Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

СМИСЛ ЖИТТЯ

Володимир МАРЦИНКОВСЬКИЙ

Питання життя

Одна вчителька писала: "Якщо я втрачу віру в смисл моєї роботи, я не доживу до ранку".

"Жах безцільності і жах безсилля" - ось те, що смертельно ранить волю людини. Знати певну мету, поставити перед собою те чи інше завдання - і не мати сили його виконати - яке це невимовне страждання!

Але ще важче - мати силу, володіти кипучою енергією, але не знати, як цю силу застосувати. "Тяжко от силушки, как от грузного бремени", - каже богатир Святогор у російській билині. Чи не звідти й смуток, нудьга, втрата волі до життя? Страх безцільності - це воістину глибока трагедія відома особливо для молоді, яка сповнена сил та здоров'я, але не має віри в смисл та цінність життя. Для чого жити? Чи варто жити? Для чого день у день трудитися, тим більше якщо ця праця важка й іноді непосильна? Для чого терпіти нестатки, страждати, приносити жертви? О, дайте нам мету, яка могла б нас надихнути! Тоді й жертвувати собою задля її досягнення було б радістю! Такої мети вимагає психологія здорової волі.

Воля - це здатність бажати, вирішувати і діяти. Щоб проявити міцну волю, треба знати "кінцеву мету і найближчий шлях до її втілення". Навіть для того, щоб перестрибнути через струмок, я повинен психологічно налаштуватися, "скоординувати" волю. Моя мета - бути на іншому боці струмка. Для цього я повинен зробити стрибок. Варто мені в ту мить засумніватися в його необхідності чи можливості, і я потраплю в воду.

В дні моєї юності в Петербурзі стався один трагічний випадок. Студент технологічного інституту Н. святкував день закінчення вищої школи. Яка це радість! Скільки наполегливої праці, безсонних ночей, хвилювання на екзаменах, скільки зусиль і недоїдань вартувало це торжество! Нарешті досягнута мрія довгих років - він інженер з блискучою перспективою корисної та цікавої праці в своїй батьківщині. Сьогодні в нього свято. Студент попросив господиню квартири поставити самовар і купити булок. Коли через деякий час вона повернулася, то - о жах! - юнак лежав на підлозі мертвий з простріленою скронею. Пізніше з'ясувалося, що він загинув від усвідомлення безцільності буття. Протягом багатьох років його метою було отримати диплом інженера. І ось цієї мети досягнуто, а що ж далі? А далі - порожнеча, жах безцільності. В нього була тільки тимчасова мета, але не було вічного смислу, який ставив би перед волею все нові й нові завдання, вищі завдання.

У дні світової кризи і переоцінки всіх цінностей, які ми переживаємо нині, з небувалою гостротою постає це болюче запитання: чи є в житті окремої людини, народу і всього людства смисл? І якщо є, то в чому він полягає?

Слово "ціль" взяте з мови мисливців. Індійський мислитель Будда уподібнює людину мисливцю, який не зводить очей з двох точок - з кінця стріли, покладеної на тятиву лука, і з голови яструба, що летить над ним. Ось він збирає всю свою волю, весь зосереджується на одній цілі - як би не промахнутися! Та й ціль потрібно знайти справжню, щоб не боротися за примарні цінності, як городовий в комедії Гоголя "Ревізор", чи змагатися з вітряними млинами, як рицар-фантазер Дон Кіхот. Тільки велика мета може зробити людину цільною, неподільно захопити, зцілити, умудрити, підняти від усього ницого, нечистого до істинної цільності, цнотливості духа і тіла. Не будь же схожий на мисливця, який цілиться в соснову шишку, приймаючи її за перепілку. Знайди ціль, яка вартує пороху. Тим більше, коли зарядом повинна служити енергія всього життя, сила молодості, яка не повторюється, бо воістину - "страшно втратити молодість"!

Видима нісенітниця

Чи не праві песимісти, ті, які похмуро дивляться на життя і не бачать в ньому нічого світлого? Насправді, якщо поспостерігати за життям людини, то можна прийти до сумного висновку. В цьому житті, напевно, панують страждання, зло, неправда; в ньому царюють хвороба, гріх і смерть. Недаремно єгиптяни ставили на своїх торжествах мумію, як грізне нагадування про смерть: memento mori.

Ми народжуємося, щоб померти. Невже саме смерть і є метою життя? І всі наші прагнення, пориви, праця й жертви закінчуються кладовищем? Лікарня, в'язниця, кладовище - ось три заклади, які, за висловом російського мислителя Бердяєва, панують у житті. І якщо це так, то воістину можна прийти лише до безвихідного відчаю і стверджувати лишень про безглуздя життя.

Світ дійсно лежить у злі, глибоко потонув у болоті гріха й неправди. І той, хто не бачить нічого, крім цієї темної дійсності, воістину повинен визнати, що життя - це "цинічна насмішка над людським стражданням". Тоді зрозумілою стає вся ця "світова скорбота", починаючи від Соломона ("все марнота і ловлення вітру") і закінчуючи песимістами нашої епохи.

Та, можливо, існує інший світ, в якому на ділі збувається наша мрія про чудову дійсність? Пошукаймо ж інше світло, те, яке було б гідне цього великого імені. Бо воістину царства світла прагне душа. І якщо прагне, то не надарма. Через це прагнення таємний голос, інстинкт життя говорить, що це світло істинне, цей смисл буття існує.

Яким повинен бути смисл життя?

Який смисл міг би задовольнити всіх нас? Всіх, без винятку, з урахуванням відмінності рис, національностей, партій та релігій? Який смисл може задовольнити людину, відповідати всім високим прагненням людства, яке носить на собі чоло вічності, всім вимогам розуму совісті і почуття прекрасного - постати перед нами як Істина, Добро і Краса?

Перш за все цей смисл повинен бути звеличеним, прекрасним, здатним надихати, піднімати вгору, ввись над усіма незгодами, над всіма перешкодами, які створили ми, люди, в своїй егоїстичній, сліпій сектантській вузькості.

Шукаючи істинний смисл, як би нам не схибити, не зміліти! Як би, за словами французького письменника Віктора Гюго, "не прийняти за зорі сліди гусячих лапок на мокрому піску"! Пам'ятай, що ти людина - істота, погляд якої має спрямовуватися у вічність. По-грецьки "людина" - "антропос" - "істота, яка зводить погляд вгору". Саме туди, до надзоряних висот, і ваблять нас крилаті мрії юності.

В Москві, на курсах для робітників, я якось читав лекції про високі ідеали російської літератури, про Бога, про Христа в російській поезії. Хтось з адміністрації протестував проти цих лекцій на користь матеріалізму та безбожності. Питання обговорювалося на раді робітників у моїй присутності. В результаті з шістнадцяти членів ради п'ятнадцять перейшли на мій бік. Один з них, робітник-металург, своєрідно і просто виніс резолюцію на мій захист: "Треба ж нам і про небо мати уявлення!.."

Тісно орлу літати в клітці! Він задихається без висі лазурної і простору безмежного, широкого, як російські степи, як безкрає море.

Далі, ми хотіли б знайти життєвий смисл, не абстрактний, не такий, що базується лише на мріях чи побудові утопії (цим словом англійський письменник Томас Мор (1770-1852) назвав досконалу, ідеальну країну, якої, однак, не має на землі, а існує лише в уяві поета), а той, що існує реально, якщо не в нас, то в житті взагалі, смисл буттєвий (онтологічний), "виправданий і історією, і біологією". Бути життєвим - значить бути таким, що пробуває, невмирущим, вічним. Ніхто з нас свідомо не погодився б працювати на вітер, для мильних бульбашок, якими б надзвичайно чудовими не були вони в цю мить! У важке становище потрапив одного разу великий італійський скульптор Мікеланджело, якому правитель Петро Медичі доручив в день свого народження зробити його статую... зі снігу. Її зробили, але в перший же теплий день статуя розтанула під гарячими променями сонця. Труд генія зник безслідно. Як жаль! А як же чинимо ми, коли живемо для цього швидкоплинного світу: з дня на день, з року в рік ми ліпимо статуї зі снігу, намарно трудимося, "трудимося для вогню".

В Палестині я відвідав комуну, члени якої сповідують матеріалістичний світогляд, заперечують Бога і безсмертя. Я запитав у них: "Яка мета вашої роботи, якщо немає безсмертя? Це ж означає, що ви працюєте для кладовища". "О ні, ми трудимося для майбутнього покоління", - відповів мій співрозмовник. "Але ж і майбутнє покоління помре. І знову виходить, що ви працюєте для кладовища. Саме воно і є кінцем всіх ваших трудів, жертв і страждань. Тож чи варто жити заради такої кладовищної програми?" Невже нам тішитися лиш тим, що ми, як казав Достоєвський, послужимо "гноєм для гармонії майбутніх поколінь"? І до того ж сама ця гармонія досить сумнівна?

Зрештою, ми погодилися б прийняти лише такий смисл життя, який доступний всім, завжди і при будь-яких обставинах - і на батьківщині, і на чужині, і на свободі, і в тюрмі; смисл життя повинен бути таким, щоб його могли осягнути і дотриматися всі.

Як відомо, Будда не приймав у свою общину монахів цілий ряд людей, а саме: калік, п'яниць, вбивць, оскільки він, через свою людську обмеженість, не міг і навіть не надіявся їх виправити.

Ми прагнемо смислу вселюдського, який не виключав би жодного бідняка, бездарної, безталанної чи будь якої іншої людини, навіть такої, яка впала досить глибоко. Ми шукаємо смислу, з яким немає на землі обездолених, відкинутих, немає зайвих.

Не дивно, що ми дуже швидко розчаровуємося в різних відповідях на питання про смисл життя, які пропонують нам різні філософські течії.

Одні кажуть нам, що смисл життя полягає в насолоді. Так вчать прихильники гедонізму (від грецького слова "гедоне" - "задоволення"). "Будемо їсти і пити, бо завтра помремо!" Але де докази того, що ми помремо і не будемо жити після смерті? Наші думки, розум, совість, внутрішнє відчуття (інтуїція) підтверджують одкровення Біблії про безсмертя та вічність. Біблія говорить нам: пам'ятай, що ти помреш (memento mori). Вона ж попереджає: пам'ятай, що ти будеш жити (memento vivere), існувати після смерті. І чи не викликають всі насолоди і задоволення цього світу й тепер почуттів пересичення, нудьги, втрати самого бажання жити (taedium vitae)?

Прихильники евдемонізму кажуть нам, що смислом життя є благо (від грецького "евдемонія" - щастя, благоустрій). Та в чому ж воно? Де таке благо, яке задовольнило б усі вищезгадані вимоги людини?

Проповідники утилітаризму бачать смисл життя в досягненні користі (від латинського слова "utilis" - "корисний"). Але в чому ж користь - абсолютна, вічна, всім доступна?

Послідовники матеріалізму, які визнають тільки видиму матерію, яку можна сприйняти на дотик, і заперечують природу духа, вічність, приводять все до безвиході, до глухого кута відчаю і безцільності.

Всі схожі теорії, оскільки вони є лише щирими шуканнями людини, в межах її власних сил, породжують лише нові запитання, непосильні для неї.

Чотири групи людей

Кожна людина так чи інакше визначає своє ставлення до даного питання. Одні, стомившись від безплідних пошуків і втративши бажання наполегливо шукати, опускають руки. Вони намагаються не думати про це "прокляте запитання". Їхнім єдиним бажанням є залишити надокучливу і невирішувану думу, забутися.

Вони, за висловом французького поета-лірика Бодлера, "впиваються". Впиваються в прямому розумінні - алкоголем. Вони задурманюють себе нікотином, опіумом, морфієм, які допомагають їм хоча б на мить втекти від буденного, сірого і непринадного життя. Люди втікають у світ мрій, шукають забуття в мистецтві, театрі, кіно, а часто навіть в релігійному екстазі. Чи не звідси схильність до нездорових містичних прагнень та уподобань? Вони зачитуються книгами, занурюються в якусь справу, не даючи собі перепочинку, щоб знову не постало в їхній свідомості тривожне запитання: чому? Для чого? Ці люди бояться не восьми годин щоденної праці, а решти шістнадцяти годин відпочинку, коли залишаться наодинці з собою і знову опиняться перед цим же невідчепним питанням.

Люди другої категорії - це ті, які намагаються перебудувати світ зовнішніми способами - шляхом мирних реформ чи насильницьких заходів, переворотів, шляхом еволюцій та революцій. Вони не бачать смислу в такому житті, яке воно є, і намагаються надати чи навіть нав'язати йому свій надуманий і часто зарозумілий смисл. Але, на жаль! Від всіх цих впливів і переворотів, які вимагають величезної витрати енергії і вартують потоків крові та сліз, неприваблива дійсність по суті не змінюється. Лікарня, тюрма, кладовище як і раніше панують у ній. Правда, тюрма іноді, як наприклад в СРСР, має більш приємну назву - "будинок для примусових робіт". А в Парижі гучні слова, за які боролась в 1879 році Французька революція: "Братство, рівність і свобода" - красуються на стінах урядових установ, в тому числі й на приміщенні тюрми. Кладовище, місце вічного спокою, стоїть тихо й непорушно при всіх людських режимах. Правда, доріжки між могилами посипають жовтим пісочком, і замість лопухів надгробки прикрашають духмяними гіацинтами. Але ніякі пахощі не приховають смороду трупа, який почав розкладатися. Ніякі квіти не закриють безодню смерті, її не змусять забути ніякі перли красномовства!

До третьої групи належать люди, які, розчарувавшись в істинних пошуках смислу буття, йдуть з життя. Йдуть зовні, намагаючись перервати нитку життя. Йдуть внутрішньо, замикаючись в собі, як у футлярі. Вони залишають людей і занурюються в самотність. До них безпідставно зараховують християнських самітників: вони втікали не від життя, а від його обману, від небезпеки духовної смерті; вони шукали життя справжнього і заглибленого, подалі від мирської суєти, в лоні пустелі. А справжні втікачі та дезертири, які покидають фронт діяльної участі в житті, шукають небуття, буддійської нірвани, свободи від свідомості і волі. Втративши волю до життя, вони хворіють душевною хворобою, що зветься абулія (втрата здатності бажати).

"Я ходжу по краю життя", - говорила мені одна московська студентка цього типу. Щось схоже переживав і Лев Толстой, коли писав у своєму щоденнику: "Я живий, але не живу". Цим людям загрожує небезпека стати живими трупами, не похованими мерцями, які розповсюджують довкола себе трупну отруту смутку, зневіри, пригніченості й депресії. Будучи не в змозі сумістити прагнення смислу з видимим безглуздям, такі люди божеволіють, залишаючи грань розуму, який став банкрутом у вирішенні загадки буття. Вони йдуть... Але куди? На жаль, тільки йдуть, і там, куди йдуть, вони залишаються зі своєю невдоволеною душею.

Але є й четверта група людей - це ті, які знайшли життя, повне смислу. Вони почали з того, що перестали шукати його в собі, в темному, безглуздому житті щоденного досвіду, тому що це все одно, що шукати вогню в глибі льоду чи світла в темному підвалі. Вони знайшли життя осмислене, іншими словами, набули Живий Смисл, прийняли Його і пішли з Ним.

Німецький поет Гете художньо зображує кризу духа в житті вченого доктора Фауста в однойменній драматичній поемі. В пошуках істинного життя і сили для цього життя Фауст і продумав і випробував все, що доступне для людини, але не знайшов розгадки таємниці буття. У відчаї він вирішує накласти на себе руки. Ось він підносить до уст своїх чашу з отрутою. Але раптом до його слуху долинає спів ангелів: "Христос воскрес! Мир вам, прощені люди, з небес!" Як зачарований, він слухає цю неземну вістку про торжество життя. Віра і бадьорість вливаються в його серце. Він повертається до життя.

Так геніальний письменник відповідає на запити людського духу, який потрапив у пастку відчаю. Не священик і не проповідник, а світський поет, далекий від формального благочестя, чутливий до потреб реального життя. Характерно, що Фауст на шляху своїх роздумів та духовних шукань зупиняється саме на великому відкритті про Смисл - на пролозі Євангелії від Івана.

Об'явлення про логос

Геніальний російський мислитель Володимир Соловйов у своїй статті "Смисл життя" (яка є частиною твору "Духовні основи життя") схиляється перед даним відкриттям про смисл світу, смисл буття. "На початку було Слово". В оригінальному тексті Євангелія від Івана "Слово" відповідає грецькому "Логос", що означає "Смисл". Тому в даних віршах дійсно дане розкриття таємниці про Смисл. І тут з коротких і чітких висловів ми дізнаємося наступні чотири факти, пов'язаних питанням, яке цікавить нас.

По-перше, Смисл є. Він був вже на початку, коли Бог творив небо і землю. Він охоплює собою все і все пояснює. Древній "незаписаний вислів" Христа (агафон) каже: "Розрубай дерево, і ти знайдеш Мене там. Розбий камінь, і там ти знайдеш Мене". Він в кожній піщинці і в далеких зорях. Його знає, по суті, кожна людина по-різному; іноді, може, навіть і неосмислено. Бо "Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ". Це світло близьке кожній свідомості та совісті кожної людини. В кожній людині, як в радіоапараті, є світлоприймач (детектор), який відгукується, реагує на поклик Євангелії, - аби тільки він був налаштований на потрібну хвилю. В кожній людині є сліди Логоса, іскра Божа, іноді у прихованому (потенційному, латентному) стані. Це прагнення любові, чистоти, прагнення Бога. Ось чому на поклик Христа відповідає і первіснообщинний дикун Африки і культурний житель Європи. Саме тому в пророка Агея Він зветься "Коштовністю всіх народів".

По-друге, цей Смисл в Його досконалому стані прийшов на землю, зійшов у долину печалі і сліз, у світ гріха і зла. Прийшов у образі Ісуса з Назарета. "Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця".

В записнику Достоєвського знайдені слова: "Умови sine qua non (тобто необхідні) для буття всього світу містяться в трьох словах: "Слово плоть бисть", і вірі в ці слова". Христос - втілений смисл, ідеальна людина. Він - досконалий Бог і досконала людина. Він - Боголюдина. Саме Його й називає Логосом Іван. Він - образ досконалої краси, весь зітканий з променів любові, правди, чистоти, поєднання неба і землі, Бога і людини. Це - Бог, сказаний людською мовою.

Ніхто й ніколи не знайшов у Ньому жодного гріха чи недоліку, хоча тисячі суддів з усією суворістю і ретельністю шукали їх. Людський погляд і совість не знайшли жодної помилки в Його вченні любові та правди. В усі часи бути схожим на Христа, христоподібним - було вищим прагненням людей, які шукають правди. І ті, хто наближався до цього ідеалу, мали невимовний вплив на оточуючих. Таким був у наші дні апостол Індії Саду Сундар Сінг. Після його лекції в Цюриху один із слухачів, комуніст, сказав: "Якби всі християни були такими, як Сундар Сінг, комуністичний переворот не був би потрібний".

По-третє, цей Смисл переміг владу темряви, гріха, смерті. Надаремно шукати в Євангелії похоронні промови, сказані Христом. Зустрічаючи похорон, Він не біг від нього, як Будда, але зупиняв його, воскрешаючи з мертвих. Христос помер на хресті, щоб подолати джерело зла і першопричину смерті - гріх, який відділяє людину від джерела життя, щоб відновити єдність всіх і всього, зцілити зруйновану всеєдність. Він воістину, дійсно воскрес тілесно і цим показав, що істинний Смисл вічний. "Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його".

В Петербурзі перед революцією, архімандрит Михайло, звертаючись до матеріалістів та атеїстів у своїй публічній лекції, говорив: "Ви переможете, але після всіх переможців переможе Христос".

Христос - смисл вічно сущий і живий. Недаремно Фауст, перекладаючи Євангелію від Івана, не може передати глибокого змісту слова "Логос". Він вживає слова: "смисл", "сила", "справа" - і відчуває, що їх значення обмежені. Тому що воістину, Живий Смисл включає в себе всі ці поняття.

По-четверте, цей смисл доступний всім і реальний для всіх, хто тільки приймає Його. І тому-то ці слова в пасхальну вранішню читаються в православних храмах різними мовами - для свідчення про всесвітність Євангелії Світла. "А всім, що Його прийняли, їм владу дано дітьми Божими стати".

Так було, коли Він жив на землі: грішниці, митники, блудниця і розбійник знаходили через віру в Нього обновлене життя. І так триває протягом всієї історії аж донині. Він був і залишається Єдиним, Хто міг з правом сказати про Себе: "Я - дорога і правда, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене". Саме цей смисл задовольняє всі наші людські вимоги, згадані вище. Цей Смисл - сущий, життєвий, тому що Він був і є в природі та в історії. Промені Його дійсно розлиті в творінні, в істинному мистецтві, у величній творчості обранців людства. Його сліди ховаються навіть в глибинах серця людини, яка опустилася і впала дуже низько.

Що це означає?

Що ж на практиці означає даний смисл і дана мета життя? "І Бог було Слово". Спробуймо зрозуміти ці слова, щонайменше в їх життєвому сенсі. Бог є смислом життя, його цінністю та значенням. Залишаючи Бога, людина втрачає смисл, втрачає розум. Безбожність - це безумство, хвороба духа. Поза Богом - поза смислом. Тому й написано здавна: "Сказав нерозумний у серці своєму: "Немає Бога!"

В Іваново-Вознесенську, в роки антирелігійної пропаганди, один юнак убив себе, залишивши записку: "Якщо людина існує для Бога, то Бог для чого?" Це питання нелогічне, неслушне, тому що Бог - це самодостатня Істота. Він є останньою метою, вічною самоціллю. Настільки ж нелогічне питання: "Звідки Бог? Хто створив Бога?" Бог не творіння, яке потребує Творця. Він - Творець всього, першопричина всякого буття.

Кожен, хто знає не тільки якісь думки про Бога, але й Самого Бога, маючи Його у своєму особистому житті, таких питань не ставить і ними не переймається. Бо Бог, пізнаний на власному досвіді, містить в собі відповіді на всі питання, і тому жива віра в Нього покладає кінець всім намарним, абстрактним запитам, кінець усім філософствуванням.

Недостатньо лиш пізнати ідею Смислу, треба повірити в Нього, прийняти Його і здійснити Його в житті. Цей Смисл, хоча Він і закладений в основах буття, ще далеко не реалізований, не поширений в усіх сферах життя. Йому треба дати місце не тільки в особистому, але і в соціальному, і в міжнародному житті, в усіх існуючих відносинах, як ми вже сказали, до вселенських, космічних меж. І тоді цей Смисл стає не тільки предметом наших роздумів, але й завданням для нашої волі, мотивом для наших дій. Він, чи, точніше, Його здійснення, стає метою нашого життя. Вирвати Божественну гідність людини з кігтів смерті, повернути їй втрачений рай, відновити колишнього царя природи на його престолі - така була мета Боговтілення, приходу у світ Христа. Його завданням було Царство Боже, зацарювання Бога в людині і в світі, обожнення людини і всякого творіння, поширення досконалого Божественного життя, так щоб Бог був усе у всьому. Бог - вищий, абсолютний смисл життя. Зауважмо: Бог, а не релігія, яка може й не відповідати запитам людини, що щиро шукає, тому що вона може бути й хибною, фарисейською і саддукейською, бо релігія - це лише ставлення до Бога, і тому її цінність умовна, відносна. "Наситити безсмертну душу людини може лише Бог", не ідея Бога, а Сам Бог, так само, як спрагу може втамувати не думка про воду, а лише сама вода.

Історія - це боротьба Христа з антихристом, як показує в своїй трилогії російський письменник Мережковський. Найблагородніші подвиги в історії людства - це не що інше, як боротьба за Христа, за Смисл, за Логос, за вічну правду. Ця боротьба звершується в усіх галузях людської діяльності.

Завдання буття, його кінцева мета - Бог у всьому, єдність всіх у Бозі, божественна всеєдність. "Як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, так і вони хай будуть в нас єдино", - так молився Христос, йдучи на хрест, який повинен був з'єднати небо з землею і людину з людиною. З цього хреста Його пробиті руки простягли до всього світу божественні обійми всепрощаючої любові.

Оптимізм

Через призму цього Світла ми можемо утверджувати цінність життя. Так, смисл в житті є, і він реальний для втілення. Варто жити, трудитися, будувати, страждати. І якщо потрібно нам страждати, то не важко, а радісно страждати за смисл, за мету (але не за безцільність), за добро, але не за зло. І тому виправдані життєрадісні сприйняття світу, світогляд і світосприйняття (об'єктивний оптимізм). Оправданий і суб'єктивний оптимізм, який визнає можливість радісної участі в житті для кожної людини. Воістину кожний покликаний до участі у досягненні мети. Кожний у глибині своєї людської свідомості хоче і кожен може творчо брати участь у будівництві життя.

Проси своєї роботи у Бога, Господаря всесвіту. "Проси, чекай, бери", - говорить молоді апостол Індії Вільям Карей, той самий, який з незначного робітника якоїсь фірми став великим вченим-лінгвістом і глашатаєм Євангелії язичникам Сходу. Життєві факти свідчать, що люди чесні, добрі, які повністю навернулися на шлях Христа, не бувають без роботи. Вони завжди потрібні.

З іншого боку, як важко йти не за покликанням, займатися не своєю справою! Як багато емігрантів, жертв великого розсіяння, переживають цю трагедію, будучи відірваними від рідного ґрунту!

Звичайно, у певному сенсі, як сказано вище, оправдані й песимізм, негативне, скорботне ставлення до світу, оскільки він лежить у злі, і людина, яка поважає себе, не може і не повинна миритися з неправдою, насильством, гріхом, який видимо торжествує в цьому світі. Можна зрозуміти Шопенгауера, який назвав цей світ найгіршим з усіх світів.

Але все це зло перед вічним Смислом стає лише перешкодою, яку можна і треба подолати. І ми покликані йти в цьому світі проти зла, яке панує у ньому, сповідуючи не сентиментальний, мрійний оптимізм, але оптимізм реальний, життєвий, який тверезо дивиться в очі суворій дійсності. Це оптимізм пророків, які безпощадно боролись з тимчасово пануючим, минущим злом, ясно бачачи очима віри світле майбутнє, споглядаючи грядуще торжество правди.

Істинний оптимізм жив у душах пророків, які очима віри бачили майбутню перемогу правди. Цим пророчим оптимізмом пояснюється той факт, що Христос, йдучи після Таємної вечері в Гефсиманію, на сором зради і жахи хресних мук, співав разом з учнями пісні хвали. "І відспівавши, пішли на гору Оливну". Бо, сходячи з гори Сіонської в Гефсиманію, в долину скорботи, Він не зводив Свого погляду з вершини Оливної, куди в майбутньому мав прийти у славі.

Цей пророчий оптимізм вклав в уста пророка Авакума пісню хвали: "Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого!" Ця радісна віра підбадьорила Йова в дні великої скорботи і допомогла йому не зневажати Бога за незаслужені страждання, а вигукнути: "Господь дав, Господь взяв. Хай буде ім'я Господнє благословенне!"

Ця пророча віра живе і в наші дні. В Німеччині звернувся до лікарів один чоловік, хворий на рак. Злоякісна пухлина захопила його язик. Лікарі сказали йому, що він або помре, або після операції залишиться без язика. Він вибрав останнє. Коли хворий лежав на операційному столі, лікар-хірург сказав йому: "Зараз ми видалимо ваш язик. Що б ви хотіли сказати востаннє?" Хворий помовчав, а тоді голосно вигукнув: "Хай буде благословенне ім'я Господа Ісуса Христа!" Його язик замовк. Але свідчення віри, сказане з таким самозреченням, буде звучати віки... В Америці живе Гелена Келлер - глуха, сліпа і німа від народження. Чудом наполегливої любові та мудрості своєї вчительки міс Соліван вона з допомогою дотику навчилася говорити, читати, писати, вивчила науки і, врешті решт, почала читати лекції в університеті. Одна з її лекцій, яка вийшла й друком, сповнена життєрадісної віри. Її тема: "Про оптимізм". Який же це пекучий докір всім, хто, маючи слух, зір і дар мови, все ж засмучується, жаліється, нарікає на життя!

В дні суворих гонінь на релігію в СРСР одного з моїх друзів відправляли з московської тюрми (Бутирки) в заслання на Соловецькі острови, на далеку, холодну північ. Вночі на вокзал прийшли його друзі. Вони могли лише здалека вітати його. А він, стоячи на платформі і через сяючі багнети гукнув їм одне слово: "Радійте!"

Великий апостол Євангелії Павло писав з тяжкого тюремного ув'язнення християнам з міста Филипи в Македонії: "Радійте завжди у Господі; і ще говорю: радійте!" А свій багатостраждальний шлях він визначає словами: "нас засмучують, але ми завжди радіємо". Поміж тим це були не миттєві печалі, а жорстокі зневаги, бичування, побиття камінням до напівсмерті, поневіряння та сувора римська тюрма...

Радість в Господі, радість звеличена, натхненна була основним переживанням тих, які жили на землі, як громадяни Неба, як піддані Царства Божого.

Як знайти смисл життя?

Що ж для цього робити? На шляху до вирішення цього питання людям загрожують дві помилки. Одна з них - помилка розуму (теоретична). Вона полягає в неправильному висновку. Зневірившись у собі, у своїх шуканнях, не знайшовши смислу в собі, у своєму житті, у своєму досвіді, я роблю висновок, що цього смислу немає взагалі. Разом з тим, з того факту, що в даний час немає душевного світла в мені, аж ніяк не випливає те, що його немає поза мною, скажімо - в душі пророка Мойсея, апостола Павла та інших людей. Таке узагальнення особистого негативного досвіду (об'єктування суб'єктивних відчуттів) є грубою логічною помилкою. Не знайшовши в собі, шукай поза собою.

Друга помилка - практична. Прийшовши до безутішного висновку, людина вирішує накласти на себе руки, і для цього вона застосовує отруту, кулю, петлю та інші засоби самогубства, а вони є лише шляхами вбивства тіла. Пострілом з револьвера не можна вбити себе, свою душу, своє "я". Можна лише розбити свій череп, свою фізичну оболонку, можна, як сказав хтось, навіть виколоти собі очі, щоб потім блукати у вічній пітьмі. Якщо я стріляю в своє тіло, то помирає тіло, моє ж "я", виконавець страти, кат - залишається живим. А я ж саме його хотів знищити! Невдоволений своєю поганою грою на скрипці, я розбиваю в розпачі музичний інструмент, прирікаючи себе назавжди на "муки невимовності".

Та як же остаточно знищити себе? Підходить до мене одного разу студент. Його обличчя сумне. "Я вирішив накласти на себе руки", - заявив він. "Це непогано, - кажу я йому. - Але питання в тому, як ви це зробите? Жодне фізичне насильство не допоможе вбити власний дух". Жодне духовне зусилля аскези, самознищення не допоможе. Але є єдиний шлях - це розпрощатися зі своїм маленьким "я" так, як вчив Христос. Залишити безцільне життя, до якого це "я" приводить, витіснити своє, темне, гріховне "я" світлим і чистим "Я" Христовим... Христос Сам говорить про це: "Хто хоче бути учнем Моїм, зречись самого себе, візьми хрест свій і йди за Мною". "Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її".

Наше завдання не в тому, щоб намагатися підкорити невдале існування, і не в тому, щоб осмислювати безглузде життя, а в тому, щоб покинути це життя заради життя істинного. Що ж це означає на практиці? Як втілити цей задум? Зрозуміло, перш за все, що для цього потрібно щось робити, а не сидіти, склавши руки, ухиляючись від справ, чи намагатися зробити себе навіки бездіяльним.

Студентка в Москві, яка впала у важкий смуток під тягарем "проклятих питань" і сумнівів, розказувала: "Нещодавно я мала змогу виявити краплю милосердя до стражденного, і це дало мені таке переживання, що сорок питань, які хвилювали мене, раптом якось самі собою вирішилися". Вона тільки трохи відмовилася від себе, і ось вже частково їй відкрилася таємниця Смислу, чарівність світу іншого, вищого, світлого.

В Парижі багатий молодий чоловік, пересичений життям, вирішив накласти на себе руки. Увечері, коли почало смеркати, він вирушив до набережної Сени з наміром кинутися у воду і там звести рахунок з життям. Ось він знімає з себе піджак. Випадково його рука опускається в кишеню і натикається на гаманець, повний грошей. У нього промайнула думка віддати ці гроші якомусь бідняку. Він йде по вулиці. Заходить в якийсь двір, опускається в підвал, відчиняє двері. Перед його очима постає картина жахливої бідності. Діти бліді, худенькі, вовтузяться на підлозі в лахмітті. Хвора мати з виснаженим обличчям лежить на ліжку. Він дає їй всі свої гроші. Наче промінь життєдайного світла вривається в темний підвал. Неземна радість засяяла в очах матері, задзвеніла радісним сміхом дітей. Ось і допомога прийшла! Буде хліб, будуть і дрова!

Ця радість перейшла і в серце юнака. Вперше він збагнув таємницю неземного блаженства: щастя в тому, щоб інших робити щасливими! І він не пішов до річки топити ні в чому не винне тіло, але вирішив розпрощатися з собою, зі своїм егоїстичним "я", втопити своє "я" в морі страждання людського, щоб жити не для себе, а для інших, принижених і зневажених.

Великим прикладом того, як людина воістину помирає для себе і починає жити для Христа, жити Христом, є апостол Павло. "Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені". Так він висловлює сутність свого навернення, таємницю своєї творчої сили. Він став знаряддям Христа. І тепер не Павло, а Христос через Павла почав діяти Своїм життєдайним світлом і всемогутньою силою, підкоряюючи істині народи язичницького греко-римського світу через вірного свідка Євангелії.

Євангелія світла