Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Як ми прощаємо винуватцям нашим

Автор: Ярл Пейсті

Щодо прохання: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» з молитви «Отче наш» є одне заперечення. Бо дехто каже, що з цього речення випливає, що моє прощення залежить від того, як я прощаю своєму боржнику. Хіба це прощення по благодаті, якщо воно з умовою, що я можу бути прощеним лише тоді, коли прощу тому, хто згрішив проти мене? Але тут, дорогі мої друзі, ми повинні взяти до уваги те, чому вчить нас все Писання про прощення, а не лише якась його частина.

У 18-му розділі Євангелії від Матвія Христос розповів чудову притчу про прощення. А спонукало Спасителя розповісти цю притчу питання, яке поставив Йому апостол Петро: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Ісус промовляє до нього: «Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семи десяти раз по семи!» (Мт. 18:21-22). Це означає 490 разів! І після цього Христос розповів про одного царя, який зажадав звіту від своїх рабів. Один з них йому був винен десять тисяч талантів — це сума, яка сьогодні дорівнює приблизно 18-ти мільйонам американських доларів. Це величезна сума! Цей раб не мав таких грошей і став благати царя, щоб той зачекав. Тоді володар змилувався над ним і пробачив йому весь його борг. Тепер зверніть увагу на те, як далі діяв цей прощений раб. Один з його товаришів був винен йому 100 динаріїв — це приблизно 25 доларів; і знайшовши його, він взяв його за горло й став душити. А той благав: «Потерпи трішки і я тобі заплачу», — але він не захотів чекати й засадив його в темницю до того часу, поки не поверне йому все до останньої копійки.

Що хотів сказати Христос цією притчею? Він вказує на те, який великий борг був прощений кожному з нас у порівнянні з тим боргом, який винен нам наш брат. «Петро, — каже Господь, — коли тобі доведеться прощати своєму братові Андрію всі 490 разів на день, то це ніщо в порівнянні з тим боргом, який пробачив тобі Отець твій Небесний». Тому, коли я молюся: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», то цим я показую, що я прощенний.

Зауважте, що тут не сказано про те, що наше прощення іншим людям є основою Божого прощення нам самим. Бог прощає нас не за наші особисті заслуги. Але як тут сказано? «Прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Наше прощення винним проти нас є лише видимим вираженням того, що ми самі прощені Богом, до того ж нам відпущена дуже велика провина. Тому ці слова можуть виражати не умову, а доказ нашого синівського статусу, який ми маємо в прощенні Христовому на хресті. Якщо ми вважаємо, що наші гріхи прощені Богом, а самі відмовляємося пробачати провини іншим людям, тоді ми самі ніколи не пережили прощення. Той, хто знає, що він прощенний і омитий кров’ю Ісуса Христа, повинен прощати іншим. Він не може по-іншому вчинити. Ми повинні зробити висновок, що коли ми відмовляємося пробачати іншим, то самі ніколи не були прощеними: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Улюблені, задумайтеся, який величезний гріх, яку жахливу провину простив нам Господь! І як же після цього ми можемо не пробачити тому, хто згрішив проти нас! Але чи це умова нашого власного прощення? Зауважте, якого великого значення надає Господь прощенню. Відразу ж після цієї молитви Господь додає слова: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт.6:14,15).

Саме тут мова йде про умову нашого прощення, а отже й спасіння. Я не вірю в те, що в Бога є одне прощення для спасіння, а друге — для освячення, одне — для грішника, а друге — для спасенного. Освячення й спасіння тісно взаємопов’язані один з одним, бо спасіння — початок і основа освячення. Тому, коли Бог не простить нам, вже спасенним людям, якісь наші провини лише через те, що ми не бажаємо самі пробачити винного, — ми не можемо бути впевненими в своєму спасінні, навіть коли ведемо зовні бездоганне життя.

Подивіться, що зробив зі своїм нещодавно прощеним рабом цей цар, коли дізнався про його небажання пробачити своєму винуватцю. «Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: «Рабе лукавий, я простив був тобі увесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?» І прогнівався пан його — і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу» (Мт.18:32-34). Цар відправив слугу в темницю, тому що його справи свідчили, що він не хоче жити в благодаті, хоч і прийняв її. Мати переваги благодаті може лише той, хто покладає на себе й відповідальність за неї. Злопам’ятний раб не побажав бути схожим на свого хазяїна, не зважаючи на те, що саме цього від нього й чекали.

Але чи можна поєднати умову й Божий дар спасаючого прощення? Цілком, хоч умова може й не бути достатньою для отримання спасіння, як, наприклад, діла. Заслуга — це нагорода, яка дається з обов’язку, а не з любові. Пам’ятаєте цей випадок, коли Ісус відіслав сліпонародженого в купальню, щоб він промив очі свої водою й став бачити (Ів.9:1-7)? Але чи це означало, що таким вчинком ця людина заслужила собі зцілення? Чи міг цей сліпий, прозрівши, вигукнути: «Це моя особиста заслуга, тому що коли б я не зробив того, я б не зцілився?» Звичайно ж ні, тому що не всяка умова може бути запорукою зцілення. Божий шлях спасіння —лише кров Господа нашого Ісуса Христа. А те, що очікується від нас, — лише не зловживати Божим даром прощення, бо багато хто любить отримувати дари і нехтує ними, тому що фактично не потребує їх. Бог хоче подарувати спасіння тим людям, які потребують його, які будуть цінувати його завжди. Ось чому Новий Заповіт дає нам умови для нашого спасіння, і їх лише дві: покаяння і віра.

Але хтось запитає: «Звідки ми можемо знати, що умови спасіння лише дві?» З Дій апостолів. Коли апостол Павло прощався з пасторами ефеської церкви, він сказав: «...Нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа» (Дії 20:20-21). Чи ви звернули увагу на те, що він нічого не пропустив в своїй проповіді Євангелії. Про це він говорить і трохи нижче: «Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу!» (Дії 20:26-27).

Отже, вся «воля Божа» в тому, щоб ми вірили Йому і каялися в провинах щоб отримати Боже прощення й любов. Чи важко це виконати? Я гадаю, що ні. І ти, дорогий друже, коли ще не зробив цього, можеш отримати прощення своїх гріхів і життя вічне просто зараз, у цю саму хвилину. Для цього ти повинен, звичайно ж, відмовитися від будь-якого іншого способу життя, окрім життя по благодаті, а значить і життя в прощенні іншим. Можна сказати, що вміння прощати іншим є виразом нашого особистого покаяння.

Друже, це дуже серйозне питання! Коли ти не готовий простити, тоді ти не маєш права просити прощення! Прощення своєму братові є умовою для мене, дитини Божої, просити прощення собі. Немає нічого більш дорогоцінного для Бога й того, що найбільше ненавидить диявол, за нашу готовність прощати.

Від того, які ми стосовно цього питання, дорогі брати і сестри, залежить те, чи Слово Боже перемагає в нашому житті чи програє. Чому сучасна церква така слабка духовно? Чи не від того, що в серцях дітей Божих приховані жаль, злоба, помста й недружелюбність? Це великий злочин, який скоюється в серцях віруючих. Є віруючі, які беруть участь у вечері Господній, але роками не розмовляють один з одним. Улюблені, відкриймо сьогодні Господу цей гріх, щоб наші молитви мали доступ до трону благодаті. «Отче наш, прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Прости від щирого серця брату своєму, щоб не дати ворогові можливості завдати поразки справі Божій. Пам’ятай, коли ти прощаєш іншому, ти даєш можливість Богові щедро вилити Свої благословення на себе.

© «Благовісник», 4,2006