Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

РОЗУМ – ПОЛЕ БИТВИ

Автор Віктор Куриленко

«Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом — про духовне. Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна життя та мир» (Рим. 8:5-6).

«Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа» (1 Петр. 1:13).

Ви звертали увагу на те, що в світі є люди, які вживають багато брудних слів, люди, які без лайки не можуть висловити свою думку або ж розмовляти хоча б протягом п’яти хвилин. А чи траплялися вам віруючі люди — навіть члени церкви, — які в своїх розмовах вживають гнилі, недобрі слова? Так, саме віруючі люди, але такі, що мають брудні ус¬та. І коли такі люди відкривають свій рот, довкола них почи¬наються проблеми. Можливо, це не нецензурні слова, але вони настільки гнилі, що ви від них внутрішньо здригаєтеся і потрапляєте в ситуацію вибору: чи то сказати цій людині: «Що ти робиш? Ти ж віруючий!», чи то промовчати і подалі триматися від неї.

І як правило, така поведінка — це не якийсь миттєвий прояв. Це постійний стан. Як¬що ж зробити такій людині зауваження, вона на деякий час перестане вживати ці слова. Та згодом вони знову повертаються в її мовлення.

Звідки ж ця проблема? Хтось колись сказав: «Посієш думку — пожнеш дію; посієш дію — пожнеш звичку; посієш звичку — пожнеш характер; посієш характер — пожнеш долю». Тож спочатку людина сіє думку. А жне долю!

Більшість людей ніколи не слідкує за своїми думками. Слова ще намагаються контролювати, вчинки — також, але багато хто й не усвідомлює того, що живе так, як думає. Це стосується усіх: віруючих і невіруючих. Ще мудрий Соломон писав: «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Пр. 23:7). І що в серце закладено, те буде й на язиці. Бо ж «хто чистість серця кохає, той має хороше на устах» (Пр. 22:11). Ти не тому вживаєш брудні слова, що не можеш встежити за своїм язиком, а тому, що «чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт. 12:34). У кого добре серце, ніжні й чисті думки, у того й язик такий самий, оскільки згадана Христом схема «Чим наповнене серце…» діє. Ось її принцип: думка — слово — дія. Тому я називаю розум полем битви.

Ми створені за Божим образом і подобою Божою. Тому повернімося до витоків творіння, щоб прослідкувати вищезгаданий при¬н¬¬цип. «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світ¬ло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог від¬ділив світло від темряви». Спочатку в Бога з’явилася думка, по¬тім — слово, далі — дія і зрештою — результат.

Біблія — це книга духовних принципів. І якщо ти уважно й пильно читаєш її, то помітиш ці божественні принципи. Принцип, про який я говорю тепер: думка — слово — вчинок — результат, діє як в житті окремих людей, так і в житті цілих народів. Наш розум дійсно є полем битви між сатаною і Богом, і цей принцип безвідмовно діє в твоєму і в моєму житті. Він схожий на сільськогосподарський закон «зерно — стебло — плід — результат».

Я хотів би, щоб Дух Господній торкнувся твого серця і показав джерело твоїх життєвих проблем, і щоб, побачивши звідки ці проблеми, ти почав працювати. Ні пости, ні слізні молитви, ні записки з молитовними потребами до церкви не допоможуть тобі змінити твої вчинки, якщо ти не почнеш цього робити з кореня, з основи — зі свого розуму.

Погляньмо, як діє цей прин¬цип в житті майже всього населення Землі. Про це йдеться в книзі Буття, 6:5: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно». Окрім того, Бог сказав згодом, що «нахил людського серця лихий від віку його молодого» (1 М. 8:21). Зрозуміло, що ті люди, які мали лихі думки, говорили й слова лихі, і вчинки їхні були такими ж. Ось що про це каже Писання: «І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали... І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі» (1 М 6:2, 11-12). І саме тому «пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив».

До потопу люди жили звичним життям — їли, пили, женилися, заміж виходили, купували і продавали. І їхній розум також був полем битви. З одного боку на нього впливав сатана, а з іншого — Господь, та люди обирали зло, а, отже, йшли услід за сатаною. Тому й Бог сказав: «Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона». Помисли, нечистота, блуд, п’янство — так Бог описує життя людей, які не згодні жити за Божими законами. Не розуміючи, що їхній розум — поле битви, вони повністю віддають свій мозок демонам. І як наслі¬док — переповнене гріхом життя.

Коли в наш розум приходить думка, ми або відкидаємо її, або приймаємо і вона стає штампом, стандартом нашого мислення, помислом, як називає її Біблія. І тому ми реагуємо на ту чи іншу ситуацію стандартно.

Апостол Петро ка¬же: «Підпережіть стегна розуму вашого». Це означає, що ми повинні постійно стежити за тим, що відбувається у нашому розумі. Різні думки можуть надходити туди, але від¬по¬відальність за те, чи приймемо ми їх, чи відкинемо, лежить безпосередньо на нас. Якщо стегна нашого розуму не підперезані і він не має певного спрямування та обмеження — це біда.

Зверніть увагу на слова із псалма: «Я (Бог) їх (євреїв) пустив ради впертости їхнього серця, нехай вони йдуть за своїми порадами!» (Пс. 81:13). Бог попереджає, але настає мить, коли Він каже: «Добре, якщо ти хочеш залишатися зі своїми брудними думками, ходи за своїми лихими помислами. Але не забувай, що будуть плоди цього». Апостол Павло у Посланні до римлян розповідає про людей, які знали Бога, але не прославили Його як Бога і не турбувалися про те, щоб мати Господа у пізнанні, через те «видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне» (1:28). Виявляється, проблеми у цих людей виникли через те, що вони не мали Бога в пі¬знанні, тобто у розумі.

Наших думок ніхто не бачить, і складається таке хибне враження, що можна думати про що хочеш, нічого страшного не буде, бо думки мало хто контролює. Але, повірте, думка обов’язково пускає паросток, а він з часом приносить плід.

Розгляньмо, як діє цей принцип в житті окремих християн. Пригадайте Ананію і Сапфіру, котрі вирішили продати свій маєток, як робили тогочасні християни. Та Ананія дозволив сатані вкласти йому у розум думку обманути апостолів і сказати, що віддає все, але частину сховати собі. Тож в Ананії передусім була думка, потім він обманув, а плодом всього цього стало те, що він впав бездиханним. Трохи пізніше дружина Ананії повторила апостолам той же обман і також померла. У цього подружжя просто не було страху Божого, а Писання каже: «Початок премудрости — страх перед Господом, добрий розум у тих, хто виконує це» (Пс. 111:10).

У нашому розумі виникає безліч думок, але вони мають різне походження. Думки бувають від Бога, від сатани і власні людські.

Думки від сатани приходять ззовні, і вони завжди дуже нав’язливі. Це можуть бути думки невір’я, страху, сумніву та інші. І якщо ти дозволиш цим думкам увійти у твій розум і не будеш протистояти їм, то у твоєму розумі посіється недобре насіння. І з часом воно заколоситься, а потім будуть плоди — гіркі-гіркі.

У різні голови сатана сіє різне насіння. Він чудово розуміє: якщо людина не схильна до блуду, то в її серці не проростуть такі думки. Та якщо ґрунт людського серця сприятливий для гордості, то ця людина одразу ж почує приблизно наступне: «Ти знаєш, ти така розумничка! Та без тебе закриють молитовний дім!»

Іноді сатана посилає в серце людини думки підозрілості. І коли ти приймаєш їх, то все складається так, ніби й дійсно всі проти тебе. Іноді він оперує думками самоосуду. Буває почуття вини, яке веде до щирого розкаяння, а буває почуття «болотної ви¬ни», яке переслідує навіть після покаяння. Якщо всередині тебе немає радості після покаяння, а продовжує панувати морок, темрява, — це від диявола. А скільки людей нині шкодують себе насті¬ль¬ки, що буквально захлинаються у власних же сльозах! І зрештою залишаються самотніми і ображеними.

Писання каже: «…Думка тілесна — то смерть… думка бо тілесна — ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може. І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові» (Рим. 8:6-8). Як¬що християнин дозволяє собі розвивати думки, нав’язані сатаною, всередині нього починає панувати смерть: внутрішня порожнеча, темнота, тривога, схвильованість, безсилля, скованість, пригніченість — і нарешті наступає внутрішня депресія. Звід¬ки все це почалося? З думок. Людина програла битву в розумі. І якщо ця битва програна, з’являються наслідки, з якими боротися вже набагато важче.

Як же діє на наші думки Бог? Передусім Дух Святий діє зсередини лагідно, розсудливо, радячи вчинити так чи інакше. Отож «думка духовна — життя та мир». Духовні думки — це внутрішнє задоволення, повнота, відсутність духовного голоду, перебування у Божій присутності, вну¬трішнє сяяння, мир і спокій, легкість, духовна енергія, сила і свобода. І чим чистіші наші думки, тим більше Господь діє в нашому житті. Апостол Павло, звертаючись до филип’ян, казав: «Що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це! ...І Бог миру буде з вами!» (Фил. 4:8-9). Це зразок того, як людина повинна зберігати свої думки. Бо ті¬льки християнин, який стежить за своїми думками, може мати розум Христовий, а це саме те, що Бог хоче бачити в кожному з нас.

Отож до нас надходять думки від Бога, іноді сатана через думки намагається щось посіяти в наше серце, але, крім того, у нас є ще й власні думки. У процесі життя я зрозумів наступне. Якщо в мою голову ззовні приходять нав’язливі думки, щось брудне, щось, що викликає внутрішню тривогу, то це обов’язково думки від сатани. Якщо думки приносять спокій моєму духові, то вони — від Бога. Я відчуваю, що Господь хоче на щось звернути мою увагу. Іноді Він ба¬жає, щоб я змінив щось у жит¬ті, поговорив з іншою лю¬диною; а іноді Він раптом дає мені якесь відкриття. Але я з досвіду знаю, що думки від Бога приводять моє серце у стан повного спокою.

Розгляньмо наші власні думки.

Якось до мене підійшла жінка і сказала: «Я не знаю, що зі мною. Коли я даю свободу своїм думкам, то перед моїми очима наче картини проходять — роман можна писати. Я беру участь у цьому уявному житті і можу годинами спостерігати за цим».

Пам’ятаймо, що через наші думки сатана дуже легко отримує доступ до нашого серця. Почнеш відпускати їх у вільне плавання — мозок стане пасивним. А пасивний мозок — ідеальна майстерня для демонів. Будь-які тілесні думки ведуть до смерті, тому ми повинні отримувати перемогу над думками, як казав Соломон: «Помисли в серці людини — глибока вода, і розумна людина її повичерпує» (Пр. 20:5). Помисли (людські думки, думки від сатани) приходять у кожен розум, але мудра людина вичерпує їх, її мозок постійно насторожі — він відділяє Божі думки від решти.

«Погине народ Мій за те, що не має знання», — каже Господь через пророка Осію. Тому я хотів би, щоб ми мали те знання, щоб наші серця під дією Святого Духа зрозуміли, що розум — це поле битви. Можливо, ти ходиш у страсі та темряві, тому що дозволяєш дияволу сіяти в твій розум думки вини, думки страху, думки блуду і п’янства, а собі дозволяєш приймати їх у свій розум та серце. Тому проблеми, тому немає внутрішнього сяяння, тому немає сили — бо програна битва в розумі. Якщо ти не хочеш боятися, якщо хочеш бути сильним, викинь зі свого розуму думки страху. Наповни серце Божими обітницями, Божим Словом.

Апостол Павло каже християнам: «Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Хри¬сті» (2 Кор. 11:3). Виявляється, що й розум віруючих людей може бути зіпсованим. І псується він тоді, коли ми відвертаємося від простоти в Ісусі Христі. Але апостол Павло каже, що йому, на жаль, доводилося зустрічати людей зі зіпсованим розумом у церквах. Ні, він не говорив про боже-вільних, він казав про людей, що захворіли «на су¬пе¬речки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми зіпсутого розуму по-збавлених правди». І саме щодо таких людей Павло закликає Тимофія: «Цурайся таких!» (1 Тим. 6:4). Я думаю, що це дуже важливо й для нас. Якщо ти бачиш людину, котра стверджує, що вона християнин, але від неї віє диханням смерті, а її язик — це «відчинений гроб», цурайся такої. Просто перестань спілкуватися з такою людиною, відділися від неї. Якщо ти вважаєш, що зможеш змінити її, не обманюйся. Ти не зможеш її переробити, а тільки марно витратиш дорогоцінний час.

В Другій книзі хронік, 31:21, про царя Єзекію сказано: «В усякому ділі, яке він зачинав, у роботі Божого дому, і в Законі, і в заповіді, щоб звертатися до Бога свого, робив він усім своїм серцем, і мав успіх». Єзекія звертався до свого Бога усім серцем, і діяв так, як Господь велів Йому. Це запорука його успіху. То ж якщо ми з тобою бажаємо, щоб Бог діяв через нас, то повинні думати про Бога, як сказано у псалмах: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!» (Пс. 1:1-2). І якщо ми житимемо саме так, то станемо «як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!»

Про боротьбу з непотрібними думками Павло писав так: «…Ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові» (5 Кор. 10:4-5). Кожен задум, кожну думку ми повинні полонити на послух Христові. А це означає, що нам треба підперезати стегна розуму, щоб усі думки, які не від Бога, відганяти від себе. В Писанні сказано: «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол. 3:2), а також

«Подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх» (Євр. 12:3). Тут ідеться про те, що в центрі наших роздумів має бути розіп’ятий Христос. Тільки тоді ми зможемо полонити всяке знання на послух Йому, зможемо бути господарями свого розуму, і, коли Бог буде говорити до нашого серця, ми вмітимемо чути Його голос, і зрештою багато проблем зникнуть з нашого життя.

З підручника «Особисте зростання християнина» за ред. Перрі Галлама

© «Благовісник», 3,2007