Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

РАБ ІСУСА ХРИСТА

Автор: Юрій ВАВРИНЮК

У Новому Заповіті, особливо в посланнях апостола Павла, впадає у вічі парадоксальність деяких аспектів вчення про звільнення та свободу. Через все новозавітне Писання червоною ниткою проходить думка про те, що Ісус Христос, як Месія, Вибавитель, прийшов, щоб визволити людей з рабства гріха і дати їм свободу, але і, разом з тим, дуже багато місць недвозначно говорять про те, що людина, яка увірувала в Ісуса, звільнившись від гріховного життя, стає «рабом Христа». Іншими словами, з одного рабства потрапляє в інше. «Звільнившися від гріха, стали рабами праведности» (Рим. 6:18), «Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність» (Рим. 6:18). Та й сам Павло і Яків, і Юда, називають себе «рабами Ісуса Христа». Як зрозуміти цей вислів: як поетичну мета фору чи біблійний догмат?

Незаперечним є той факт, що Христос справді дає людині свободу. Це не тільки біблійна істина, але істина, яка безліч разів, постійно проявляє себе в реальному житті реальних людей. Мільйони душ, які були в полоні найстрашніших гріхів, сьогодні можуть з упевненістю та твердістю сказати, що Бог їх звільнив від гріховних пристрастей. І не тільки від реальних гріхів, Він дав і внутрішню свободу, відчуття впевненості та тверду надію на майбутнє. І що дивно: ці люди, тепер вільні у своїх діях, добровільно віддають себе в інше рабство, яке Павло називає «рабством праведності».

В ідеалі Бог створив перших людей не для рабства. Навіть Він, Творець, не хотів обмежувати їхньої свободи Своїм безперечним пануванням. Він лише залишив одну заборону, виконання якої мало на меті захистити людей від потенційного рабства. Але людина все таки потрапила в це рабство. Найстрашніше, що з нею сталося, це те, що вона вже ніколи не могла повернутися до свого попереднього стану.

Бог у Своїй мудрості та любові знайшов шлях, щоб повернути людство з полону диявола. Він Сам прийшов на землю, постраждав на хресті і викупив «людей від їхніх гріхів». Але, як згадка про попереднє рабство, в людини щось залишилося від минулого життя — її гріховне тіло. Тіло, яке, за словами Павла, «противиться духові»: «Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим. 7:18,19). Диявол, який втратив владу над духом та душею людини, намагається взяти реванш через тіло. Тому навіть звільнена людина не може втримати цю свободу, їй потрібна допомога (див. Мт. 12:44). Саме для цього сьогодні на землі працює Дух Святий, Який, живучи в дусі відродженої людини, керує нею, її почуттями, думками та вчинками. Якщо раніше диявол керував людиною, не питаючи її згоди, штовхаючи до ганебних та злих вчинків, то вільна людина, знаючи, що сама не може впоратися зі своїми гріховними вподобаннями, віддає себе волі Того, Хто сильний зберегти її від спокус та гріха, а отже, і від рабства (див. Рим. 6:16-23).

У 7 розділі цього ж послання апостол Павло наводить життєвий приклад, який допомагає нам зрозуміти суть «рабства у Христі». Він порівнює людину з жінкою, яка раніше була, так би мовити, «дружиною гріха», а коли цей «законний чоловік» помер в момент увірування, то вона стала вільною. А отримавши статус вільної особи, вона стає дружиною другого чоловіка — Христа. В принципі, вона стає знову залежною, але між тими залежностями є величезна різниця: раніше їй доводилося жити з жорстоким тираном, тепер з коханою людиною. Власне, подружнє життя також можна назвати своєрідним рабством, але це добровільне, солодке, приємне рабство: «Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:29,30).

Повне звільнення, в тому числі і від гріховного тіла, ми отримаємо лише у вічності, де навіть не буде й згадки про якесь рабство. Як вільні люди, ми будемо сидіти поряд з Тим, Хто визволив нас і дав нам свободу. «Я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:2-4).

А поки що, «маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла» (Рим. 8:23).

© «Благовісник», 3,2006