Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Вистояти наодинці

Автор: Стюарт ОЛІОТ. З книги «Вистояти наодинці»

З перших сторінок книги Даниїла ми дізнаємося про те, як чотирнадцятирічний юнак Даниїл вирішив у серці своєму бути вірним Богові. Та минали роки, мінялися династії. На зміну Вавилонській імперії прийшла сильніша — імперія мідян та персів на чолі з царем Дарієм. Управління імперією цар ввірив у руки ста двадцяти сатрапів, які були підзвітні трьом князям. Одним з них був Даниїл.

Чому? Тому що в особі Даниїла цар Дарій побачив щось відмінне від розпутних, морально деградованих чиновників Вавилону. Духовність цієї людини була гарантією його непідкупності і чесності. Страх перед Богом володів його душею, і це давало цареві підставу довіряти йому і сподіватися від нього безумовної вірності.

Саме це викликало заздрість у ста двадцяти сатрапів і двох інших князів, які вирішили позбутися Даниїла. Вони розуміли, що знайти зачіпку у виконанні ним громадських обов’язків неможливо, тому їм довелося підготувати змову зовсім іншого роду. Аргументація цих людей була приблизно такою: «Даниїл вірний Дарію тому, що передусім вірний своєму Богу. Його духовність служить гарантією його чистоти. Перше обумовлює друге. Якщо ми поставимо його в становище вибору між Богом і царем, то він вибере Бога і таким способом зганьбить себе в очах царя і буде усунутий». Керуючись такою логікою, вони задіяли всю свою енергію, щоби поставити Даниїла в таке складне становище.

Зброєю, яку застосували змовники, були лестощі і обман. Саме цю зброю використав диявол в Едемському саду, її він використовує і до цього часу. Він запевнив Єву, що якщо вона і її чоловік перестануть коритися Богу, то вони стануть як боги. Це — лестощі. Тактичні прийоми залишилися незмінними, тому що виявилися успішними. В дію пішли всі можливі докази, які можна було запропонувати марнославному царю, видаючи їх за доказ, що виправдовує прийняття такого указу.

Указ, який подали царю на розгляд, видався йому дуже принадним. Якщо б цар був мудрим чоловіком, він негайно почув би недобре. Але лестощі приводять до чудодійних результатів. Вони сприяють росту гордині і роблять людину сліпою і несприйнятливою до істини. Дарій вислухав пропозицію, висунуту високопоставленими чиновниками, згідно якої його фактично варто було вважати богом.

Наказ Навуходоносора, який зобов’язував кожного поклонитися його ідолу, не приносив шкоди нікому, крім залишку праведників. В цьому разі перед нами така ж ситуація. Вся Мідоперська імперія складалася із політеїстів-ідолопоклонників. Прийняття цього декрету нікому з них не причинило б неспокою. Їхні релігії могли, як і раніше, існувати без втрат для себе — поклоніння своєму богові не заважало поклонятися одночасно й іншому. Але це не стосувалося Даниїла. Закон Божий забороняв йому схилятися перед людиною чи визнавати якогось іншого посередника, крім Того, Хто поставлений згори. Виключалась будь-яка можливість, яка б дозволяла йому догоджати Богу і одночасно підкоритися едикту царя.

Це була складна дилема. Якщо Даниїл стане молитися Єгові так, як робив завжди, він, звичайно, порушить царський указ. Але коли перестане поклонятися Богу, вірність Якому беріг протягом всього життя, він, безперечно, втратить духовність, а значить — і свою цілісність. Перед ним постав вибір: або бути благочестивою людиною, яка не догодила царю, і померти, або залишитися живим, втративши благочестя. Який би він шлях не вибрав, здавалося, що торжествуватимуть нечестивці. В майбутньому або не буде Даниїла, або буде Даниїл, який пожертвував своїми принципами і відрікся від своєї попередньої репутації. Здавалося, змовники не можуть програти.

Що ж зробив Даниїл, дізнавшись, що підписаний незмінний едикт?

Він повівся не так, як повелися б багато хто з нас. Ми б піддались паніці або відреагували б якимось іншим подібним способом. Якщо б хоч одне слово, таке, як в декреті, виявилося узаконеним сьогодні, багато хто з нас почали б поспішно обходити доми один одного, надіючись на можливість емігрувати, кинулися б в найближчий аеропорт. Наші душі наповнилися б одним із найгірших різновидів хвилювання.

Але Даниїл вів себе як звичайно, як «і перед тим». Він залишився непохитним, спокійним і незмінним. Хоч обставини змінилися, вони не змінили людини Божої. Він мав звичай три рази в день молитися Богу. Він робив це, стоячи біля відчинених вікон свого житла, які виходили в бік Єрусалима. Перебуваючи довгий час у вигнанні, він не забув міста і країни, яких його позбавили. Не забув він і про обіцянку Бога відновити Ізраїль і відбудувати Єрусалим.

Чому Даниїл молився так відкрито? Хіба не наказує нам Господь піти в свою кімнату, зачинити двері і таємно молитися своєму Небесному Батьку? (Див. Мт.6:6).

Нам варто пам’ятати про те, що Даниїл займав важливий державний пост у східній імперії. Слуги, мабуть, снували по всьому його будинку, і в нього не було особливої можливості усамітнитися. Він не міг тримати в таємниці свої релігійні обряди. Тепер же навколо були спостерігачі, які мали намір підглянути, чи не продовжує князь поклонятися Богу в період дії указу. Хоч його молитви ніколи не виставлялися напоказ, вони ніколи й не трималися в таємниці. Робити як завжди означало, що і тепер вони не могли бути таємними.

Відповідно до заведеного порядку, три рази в день чоловік Божий падав ниць перед Богом. Загроза смерті не означала, що йому треба перестати жити праведно. Праведність завжди залишається праведністю. Обставини можуть змінюватися, але Божественні абсолюти не змінюються. Як вже підкреслювалося раніше, обов’язок, яким ми керуємося в своєму житті, полягає в необхідності, навіть якщо небеса ринуть на землю, робити те, що є правильним. Відповідальність за наслідки несе Бог.

Як же старик міг зберігати таку стійкість, проявляти подібну мужність і віру?

Такі якості не з’являються в житті людини раптово. Виробивши протягом життя звичку говорити злу «ні!», він мав силу знову робити те саме в такий жахливий час.

Знайти пояснення цьому ми зможемо, перечитавши восьмий вірш першого розділу. Тоді чотирнадцятилітній юнак «поклав у серці своєму не занечищуватися». В юності Даниїл відмовився звершувати порівняно незначний гріх. З якими б гріхами не доводилося йому стикатися протягом наступних років, його відповіддю завжди була тверда відмова. Він привчив себе до непорушної дисципліни, яка зобов’язувала говорити «ні!» всьому, що є неправдивим.

Щодня говорячи гріху «ні!», ми стаємо все більше здатними так само вчинити і наступного разу. Але варто нам хоч раз поступитися, і наша здатність чинити опір зменшиться.

Думаю, що справжнім лев’ячим ровом для Даниїла виявилася його спальня. Він знав, що, порушивши повеління царя, буде розірваний дикими звірами і позбудеться життя. Але він не відрікся свого свідчення. Однак, як ми згадували вище, сатана надає перевагу тому, щоб ми зберегли життя і втратили своє свідчення.

Таким чином, очевидно, що щоразу, коли Даниїл схиляв коліна для молитви, він переживав нападки диявола. Не важко собі уявити, які думки сповнювали тоді його свідомість. «Чому ти не полегшиш свого становища? Подумай, яку посаду ти займаєш і якими привілеями користуєшся. Подумай про той вплив, який ти можеш мати, якщо будеш цінувати свою нинішню посаду. Забезпеч своє майбутнє, не помолившись Богові протягом найближчих тридцяти днів. Навіщо ж жертвувати своїм життям заради короткочасної насолоди молитвою? Якщо хочеш, проказуй молитви про себе, в глибині свого серця, але навіщо робити це саме так, як робив це завжди? Ти обов’язково звернеш на себе увагу — і тебе позбавлять усього. Невже молитва настільки важлива? Чи дійсно варто так чинити? Щонайменше, ти міг би помолитися там, де, найімовірніше, тебе не побачать ні підглядачі, ні домашні. Всього через тридцять днів небезпека минеться, і ти зможеш вести себе, як і раніше».

Ці спокуси лунали в серці Даниїла вранці, опівдні і ввечері. Ймовірно, коли він думав про своє становище, в його думках проносилися тисячі переконливих доказів, які оправдували відмову від того, що він мав робити. Чи може хтось сказати, наскільки виснажливою була така щоденна спокуса, яка повторювалася не один раз?

Є багато духовно міцних віруючих, яких неможливо було зламати сильною і раптовою спокусою, але при поступовому тиску їхній опір може слабшати. Відомий тактичний прийом диявола полягає в прагненні вичерпати терпіння святих Всевишнього (див. Дан. 7:25). Він добре знає, що крапля за краплею й камінь точить. Тому в спокусах він часто діє не різко і напористо, а витончено і м’яко. Він знову й знову висуває ті ж докази й пропозиції до того часу, поки не приверне до них увагу. Він насаджує думку про те, що певний гріх не тільки не принесе шкоди, але й може бути корисним. Будучи злим, він здатен поставати в образі ангела світла. Тому часто опір віруючої людини поступається натиску сатани — і свідчення її гине.

Але сатані довелося переконатися, що щодо Даниїла його перевірена тактика виявилася безуспішною. Тиск, який здійснювала ця щоденна спокуса, стала для вірного мужа Божого справжнім випробуванням. Саме це було для нього справжнім лев’ячим ровом. І все ж щоразу він казав: «Ні!», схиляв коліна і «молився та славив свого Бога, бо робив так і перед тим» (Дан. 6:11).

Підглядачі виявили непорушну послідовність в поведінці Даниїла. Він залишився таким же, як і колись. Ніщо не могло позбавити його спокою, він зберігав свою постійну твердість. Його мужня відмова поступитися відчуттю страху чи піддатися витонченим пропозиціям диявола виявилася більшим чудом, ніж звільнення з пащ левів, яке сталося з ним пізніше. Хоча Даниїл переживав великі фізичні небезпеки, нам варто запам’ятати, що ніяка духовна небезпека йому не загрожувала. Він сміливо протистояв дияволу — і так уникнув його кігтів. Диявол не мав ніякої влади над Даниїлом. Він не отримав і найменшої перемоги і ні на йоту не заволодів Даниїлом. «Спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас», — каже слово Боже (Як. 4:7), і Даниїл довів істинність цих слів ще до того, як вони були написані. Його чистота і духовність залишилися недоторканими і неушкодженими.

Всім нам варто звернути увагу на цей чудовий приклад. Єдиний засіб, який дозволяє звільнитися від диявола, — це готовність зустріти його, не здригнувшись. Немає іншого шляху, який би дозволив не потрапити в його кігті і залишитися вільним від його влади: «Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Петр. 5:8-9). Тверде «ні» Даниїла, проказане ним в лице спокусі, змусило диявола залишити його в спокої. Так, він опинився в лев’ячому лігві, але там йому не довелося терпіти товариства сатани, тому що той втік від нього. Однак він пізнав товариство Господа Ісуса Христа! Ангел Господній, який направляв Якова протягом його довгого життя, ангел, який супроводив Шадраха, Мешаха і Авед-Него в розпеченій вогнем печі, тепер благословив Даниїла, розділивши з ним спілкування у нічний час. Той, Кому в майбутньому довелося проявити Свою силу і владу над вітрами і хвилями, в ту ніч явив її над левами і стримав їхні природні інстинкти, які спонукали їх умертвити і розірвати жертву, котра опинилася перед ними.

Цар Дарій вже й не сподівався почути голос з лев’ячого рову. Та з якою непідробною радістю він вислухав слова Даниїла! «Мій Бог послав Свого ангола, і позамикав пащі левів, і вони не пошкодили мені, бо перед Ним знайдено було мене невинним, а також перед тобою, царю, я не зробив шкоди».

© «Благовісник», 4,2004