Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ХІV КОНФЕРЕНЦІЯ МІСІЇ «ГОЛОС НАДІЇ»

Той, хто бував не раз на християнських молодіжних чи місіонерських конференціях, скаже вам, що найцінніше в них — це спілкування. Не обмін досвідом, не навчання, не планування майбутньої роботи, а саме спілкування. Коли ти можеш торкнутися серцем іншого серця — зрозуміти його біль і переживання, його радощі, перемоги, і коли інше серце зрозуміє твоє власне. І це все в одному Дусі — Дусі Святому, і під тією самою благодаттю — благодаттю Ісуса Христа. В будь-якому разі, я так вважаю, бо саме хвилини спілкування на конференціях з місіонерами вливали в мою душу стільки радості й любові, стільки ентузіазму, що його вистачало на багато днів, і спогади про ті хвилини додавали доброго настрою й бажання молитися, спілкуватися й працювати.

Прагнення до спілкування, а також радість спілкування я спостеріг і на 14 Конференції місії «Голос надії», яка відбулася 12-14 липня в християнському таборі «Радість», розташованому неподалік села Озеро Ківерцівського району Волинської області. Треба бачити обличчя місіонерів, які зустрічаються, щоб зрозуміти їхню потребу в доброму слові й посмішці, щоб зрозуміти їхню радість зустрічі, а заодно й зрозуміти необхідність таких зустрічей.

Що мене приємно вразило на конференції, то це те, що її учасниками були не тільки місіонери й запрошені відомі гості, а й рядові члени, служителі й особливо багато молоді з навколишніх церков. Їх ніхто не зобов’язував їхати на цей місіонерський форум, вони приїхали самі, щоб від спілкування один з одним в присутності Самого Господа запалитися для праці в ім’я свого Спасителя.

Що такі конференції служать єднанню місіонерів і додають їм наснаги, мене переконало те, як вони розкуповували відеозапис заходів місіонерської зустрічі. Я б не сказав, що був ажіотаж біля столу з дисками, але їх забрали всі, ще й не вистачило і довелося задовольняти попит уже після конференції. Якби конференція була не потрібною, то не було б й зацікавлення нею.

Звичайно, конференції різняться між собою. На одній помітиш, що її організатори знехтували своїми обов’язками — і все відбувається якось хаотично, якось метушливо, на іншій — можуть перестаратися, і все здається таким заорганізованим і сухим, що хочеться позіхати. А на цій — мене супроводжувало враження природності її проходження, я скажу — плину. Наче ріка — не повільна й не стрімка, не заснеш і встигаєш все сприйняти й обдумати. Можливо, цього особливого шарму цій конференції додало місце її проведення — сосни, лісова свіжість, підсилена зливою, можливо, я був в особливому духовному чи душевному стані, але швидше за все цієї принадності конференції надавала присутність близько 500 сердець, щирих, наповнених любові Христової, а разом з ними —присутність Самого Ісуса. Саме вони створили цю атмосферу доброзичливості, відкритості, любові — атмосферу справжнього християнства — християнства духа, а не букви, живого, вразливого, здатного реагувати й віддавати, здатного спілкуватися.

Щоб наш читач мав якесь враження про учасників 14 Конференції, то я назву деяких з них. Насамперед, це керівництво місії — Микола Синюк, Євген Мельничук, Віктор Оніщук та місіонери з усіх регіонів України, з Росії, Болгарії й Польщі. Це єпископ Степан Веремчук, який вже багато років вітає місіонерські конференції; старший пресвітер Волинського об’єднання церков Михайло Близнюк; сім’я Поповичів, яку ми вважаємо місіонерською, бо співом про Христа кличе людей до спасіння; всім відомий євангеліст Дмитро Беспалов, який хоч у похилому віці, але є прикладом енергійності, ревного служіння й відданості Господу; Віктор Коструб, через семінар якого «Служіння людям» Сам Ісус проговорив до мого серця, і я думаю, що цей семінар став словом від Господа для багатьох присутніх на конференції. Усіх учасників не має змоги перерахувати, зрештою, інформацію про них можна прочитати на сайті «Голосу надії». Але мені хочеться назвати ще одного з них — Олександра Мокієнка, місіонера з Дніпропетровщини. Запам’ятався його запальний виступ, в якому я відчув стільки вболівання за долю українців, стільки бажання й ревності зупинити Україну на похилій площині до аморальності, безбожництва й виродження, що захотілося стати поряд з ним в проломі за долю своєї країни.

Більше б Україні таких натхненних Духом Святим сердець, більше б ревної праці в ім’я Ісуса, більше б таких конференцій і спілкування — і вона б розцвіла наче квітка в Божому саду.