Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

«Щоб були всі одно»

Автор: Анатолій Безкровний

«...Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав ти мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив» (Ів. 17:21-23).

Питання єдності завжди тривожило моє серце, воно в моєму серці від самого увірування. До Бога я прийшов через церкву, яка належала до іншого братства. Там було своєрідне вчення щодо ставлення до інших церков: ми найсвятіші, найправильніші, лише ми спасенні, а всі решта — загиблі люди. П’ятидесятники не були братами, вважалося, що у них якийсь особливий «п’ятидесятницький дух». А за баптистів один з лідерів цього руху одного разу сказав приблизно таке (це мені дуже запам’яталося, бо я йому тоді заперечив, будучи молодим віруючим, чого взагалі не допускалося): «Ну, браття, як ми можемо баптистів називати братами? Вони ж нам взагалі не брати!»

Я вважаю, що це велика проблема й сьогодення. І не лише окремо взятої деномінації чи окремо взятого братства. На жаль, те, що є сьогодні в християнстві й зокрема в нашій країні, далеке від того, про що молився Христос у Своїй Первосвященицькій молитві.

Ісус в ній показав нам певні принципи. Він молив Бога-Отця, щоб ми були єдині. Ісус хоче, щоб всі віруючі були настільки гармонійно єдині, як Він єдиний з Богом. Тобто не повинно бути зовсім ніяких духовних протиріч. Хоча апостол Павло говорив, що ці протиріччя трапляються для того, щоб «відкрилися досконалі». Але Ісус говорив про єдність як найвищий ідеал, найвище прагнення, коли віруючі мають навіть одні думки. І лише тоді ми зможемо досягти тієї цілі, яка стоїть перед нами: щоб світ увірував, що Ісус Христос прийшов для спасіння грішників. Дійсно, Ісус помер за всіх людей, і сьогодні відповідальність лежить на нас з вами, особливо на служителях, в тому, щоб показати світові Спасителя. І тому багато хто дивиться на нас, як ми себе поводимо, як ми говоримо про те чи інше, що ми робимо для того, щоб були не тільки слова, а й практичні дії до єдності народу Божого, щоб досягати людей Словом Божим.

Я бачу кілька причин, які заважають нам бути єдиними. Я довго думав, що єдність досягається на основі Слова Божого. Але що дивно: всі християни читають одну Біблію, а єдності все одно немає. Більше того, саме на основі Біблії кожен доводить свою правоту й вказує на помилки інших. Безперечно, Святе Писання — найвищий авторитет і повне відкриття Боже, яке нам вказує дорогу до Бога. Але я впевнений, що єдність будується перш за все на Христі за допомогою Святого Духа. Якщо ми дійсно в Христі, а всі ми в Христі занурені Духом Святим в тіло Христа, тобто в Церкву, тоді буде справжня єдність. Коли ж ми будемо будувати на Писанні, то єдності не буде, бо хтось одне місце розуміє так, хтось по-іншому, в результаті народжуються різні трактування, особисті думки, особисте бачення, а при небажанні врахувати думку брата — різні вчення.

Ми можемо навіть одягатися однаково, як в колишньому Радянському Союзі в школі була одна форма, однаково проводити богослужіння, але коли будуть різні думки, то не буде єдності. І тому я вважаю, що ми повинні навчитися настільки широко відчиняти наші серця один одному, щоб приймати, розуміти тих людей, які мають інші погляди чи навіть якось по-іншому служать Господу, як Бог, Який нас приймає усіх. В Бога вистачить мудрості з нами всіма розібратися і всіх нас правильно судити.

Я бачу, що дуже заважає, коли в серці є осудження якоїсь іншої людини. Апостол Павло в Посланні до римлян, 2:1-3, пише: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий по правді на тих, хто чинить таке». Іноді ми можемо навіть не зауважувати цього, але осуджуючи когось, ми займаємо позицію, яку може займати лише Бог, тому що Він істинний Суддя. І коли ми осуджуємо, то вважаємо, що знаємо мотивацію людини, хоча насправді ми не знаємо серця людини й тому не маємо права судити людину. Бог з нами всіма розбереться Сам.

Коли ми осуджуємо когось, ми будуємо стіну між собою й тією людиною. А тим більше, коли осуджуємо якусь деномінацію чи церкву.

Друга причина, яка нам заважає мати єдність, — це гордість. Біблія каже про те, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Коли ми кажемо, що тільки ми правильні і тільки в нас все за Писанням, а в інших все не так, то саме гордість ставить стіну не лише між нами, людьми, але й між нами й Богом. Ми тим самим фактично позбавляємо себе своєчасної Божої допомоги. Все, що ми можемо отримати в житті, ми отримуємо лише через Божу благодать. І коли ми гордимося своїм духовним становищем, своїм богопізнанням, то будуємо стіну між собою й Богом, і тоді Він просто може відвернутися від нас і не дати Своїх благословень, які Він, можливо, приготував для нас.

Я переконаний, що саме від нас, пасторів церкви, багато чого залежить: наскільки правильно люди будуть навчені в питанні єдності й правильних взаємовідносин з іншими людьми й особливо з іншими християнами. Адже світ за нами спостерігає, як ми себе поводимо. В кожному регіоні є конфесії, які мають перевагу або панівне становище. Десь Православна церква Московського патріархату, десь Київського, десь греко-католики. В більшості випадків ці церкви насаджують думку, що лише вони найправильніші і що всім іншим потрібно навернутися в лоно церкви, зрозуміло, саме їхньої. На жаль, такі вузькі, сектантські погляди можна нерідко знайти й серед євангельських церков і євангельських служителів.

Це дуже неправильно, коли ми будемо підноситися. Бо просто-напросто Бог може нас посоромити в певний час. Краще робити свою працю, служити Богові, дякувати Йому за спасіння, за те, що Він відкрив нам Свої істини, бо, можливо, комусь це не відкрито. Але ні в якому разі не підноситися й не гордитися, і нікого не засуджувати.

Я вірю, що коли ми будемо дійсно такими, то Бог буде виливати Свої благословення. Сьогодні ми помічаємо особливий духовний занепад у нашій країні. Я вірю, що Бог виллє Свої благословення, але нам потрібно зайняти правильну позицію: не осуджувати, не гордитися й бути в справжній єдності, в гармонії з іншими християнами. Біблія говорить, щоб ми були в мирі зі всіма людьми, якщо це можливо з нашого боку. А тим більше, коли це торкається дітей Божих. Бо Ісус сказав: «Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив». Христос хоче, щоб люди саме через нас пізнали, що Бог послав Свого Сина, Який заплатив повну ціну за їхнє спасіння. А Божа воля якраз і полягає в тому, щоб всі люди були спасенні й ніхто не загинув.

Маю велике бажання, щоб наше братство в Україні відрізнялося єдністю, саме тим, що в нас широке серце — і ми нікого не осуджуємо, не гордимося. Ми просто всіх благословляємо, всіх любимо й в єдності духа звершуємо спасіння своє й спасіння інших людей.

© «Благовісник», 4,2006