Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

СВІТЛО І ТІНІ БІБЛІЙНИХ ТЛУМАЧЕНЬ

Автор: Геннадій АНДРОСОВ

Загальновідомо, що ми живемо в останні дні. Однією з ознак цього є відступ від віри. "Дух же ясно говорить, що в останні часи дехто відступить від віри, слухаючи духів підступних і наук демонських" (1Тим. 4:1). Як не сумно, це стосується тих, хто називається іменем Ісуса Христа. Якщо апостол Павло говорить, що прийде час, "коли здорового вчення не будуть триматись" (2 Тим. 4:3), то він має на увазі саме християн, які "відвернуть слух від істини і прихиляться до байок".

Отож, завдання ворога церкви Христа в час, коли його дні пораховані, "звести вибраних" (Мт. 24:24). Найбільш ефективним методом сатани у діях проти віруючих є аргумент Слова Божого. Тобто диявол з'являється з Біблією в руках. "Коли скажуть, що там-то і там Христос, то не вірте", - попереджує Ісус своїх учнів (Мт. 24:26). Це не буде людина, що називатиме себе Христом (хоч є й такі!), це буде проповідник з Біблією в руках (але не слід у кожному проповіднику вбачати антихриста - така позиція взагалі приведе до відступництва).

Коли Ісус приступив до служіння, то до Нього підступив сатана саме з аргументом Слова Божого! Він говорив: "Написано...", цим самим доводячи Ісусу, щоб Той послухав його (бо, мовляв, це ж не він придумав, а так говорить Бог). Але Христос, не лише досконало знаючи Святе Писання, але і його силу, знаходив контраргумент (і що важливо - також зі Слова Божого). Слово Боже - це меч духовний, найкращий спосіб протистояти ворогу (див. Еф. 6:17). Для тих, хто називається християнином, Біблія повинна стати незаперечним авторитетом, більшим, ніж будь-які інші аргументи. Катастрофічною ознакою духовного падіння християн останнього часу є втрата ними авторитету Святого Письма.

Але я звертаюся до тих, хто понад усе шанує Слово Боже. На жаль, ті християни, які, здавалося б, і поважають Слово Боже, але мають лише поверхове знання Біблії, не маючи особистого заглиблення в Слово Боже, схильні до прийняття "диявольських аргументів", тобто прийняття перекрученої Євангелії, про яку застерігає апостол Павло (див. Гал. 1:7). І що ще важливо: в таких людей ще не вмерла грішна природа (залишаються елементи егоїзму, вразливості, сварливості, суперечок, образи, гордості, свого грішного "я"). Власне, людина з егоїстичними амбіціями не спроможна пізнати усієї глибини Слова Божого, що й використовує ворог, щоб звести такого християнина з правильної дороги.

Приведу приклад. Брат-проповідник, не маючи любові до дружини, сина, після чергової сімейної суперечки, досліджуючи Біблію, знаходить місце: "І вороги чоловікові - домашні його" (Мт. 10:36). Це місце заспокоює його совість. Він знаходить паралельні місця, що підтверджують цю думку, мовляв, треба більше всього полюбити Ісуса Христа (на першому місці Христос, а сім'я потім). "Хто матір моя і брати мої? Ті, хто виконують волю Мою" (Мт. 12:48). А воля Божа: йти і проповідувати Євангелію, залишивши сімейний затишок: "Кожен, хто залишить доми або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або поля, ради імені Мого, одержить в сто крат й успадкує життя вічне" (Мт. 19:29). Як аргумент він приводить історичні події, коли проповідники Євангелії змушені були залишати сім'ї і йти в Сибір. Той проповідник "вникає глибше" і цитує наступне: "Хто любить більше, ніж Мене, батька свого і матір, і дружину, і дітей… не може бути учнем Моїм" (Лк. 14:26). Ще й цитує в російському перекладі, який особливо точно передає його внутрішні почуття: "Если кто... не возненавидит отца и матери, и жены, и детей…"

Здавалося б, вагомі аргументи, але це однобока Євангелія, бо є інші місця, де написано про любов до ближнього, до дружини. Ми й так все своє гріховне життя вчилися ненависті. Христос покликав нас насамперед до любові, і не лише до ближнього, а й до ворога. Хіба може християнин виконати волю Божу, проповідуючи десь далеко Євангелію, не полюбивши до кінця своїх домашніх? Легко говорити про любов до Христа, легко відкинути ("возненавидеть") ближніх може той, в кого тої любові ніколи й не було, хто ніколи не був прив'язаний серцем до своєї дружини чи дітей.

Таке однобоке цитування Біблії, виривання окремих віршів з Євангелії, спроба на окремих цитатах побудувати своє вчення, свою віру, свою церкву є однією з ознак єретичного вчення і першим кроком до нього, а отже - до боговідступництва. Дехто намагається свої егоїстичні бажання, амбіції припасувати до Слова Божого. І тоді Євангелія, яка за задумом Божим має нести Благу Вістку, стає засобом прикриття власної гріховної натури. Дуже часто Біблія лежить на столі перед ворожбитами та екстрасенсами, а рекламу у пресі про їхні сеанси супроводжують цитати із Святого Письма. Але те, що вони роблять, аж ніяк не відповідає істинному Слову Божому.

Апостол Павло звертається до ефесян з такими словами: "Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю" (Еф. 4:17:20). "Але ви не так пізнали Христа", - закінчує він своє попередження. А як ми пізнали Його?

"Благовісник", 2,2004