:6-7). Мир Божий приходить незалежно від того, чи отримав ти відповідь на прохання, яке ти виклав Богові в молитві. Це інший вид знання. Розум каже: «Я заспокоюся тоді, коли отримаю роботу чи коли відновиться моє здоров’я». Але знання, яке приходить від Бога, заспокоює людину незалежно від того, чи змінилася її життєва ситуація. Усвідомлення того, що вона відкрила своє бажання в молитві великому Богові, приносить мир. І найправильніша відповідь від Нього — це не вирішення певних проблем, а сердечний мир. Спокій, що приходить від Бога, — це печать того, що Господь почув нас і контролює ситуацію, в яку ми потрапили. Божий мир огортає і зберігає думки, бо в проблемах найбі¬льше метушиться розум, тому що я пов’язую спокій свого серця зі своїми мріями і результатами, яких хочу досягнути. Але ми так погано знаємо Бога, що звузили Його дії до того, що Він має працювати на нас. І ми звикли думати: якщо все добре, то Бог з нами. Але насправді не так: «Якщо Бог з нами — то все добре!» Він повинен бути Господарем нашого життя. Не ми маємо керувати Ним, а Він має керувати нами і давати нам мир. Диявол прагне через певні обставини переконати нас у тому, що Бога немає, що Бог нас не чує і не слідкує за нами. Але саме мир Божий зберігає наші серця у Христі Ісусі.

Ми знаємо, яким повинен бути справжній християнин, якою має бути його любов. І цьому ми вчимо один одного, своїх дітей. Але часто ця передача інформації нічого не дає, бо тільки зустрівшись з Богом, людина отримує певні знання, які можуть змінити її. Тільки у Його присутності ми можемо до кінця збагнути і втілити в життя все, чому Він нас навчає. Звідки Павло знав усі ці істини, котрі записав у своїх посланнях? Він ні в кого їх не списав, він отримав ці знання, перебуваючи у Божій присутності, тому що Писання нам донесли Божі мужі, котрі були натхнені Духом Святим. Я спочатку вважав, що Бог просто диктував цим людям певні істини, і вони їх записували. Але насправді вони не писали під диктовку. Коли Бог прийшов у їхнє життя, коли вони пережили Божу славу, то це знання було всередині них. Павло писав від особистого переживання, виносив це з глибин своєї душі. Він так жив, будучи натхнений Богом. Тож і нам потрібні зустрічі з Богом один на один. Нам потрібно змінити наші графіки, щоб шукати Бога особисто. Бо все знання приходить від Нього. І це знання — не залишається просто знанням. Якщо ми пробуваємо в Бозі постійно, воно стає нашим досвідом, стає нашою сутністю, стає нами. Ось у чому особливість знання від Бога — воно в дусі, воно тотожне з людиною. Мені стра¬шно за наше нинішнє християнство: ми все знаємо своїм розумом, але ми мало що пережили. Ці знання — не в дусі, не від Бога, вони від розуму. Тому часто радимо щось, конфліктуємо, зустрічаємося, обго¬ворюємо. Але нам всім потрібно спинитися і почати шу¬кати відкриттів від Бога.

Що таке відкриття? Це погляд на ситуацію з Божої присутності. Жодна проповідь не змінює людину так, як робить це відкриття від Бога. Та якщо людина не перебуває в Божій присутності, вона не може отримати відкриття. Коли людина входить у стан переживання Бога, вона починає бачити ситуацію так, як бачить її Бог. Ной, який отримав відкриття від Бога, почав будувати ковчег. І сто років він говорив людям про те, що Бог йому від¬крив, але вони не розуміли його, його слова здавалися їм непереконливими, тому що вони не перебували у Божій присутності. Крім того, я не думаю, що в Ноя була така феноменальна пам’ять, що він детально запам’ятав, що з якого дерева будувати, якою смолою смолити скільки поверхів і т.і. Це було відкриття, коли людина в певну мить зрозуміла, що і як потрібно робити. Ця людина перебувала в Бо¬жій присутності, звідки черпала всі знання. Те ж саме було й з Мойсеєм. Якби я вам сказав вивчити всі вимоги до скинії, то навіть за три дні ви б не вивчили. Як же людина могла все це відтворити? Але саме це і є відкриттям, коли людина занурюється в Божу присутність і дивиться на все Божим поглядом. Мойсей разом з Богом пережив цю скинію. Отож, якщо ми не отримаємо особливого відкриття від Бога з того чи іншого питання, то скільки б проповідник не доводив нам, ми його не зрозуміємо.

А тепер погляньмо на людські знання. Чим вони відрізняються від Божого знання? Ось що говорить із цього приводу Екклезіаст: «Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру! Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш! Говорив я був з серцем своїм та казав: «Ось я велику премудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були». І бачило серце моє всяку мудрість і знання. І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все — то ловлення вітру! Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!» (Екк. 1:12- 18). Я не раз ставив собі запитання, чому так гнітить знання, чому дух цієї людини, яка мала таке знання та мудрість, мучиться? І зробив ось який висновок: якщо ми черпаємо знання з Божого джерела, то наш дух окрилений, він літає! Якщо ж людина опирається на власні знання, то, зрештою, вона при¬йде до такого висновку, як Соломон: «І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!» То ж чи варто після цього опиратися на власні знання? Соломон вже зробив таку помилку. Чи треба повторювати її? Чи варто просто перейняти його досвід і опиратися на Божу мудрість та Боже знання.

Нашому духу потрібне знання від Бога, впевненість у Бозі, у Божій присутності, у Божому захисті. Духові потрібне знання шляху. А ми спинилися, перестали розвиватися духовно. Світ нині розвивається неймовірними темпами. І ми маємо так багато всього пізнати. Люди, й зокрема християни, навіть засинають з книгами, з навушниками, бо нам так багато треба вивчити, так багато осягнути… І наш дух мучиться, бо ці знання надимають нас, роблять нас гордими і не дають духові розвиватися. І «хто любить Бо¬га, тому дане знання від Нього», тоді наш дух не мучиться, тоді пізнаємо нові гра¬ні своєї особистості. Ми відчуваємо, що наш дух вийшов на волю, що наша особистість стає ціліс¬ною. «Знання ж надимає, любов же будує! Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним» (1 Кор. 8:1-3).

«А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте» (1 Ів. 2:27). Іван не казав, щоб вчилися від нього, бо він безпосередньо чув слова Христові, ходив з Ним. Ні, він каже, що помазання — а ним супроводжується атмосфера Божої присутності — вчить нас. Коли ми перебуваємо у присутності Божій, то обов’язково там є послання до нас, там обов’язково є слово. Якщо немає Божої присутності, якщо немає помазання, то ми не можемо повністю довіряти слову, бо слово може бути різним: переконливим, спокусливим, неправдивим. Але помазанню ми можемо довіряти, бо там присутній голос, який навчає. Це навіть не голос — це Божа присутність, яка більша, ніж голос. І тоді людина отримує розуміння того, як їй чинити в тій чи іншій, навіть найваж¬чій, ситуації. Помазання не просто приносить інформацію в розум людини, воно дає їй знання, переконання. Звідки Йов отримав таке знання, щоб проголосити: «А я знаю, що Відкупитель мій живий!»? На ньому було Боже помазання, яке помістило дух Йова в такий мир. В Книзі Йова є дві книги: одна книга розуму, інша — книга духу. Все метушіння Йова, всі його запитання — це книга розуму, а весь його спокій і вся надія — це книга серця, книга духу.

«Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник. А хто входить дверима, той вів¬цям пастух. Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу» (Ів. 10:1-6). Як я можу покликати вас на ім’я, якщо вас не знаю? Мені потрібно знати вас. Ісус каже, що в останні дні всі розгубляться, тому що повстане багато лжепророків, які чинитимуть знамення і чудеса, але не помилиться лише одна категорія людей: ті, які знають голос Його, і Він знає їх на ім’я. Щоб вірити Божому голосу, треба знати його. Він покличе нас, якщо знає наше ім’я, і ми від¬гукнемося, якщо знаємо Його голос. Коли пастух виводить своїх овець, то вони йдуть услід за ним, бо знають його голос. Тут навіть йдеться не про слово. Зауважте, що всі спокуси будуть імпортуватися в розум і тиснути на нього. Розум буде сперечатися з духом і не встоїть перед спокусою, як не встояв розум Єви. Павло сказав: «Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Хри¬сті» (2 Кор. 11:3). Розум не все сприймає, розумом не мо¬жна осягнути духовного. Заблудиться людина, якщо буде покладатися на свій розум. А дух не заблудиться. Ісус сказав Никодимові: «Дух дихає, де хоче, і голос його чуєш…Так буває з кожним, хто народжений від духа?» Якщо ви дотепер були впевнені, що народжені від Духа, що можете від¬повісти Ісусу, Який сказав, що кожен, хто народжений від духа, чує Його голос. Це найважливіше. Я відчуваю своїм серцем, що в останні часи це буде найважливіша істина, яка й врятує нас.

Ось як пише апостол Павло про одну ситуацію зі свого життя: «Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він» (2 Кор. 1:8-10). Дивний цей Павло. Я стільки запитань маю до нього, і так важко іноді мені його зрозуміти. Він каже, що вони самі собі підписали вирок, відмовилися від надії, бо не сподівалися залишитися живими. Всі люди, сподіваючись на щось, кажуть: «Май надію, тримайся, Бог тебе не залишить!» Ми надіємося на те, що наша ситуація зміниться на краще, але Павло каже, що відмовився від надії, щоб сподіватися не на покращення ситуації, а на Бога. Хай вибере Бог: жити нам чи помирати, здоровими чи хворими помирати тут у 32 чи у 60. Ось істинний спокій, ось знання від Бога! Сховатися в Ньому — головне, про що каже Павло, який стільки разів переживав близькість смерті. Він ні на що не наді¬явся, окрім Бога, тому й мав відвагу сказати: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38-39).

Звідки така впевненість у Павла? Вона від Бога. Це знання — найважливіше надбання. Всі решта знань не витримають тесту на витривалість, коли прийдуть скла¬дні моменти. Люди можуть сповідувати будь-що, але найважливіше знання не залежить від обставин, тому що жодні зовнішні обставини не відлучать нас від любові Бо¬жої, що у Христі Ісусі. Я не можу вам дати такої впевненості, бо обставини переконають вас у протилежному. Та сила і особливість знання від Бога полягає в тому, що від Божої любові мене ніхто не відлучить.

Я нещодавно прочитав книгу Дарли Інчек з Австралії. Ми знаємо багато її пісень, деякі з них навіть співаємо в наших церквах. І ось вона розповідає про один випадок зі свого життя: «Коли в травні 2000 року ми готувалися до тритижневого євангелізаційного турне, я була на 12 тижні вагітності. Ми дуже довго чекали цю дитину. Але за кілька днів до заходу, дізналися, що дитина завмерла в моїй утробі. Це стало важким ударом для мене, моє серце розривалося. Я сіла в автомобіль, не знаючи, що мені робити. Я відчувала, що не можу перемогти печалі, яка огортала мене. Але дух сказав мені: «Спі¬вай!»

Коли я читав цю історію, мені дуже хотілося, щоб вона розповіла про чудо, про те, що її дитинка ожила, але цього не трапилося — дитинка померла, але чудо було в іншому. Ось як говорить про це сама Дарла: «В ту мить мені найменше хотілося співати. Я навіть не уявляла, чого мені хочеться менше, ніж співати. Але я знову почула, як Святий Дух сказав: «Співай!» Я знала, що слухатися потрібно одразу ж, і слухатися набагато краще, ніж противитися, тому почала співати. Співав не мій розум і навіть не серце, співала моя душа. Майже мимові¬льно я проспівала слова: «Тоді мій дух співа, Господь, тобі, великий Ти, великий Ти!» Я слухала ці слова ніби збоку і дивувалася: саме цю пісню співали на похороні мого батька. А друга пісня «Благословляю тебе!» була моєю піснею, яку я написала кілька років тому. Коли приїхала додому, в духовному світі щось відбулося. Я багато разів говорила про силу поклоніння в моменти випробувань. Але ніколи раніше настільки не відчувала Божої сили, яка зцілює розбите серце. Чудова присутність нашого славного Спасителя спрямувала мене на шлях особистого зцілення і перемоги. Мені ще треба було пережити фізичні аспекти втрати дитини: повідомлення про це своїм дівчаткам, своїй цер¬кві, яка так раділа за нас, а також операцію. Але ми з чоловіком вирішили поїхати на цю конференцію».

Та найбільше мене здивували слова цієї жінки: «Я така вдячна Богові за цю дитину, яку я носила у собі ці 12 тижнів». Найкращі наші риси, найбільш глибоку бли¬зь¬кість з Богом, найважливіші знання ми отримуємо у найважчі моменти свого життя. Тому нам потрібен Бог. Знання та інформація, які є у цьому світі, нічого нам не дають. Нам треба чути голос Божий, як почула його Дарла Інчек, коли Бог їй сказав: «Співай!»

© «Благовісник», 3,2007