Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

КАЇНОВА ДОРОГА

Автор: Іван ГОРДА

«Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома повходили деякі люди, на цей осуд віддавна призначені, безбожні, що благодать нашого Бога обертають у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого Ісуса Христа… Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаамової заплати, і загинули в бунті Корея!» (Юди 3-4,11).

Тут апостол Юда відкриває перед нами своє серце. Та ці слова актуальні і в наші дні. Спочатку, як свідчить сам Юда, він хотів писати про щось інше. Але раптом тема його змінилася, бо він, напевно, згадав тих людей, які, називаючи себе християнами, відреклися від Бога. І апостол закликає віруючих остерігатися цього і боротися за віру, що була дана одного разу святим. Я думаю, що й у наших проповідях повинен звучати подібний заклик, бо дуже важким є наш час, і в дуже небезпечний час ми нині живемо.

Юда, характеризуючи тих людей, які відступилися від віри, каже, що «вони пішли Каїновою дорогою». Коли ми дивимося на цю дорогу, то чітко знаємо, де вона закінчується, але хто з нас може сказати, де вона починається? На цій дорозі немає такої вивіски: «Обережно! Це дорога Каїна, що веде у погибель!» Навпаки, лозунги там можуть бути красномовні і наміри благі. Але пригадайте: Каїн показав своє істинне обличчя ще перед вівтарем під час поклоніння Богові.

Тож які основні особливості цього шляху? Ми повинні знати їх, щоб вберегти себе від нього і застерегти інших людей, щоб вони не потрапили не цей шлях.

Першою ознакою є подвійне життя — життя віри поєднане з життям порочності та гріха. І, перебуваючи в такому становищі, ми можемо й визнавати деякі свої вади, але заспокоюємо себе словами: «Так, в мене є той чи інший гріх, але в основному я йду правильно». І цими словами ми притишуємо голос совісті, голос Духа Святого, який говорить до нас. І це перша ознака того, що людина ступає на шлях Каїна.

Дехто каже, що Бог не прийняв жертву Каїна тому, що вона була рослинного походження, а не тваринна, кровна, як прийнято було у старозавітному служінні. Я не вірю в це. Бог каже Каїну прямо: «Якби ти робив добре, то був би прийнятий, та оскільки ти робиш зле, то як Я можу прийняти твою жертву?»

Служіння Богові, змішане з гріхом, поклоніння з ненавистю і порочністю — це приводить до того, що людина ступає на дорогу Каїна.

Інша характеристика — це заздрість та конкуренція біля вівтаря. У моєму житті був одного разу такий випадок, коли я лише почав проповідувати. В мене це виходило, і я часто проповідував у місцевій церкві. Та ось одного разу до нас у гості приїхав мій товариш. Йому дали слово, і Бог його благословив. Після закінчення зібрання одна сестра сказала: «Ну, Рувим сказав — всім носа втер». У моєму серці тоді щось тенькнуло. Але я в ту ж мить спинив себе, сказавши: «Стривай, а звідки це взялося?» Та якщо далі йти за цим почуттям, то воно переросте у заздрість, а потім — у ненависть. І буває, що люди доходять до того, що починають радіти навіть з того, що з людиною, якій вони заздрять, трапилося щось погане.

Роздумуючи над цим, я спитав себе: «Чому людині властиво вважати себе кращою за інших?» І ось до якого висновку прийшов: дивлячись на інших людей, ми краще запам’ятовуємо їхні помилки, їхні невдачі та недоліки, ніж добрі справи. А в собі, зазвичай, бачимо вершини та досягнення, відкидаючи на задній план власні недоліки та вади. Тому портрети знайомих у нашій пам’яті збережені в чорно-сірих тонах, а власний вирізняється яскравістю та незаплямованістю. То зрозуміло, чому ми видаємося кращими, ніж інші. Ми собі прощаємо власні слабкості, ми себе оправдовуємо, а інших — ні. Тому навчімося бачити хороші риси і в інших людях і вважати ближнього свого вищим за себе. Бо в іншому випадку в нашому серці буде розвиватися заздрість і ненависть і ми звернемо з істинного шляху на дорогу Каїна.

Наступна ознака цього шляху — непослух Божому попередженню. Бог прямо звертається до Каїна: «Каїне, ти повинен зупинитися. У тебе не все в порядку». Та Каїн уже нічого не чує, у нього вже є план щодо Авеля. І він нічого й нікого не бачить, окрім того, кого ненавидить і кому заздрить. Те ж саме буває й з нами. Бог говорить до нас через Писання, через Духа Святого, через інших людей, але ми вже нічого не чуємо, тому що в серці своєму вже маємо інший власний план.

І четвертий знак шляху Каїна — це смертельна ненависть. Мені було дуже боляче почути з уст однієї сестри слова такої ненависті. Я радив їй попросити пробачення в іншої сестри, мотивуючи це хоча б уже тим, що незабаром в церкві буде причастя і потрібно, щоб усі були в мирі між собою. Вона ж відповіла мені: «Я краще не братиму участі в причасті, але не попрошу пробачення». І я подумав: «Наскільки засліпленими можуть бути наші очі!» До чого це привело Каїна? До вбивства. І кров Авель волала до небес.

О, скільки подібних справ було звершено на цьому шляху. О, скільки разів кричали рани, завдані одними людьми іншим, волали до Бога. І ми не раз дивувались: «Як можна було дійти до такого!» Та коли людина вже не чує голосу Божого, вона чинить найжахливіші гріхи. Мало того, що Каїн убив свого брата. Але це не був його останній і найважчий гріх. Пригадайте, як зверхньо він відповідав Богові на запитання: «Каїне, де брат твій?» Він добре знав, про що запитує в нього Бог, але зневажливо відповідає: «Хіба я сторож братові своєму?»

Тож люди, які йдуть цим шляхом погибелі, безумовно, приходять до того, що зневажають Бога та Його слово, нехтують Його святістю та справедливістю. І я дивуюся, як Бог тоді стерпів таку поведінку Каїна і не умертвив його в ту ж мить. Так само Господь терпить і безліч інших людей, які навіть зневажають Його. Але терпить Він їх до певної миті — до дня погибелі, який, безперечно, настане в житті кожної людини, котра вибрала цей шлях.

Хай же Бог дасть нам сили пізнавати цю дорогу Каїна ще з самого її початку і перемагати себе, навіть якщо ми не будемо першими, навіть якщо не будемо найголовнішими, навіть якщо хтось переступатиме через нас.

© «Благовісник», 2,2007