Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ДІМ МОЛИТВИ У ДОМІ ЗЛОЧИНЦІВ

Автор: Юрій Троць

Інакше, як чудом Господнім, це назвати неможливо. За всю свою історію Церква ХВЄ України не знала чогось подібного – 19 листопада відбулося відкриття дому молитви у Полицькій виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Раніше в багатьох тюрмах, на території колоній облаштовувалися молитовні кімнати. Але завдяки старанню братів церкви міста Кузнецовськ, сприянню адміністрації колонії, зусиллю самих засуджених, фінансовій допомозі навколишніх церков і окремих осіб, а в першу чергу — благословенню Божому ми стали очевидцями ще одного чуда Господнього. «Сьогодні у нас безпрецедентна подія, —сказав пастор церкви Кузнецовська Георгій Гейко, — не тільки в Україні, але й, напевне, на території колишнього Радянського Союзу це перший молитовний будинок у зоні».

Якось у благородній ревності за дім Свого Небесного Батька Ісус Христос сказав релігійним лідерам такі слова: «Цей дім є домом молитви, а ви зробили з нього печеру розбійників».

Так було не тільки за часів земного життя Сина Людського. Доми молитви нерідко занечищувалися як руками самих служителів, так і ворогів Божих. За радянських часів храми та церкви перетворили у склади та конюшні.

Але Господь дивне робить у Своїй величі. Нещодавно на Рівненщині сталася подія, про яку можна сказати прямо протилежне: «З печери розбійників зробили дім молитви». Шістнадцять років тому Дух Святий проговорив до брата Андрія Тимофіїва: «Невже, ти відмовишся спасати приречених на загибель?» — «Я не розумів цього, — каже Андрій Панасович, — але ці слова врізались в мій розум і не полишали мене ні вдень, ні вночі. Спочатку думав, що так мене Господь кличе на служіння проповідника в церкві, але потім зрозумів, що потрібно йти проповідувати в тюрмі. Після недовгих вагань адміністрація цієї установи дала дозвіл, і на Різдво 1989 року в цій колонії брати провели євангелізацію. На ній було присутніх більше 700 чоловік. Після проповіді Євангелії ми запропонували молитву за оздоровлення тіла. Більше половини присутніх в залі підняли руки на знак прохання за них помолитися. Ми відчули велику силу і зрозуміли, що тут Господь і що це служіння не можна залишати. З того часу в цій колонії ми стали регулярно проводити євангелізаційні служіння. Уже на третьому служінні ми запросили присутніх до покаяння. Першим, хто вийшов на покаяння, був Володимир Ткаліч — авторитет серед засуджених. Коли в’язні почали каятися, ми поцікавилися, що саме спонукує їх до покаяння. І тоді вони стали показувати свої рани, які не заживали, тіло гноїлося а в декого навіть було видно кістки. Володимир Ткаліч тоді сказав: «Як тепер ми можемо мовчати? Бачиш, що Господь зробив – рану, яка не гоїлася, в одну мить затягнуло». Вже через рік в цій зоні водне хрещення приймало 20 чоловік.»

Господь утверджував це служіння багатьма способами. Один із них — це те, що трапилося з першим новонаверненим братом Володимиром Ткалічом, якого всі в зоні сприймали як авторитета, а він раптом зробив такий крутий поворот. Диявол не міг змиритися з цим. Викликавши одного Володю серед ночі, більше тридцяти засуджених влаштували йому «розбори». Після того більше двох тижнів він навіть не вставав. Його друзі просили: «Скажи тільки слово — і ми відомстимо твоїм кривдникам». Але Володя мовчав. Бесідуючи тоді з Андрієм, він запитав: «Що я маю робити», на що той поставив зустрічне питання: «Що тобі підказує твоє серце». Володя відповів: «А у мене на серці мир і любов до моїх кривдників». Через це прощення Володимир Ткаліч набув ще більшого авторитету серед друзів, ворогів і серед керівництва. Ворог задумав фізичну розправу над покаяним грішником, але не врахував, що перемагає не сила, а любов.

Так само Господь утвердив і самого брата Андрія в його служінні. Після кількох відвідин цієї зони його викликали до місцевої прокуратури на бесіду, де прокурор поставив ряд запитань. — Не на всі я міг дати відповідь, – говорить Андрій Панасович, — в мене пропадав голос, трусилися коліна. Але на допомогу прийшов начальник колонії, який теж був там присутній, і, вставши почав відповідати на прокурорські запитання. Він сам засвідчив, що відбувається в зоні після наших відвідин. Розповів за зцілення, за переміну життя ув’язнених, за припинення внутрішніх «розборок» з часу коли в зону принесли Євангелію.

«Ну й хай собі йде і проповідує», — такі були заключні слова прокурора. Тоді ж вони йому дали дозвіл на відвідування в’язнів у закритих камерах-одиночках — і вже проповідь Євангелії в цій тюрмі не зупинялася.

Тепер служіння в колонії відбувається щоденно, а по неділях і на свята — за участю служителів і груп із церкви Кузнецовська. Тепер серед засуджених, які покаялися, є старший, який відповідає за проведення служінь серед тижня, а також співаюча група. Брати допомогли — і тепер вся житлова зона озвучена радіоточками, через які транслюється проповідь Євангелії й служіння. «Тепер, — каже Андрій Панасович, — адміністрація дала дозвіл на озвучення робочої зони і всіх кабінетів, але для цього потрібні кошти. Якщо хто буде готовий пожертвувати, то брати готові прийняти це як дар від Господа».

«...Боже, зміцнилося серце моє, я буду співати та славити Тебе!» — процитував Андрій Тимофіїв із псалмів Давида, і цього було достатньо, щоб зрозуміти, в якому піднесеному стані перебував він, коли гості й засуджені переповнили зал. І перш за все радів з того, що зробили не люди, а Господь. «Я можу тільки радіти, що Господь сьогодні робить в нас і через нас», — каже Андрій Панасович. За шістнадцять років євангелізаційної праці в цій колонії в Завіт Господа ввійшли понад 200 чоловік. Сьогодні багато з них є служителями, керівниками молоді, викладачами біблійних інститутів і просто зразковими сім’янинами й християнами. Є такі, хто після звільнення поїхав додому і там самостійно взявся будувати молитовні будинки.

«Цей світ вчить: «Бери від життя все, що можеш взяти», а Біблія нас вчить: «Дайте в житті все, що ви можете дати». Якщо ми будемо жити за цим принципом, то буде рай на землі, — каже Георгій Гейко. — На мої очі навертаються сльози втіхи, коли на конверті з грішми від старенької сестри написано «На дім молитви в тюрмі». Віддаваймо любов іншому, сіймо цю любов».

Служитель церкви Кузнецовська Петро Володимирович Каленик зачитав фінансовий звіт, в якому було відображено всі суми надходжень на будову — від десять гривень до кількох тисяч. Але, що головне, — це не просто гроші — це жертва, яка від одних виявилася в грошах а від інших — важкою фізичною працею на будові цього дому молитви. І, як правильно підмітив заступник начальника управління з виконання покарань у Рівненській області, Валерій Леонідович Філю: «Ніхто й ніколи не виміряє тієї любові, яка була вкладена в цю споруду, в ручну роботу й роботу різних людей, щоб на цьому місці була така гарна споруда». Потім він сам звернувся до засуджених зі словами: «В цьому благодатному місці ви зможете себе дійсно відчути людьми, помолитися до Бога, оцінити життя, привести сюди своїх товаришів, щоб ця любов була ширшою, красивішою й більшою».

Старший пресвітер церков ХВЄ Рівненської області, Віктор Дем’янович Боришкевич перед молитвою посвячення дому молитви звернувся до присутніх словами із книги пророка Ісаї: «Цілопалення їхні та їхні жертви будуть Мені до вподоби на Моїм жертовнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів!» Після цих слів присутні брати-служителі звершили молитву, щоб на цьому місці зранені душі отримували зцілення, хворі оздоровлювалися, і коли сюди прийде грішник, щоб сила Святого Духа зійшла й на нього й він покаявся, щоб цей дім молитви насправді став домом молитви.

© «Благовісник», 4,2006