Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

МИЛІСТЬ ЧИ ЖЕРТВА

Автор: Дадлі ХОЛЛ

Не викликає сумніву те, що Ісус прожив найбільш чисте, найбільш просте і найбільш повне життя з усіх, які тільки були на цій планеті. То чому ж релігійні діячі того часу так повстали проти Нього? Що не подобалося їм у Ньому?

Ключова відмінність

На думку Ісуса, фарисеї помилялися, тому що не знали відмінності між милістю та жертвою. Слово «жертва» буквально пов’язане з дією відмови від чогось з того, чим ми володіємо, чогось значимого для нас заради чогось більш важливого, особливо, щоб знайти прихильність Бога. Це може означати віддати щось, особливо принести в жертву щось живе, як плату за гріхи для того, щоб знайти прихильність Бога. В часи Ісуса юдеї приносили тварин в жертву за гріх.

Власне, тільки Бог може жертвувати чимось, тому що Він — володар всього. Але, зробивши нас управителями Свого володіння, Він навчив нас, що для відновлення стосунків і виправлення порушеного порядку потрібно назавжди віддати щось цінне.

Є щось хвилююче і прекрасне в цій ідеї, коли вона виражається через Ісуса, Який добровільно приніс в жертву Своє життя, як Агнець Божий. Саме на цю головну жертву — верховний акт милості і благодаті — вказували жертви Старого Заповіту. І саме через віру в Нього нам дається привілей жертвувати чимось у своєму житті, відмовляючись від чогось, що може бути важливим для нас в інтересах набуття великого блага — силою Його життя в нас.

Але фарисейська проблема — у мільйонів людей в часи Ісуса, до і після Нього — була в тому, що вони помилково вірили, що їхні жертви оплачували їхні благословення. Мислення фарисеїв і їхні дії були побудовані за принципом: «Я дію — Бог відповідає». І оскільки вони приносили жертви за всіма правилами, то оголошували себе праведними. І тим самим, упускали весь смисл жертви.

Бог затвердив систему жертвоприношень, перш за все, не для того, щоб навчити жертвою догоджати Богові, а для того, щоб показати, що гріх є серйозним порушенням проти Божого характеру і може бути викуплений лише пролиттям невинної крові. Це вчення було дане єврейському народові як акт милості — як спосіб отримати очищення від гріхів для Божого народу.

Фарисеї були знавцями з тлумачення біблійного закону. І все ж, через свої законницькі погляди вони не зрозуміли суті старозаповітного вчення і прийняли лише його оболонку. Вони так і не зрозуміли, що Бог перший чинить по милості, щоб ми могли відповісти вірою; що жертва втрачає будь-який сенс, якщо вона не є відповіддю на Божу любов.

Що хоче Бог?

Ось ми зустрічаємо Ісуса за столом з Матвієм та його приятелями-митниками. Та все ж Ісус не відмовився пообідати з цими небажаними людьми. Побачивши це, фарисеї подумали, що знайшли чудовий привід, щоб звинуватити Ісуса. Але відповідь Ісуса на їхні звинувачення розкриває суть Божого ставлення до життя: «Лікаря не потребують здорові, а слабі!» (Мт. 9:12). А потім Ісус процитував їм пророка Осію, давши кілька непоганих порад, на які вони, на жаль, так і не звернули уваги. «Ідіть же, і навчіться, що то є: милості хочу, а не жертви». Цей же вірш Ісус процитував тоді, коли учні, зголоднівши, в суботу зірвали декілька колосків, а фарисеї звинуватили їх в порушенні священного дня.

В кожній з цих ситуацій Ісус критикував конкретну помилку фарисеїв — конкретну небезпеку неправильного розуміння жертви. Що ж це за помилки?

Пастка №1: Подалі від грішників

Перш за все, нерозуміння фарисеями смислу жертви привело до появи небезпечної доктрини: уникати грішників. Бог дав Своєму народу набір законів, щоб допомогти їм бути «світлом всім народам». Але релігійні вожді часів Ісуса розвинули ці закони до рівня філософського вчення, яке гласило: «Темрява завжди перемагає світло, бруд завжди занечищує чистоту, смерть сильніша від життя, а гріх руйнує праведність». Вони були експертами з очищення своїх чаш і омивання рук, але в них не було навіть уявлення про те, що означає очистити серце. В результаті, як і слід було чекати, їхня реакція на грішний світ була: триматися від нього подалі. Недивно, що фарисеїв так розсердило, що Ісус їв з митниками і грішниками.

Та, починаючи Своє служіння, Ісус зробив кілька чудових заяв, які для релігійного слуху здалися просто радикальними. «Ви — світло для світу... ви — сіль землі». Христос стверджував, що у простої людини може бути Божа сутність, перед якою розступається темрява. Тому в Божого народу немає ніякої причини боятися темряви, бруду, смерті чи гріха.

Ісус послав учнів йти по всьому світу і бути йому світлом та сіллю. Він звелів їм зайняти це місце до того часу, поки Цар не повернеться забрати Своїх. Саме це ми повинні пам’ятати, коли законництво хоче відрізати нас від оточуючого світу.

Незаперечним фактом є те, що ляклива церква ніколи не зможе позитивно впливати на світ. Не треба боятися влади гріха й розпусти. Наше життя сильніше від їхньої смерті. Наша надія вища від їхніх мрій. І ми несемо тим, хто в біді, Добру новину, а не «Успіхів тобі, приятелю».

Та тут я хочу застерегти вас. Дехто з тих, хто хоче перемогти цю помилку законників, став жертвою любові з почуття вини. Тобто, вони думають, що для доведення того, що вони є світлом для світу і сіллю для землі, вони повинні піти в найбільш неблагополучні місця і спасти бідних грішників.

Бувають моменти, коли нам насправді доводиться проповідувати за межею зони безпеки і навіть стикатися з загрозою для життя, щоб бути там, куди веде нас Бог, але нам не варто робити цього для того, щоб довести щось. Зовсім не обов’язково брати в руки змій, щоб довести, що я вірю. Нам не треба виправляти підлих, щоб довести свою любов. Жити — означає бути вільним, без страху і вини йти туди, куди веде нас Бог.

Пастка №2: Постанови важливіші за людину

Однією з головних рис законницького мислення є те, що воно закриває очі на широту і красу вічної Божої істини і зводить її до переліку правил, постанов та заборон. При цьому, Божі слова стають камінням, яке розбиває людей, а не життям, яке додає сили. Якщо такий спосіб мислення хоча б частково сприймається суспільством, то церква стає інструментом завдання болю, а не зцілення. Я часто бачу, як це відбувається.

Багатьох людей просто відкидають чи ігнорують тільки через те, що вони не дотримуються якоїсь конкретної інтерпретації менш важливих доктрин. Повсюди безліч побитих воїнів — жертв законницького світогляду. Серед них пан Мартін, сімдесятичотирьохрічний святий, чия кандидатура на пост диякона була відхилена тільки тому, що двоє його синів курили. «Писання вчить, що дияконом може бути людина, яка добре управляє своїм домом. Оскільки двоє його синів курять, пан Мартін — їхній батько, не достойний прийняти цю посаду». Але цим двом «хлопчикам» було п’ятдесят і п’ятдесят чотири роки!

Таке стається нерідко, особливо коли уявлення про життя зводиться до переліку певних «можна і не можна», який і визначає, що правильно, а що — ні. Ісус часто змушував ніяковіти релігійні уми. Він дуже чітко пояснив нам стан справ: «Не людина для суботи, а субота для людини». Дуже легко виправдати наше різке ставлення до окремих людей міркуванням, що церква чи будь-яка інша організація потребує захисту. Коли виявляється, що якась людина недосконала і в неї є слабкості, ми прагнемо принести її в жертву задля того, щоб зберегти на висоті продуктивність організації. Та подібна несправедливість не має ані найменшого відношення до життя у Бозі.

Життя, за визначенням Ісуса, полягає у взаємостосунках. Стосунки не можуть обмежуватися правилами та інструкціями. Законницьке мислення прагне звести Бога до набору понять і обмежити Його теологічною та філософською системою, де існують лише конкретні тлумачення. І коли таке відбувається, від нас легко вислизає повне відкриття Бога.

Пастка №3: Зведення стосунків до формули

Зведення особистих стосунків з Богом до формули — це найнебезпечніша помилка законництва. Цікаво, що законники часто висувають звинувачення, що надмірний акцент на благодаті веде до вседозволеності. Але самі зловживають Божою благодаттю, підкреслюючи правильність вчинків, правильність ритуалів і правильність заборон.

Це дуже яскраво проілюстрував Ісус, процитувавши фарисеям уривок зі Старого Заповіту. Заява Осії про те, що Бог прагне милості, а не жертви, стосувалася народу, який порушив свій заповіт з Богом, а потім намагався «підкупити» Його жертвами. Божий народ ослухався свого Господа і не відповів Йому любов’ю та вірою, в покарання за це Він послав йому важкі часи. Їхнє становище було настільки важким, що вони вирішили почати щось робити для того, щоб його полегшити. Згадавши досвід минулого, вони прийшли до висновку: «Якщо ми скажемо всі потрібні слова, Бог послабить гніт, який Він наклав на нас і поверне нас у попередній стан». Осія використав приклад романтичної любові, щоб показати невірність Ізраїля. Він зобразив Бога чоловіком, а Ізраїль — нареченою, яка не тільки зрадила Його, але й стала розпусницею. Як народ, він продавався іншими богам, шукаючи в них захисту, засобів для прожиття та керівництва. Потім, коли Божий народ пожинав бурю від посіяного ним вітру, їхнім рішенням стало: «Зробімо те, що треба, щоб Бог відповів нам».

Зрозуміли, як низько вони цінують особисті стосунки? Бачите, як проявляється законницька впевненість в тому, що наші вчинки визначають дії Бога? Його перетворили на важіль, який потрібно натиснути, щоб прийшло полегшення. Все Його Царство звели до принципів, які можна застосовувати для того, щоб життя протікало гладко, без перешкод. А по суті, це — релігійне ідолопоклонство. Людина заявляє: «Я всім керую, я зрозуміла, як використовувати Бога для своєї користі». Схожий спосіб мислення перетворює чудові Божі обітниці у формули. Дар благодаті — це не поєднання вимог, яке дає результати, а запрошення до спілкування. Рішенням проблеми гріха є милість, а не жертва; життя, а не законництво; близькі взаємостосунки, а не релігія.

Людина, яка вважає, що може змусити Бога діяти, перетворює дивовижні моменти християнського життя у важку працю. «Якщо я буду досить довго і старанно молитися, то напевно зможу примусити Бога щось зробити для мене. Якщо я буду досить довго і щиро поститися, то отримаю полегшення. Якщо буду ходити в церкву, то, можливо, Бог заспокоїться...»

Бог — це аж ніяк не великий комп’ютер на небесах, який чекає, поки ми введемо правильний пароль. Він вже виступив за нас і відкрив нам доступ до Свого життя і милості. Його обітниці для нас — не хитромудрі формули, які дозволяють нам керувати своїми і маніпулювати чужими життями тут на землі. Вони — запрошення до нової зустрічі вічного спілкування з Ним.

Ті, хто живуть за переконанням у необхідності жертви, ніколи не бувають впевнені в її достатності. Ті, хто живе по благодаті, розуміють, що для отримання милості їм треба лише потребувати її і бути чесними щодо неї. Ті, що звертаються до Бога, на основі принесеної ними жертви, отримують тільки розчарування. Ті, які звертаються до Нього на основі милості, отримують все, що у Нього є, тому що віра в милість — небесна валюта.

© «Благовісник», 1,2006