Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ДЕ БОГА БОЯТИСЯ, ТАМ ЧИСТО

Сергей ХРИБАР

Багатьом знайома картина: гори пляшок, банок, поліетиленових пакетів, залишених в лісі горе-туристами. Наші міста часто оточені безкрайніми звалищами; а в Тихому океані вияв-лені цілі архіпелаги плавучого сміття. Забруднення навколишнього середовища різноманітними відходами — одна з найзлободенніших проблем сучасної цивілізації (поряд з демографічними проблемами, соціальною нерівністю, вичерпанням природних ресурсів та ін.). Викидаючи непотрібне, ми всі тією чи іншою мірою цю проблему мимоволі загострюємо. Але, як не дивно, сучасна проблема відходів піднімається у Священному Писанні задовго до епохи «пластикової чуми».

Дивна заповідь

У ті часи, коли писалася Біблія, ні заводів, ні автотранспорту, ні багатьох інших сучасних джерел забруднення навколишнього середовища не знали. Відходів виробництва було порівняно небагато, і проблеми з їх зберіганням, використанням чи знешкодженням зазвичай не виникали, старі речі викидали рідко. У той же час життєдіяльність людей давала про себе знати… Тому Господь ще з часів виходу євреїв з Єгипту привчав Свій народ не тільки до моральної, але й до фізичної чистоплотності навіть у «дрібницях».

Одна з заповідей П’ятикнижжя вражає своєю відвертістю: «А місце на потребу буде тобі поза табором, щоб виходити тобі назовні. А лопатка буде в тебе на поясі твоїм, то будеш копати нею і знову закриєш свою нечистість…» (5 М. 23:13-14). Невже треба було говорити про подібне? Однак, прогулюючись тепер у міських чи приміських лісопарках, мимоволі починаєш розуміти, наскільки ця заповідь актуальна. На жаль, люди потребували, потребують і потребуватимуть конкретних настанов. Більше того, ці настанови про природні потреби набагато глибші, ніж здаються на перший погляд, і говорять не лише про поведінку, але й про життєву позицію. Наступний текст багато чого проясняє: «Бо Господь, Бог твій, ходить усередині табору твого, щоб тебе спасати і видавати ворогів твоїх тобі. І буде табір твій святий, і Він не побачить у тебе соромітної речі, і не відвернеться» (5 М. 23:15).

Ці слова розкривають значення вислову «ходити перед Богом», який часто вживається в Біблії (див. 1 М. 5:24; 6:9; Пс.56:14;115:9). Вірний із¬раїльтянин усвідомлював, що Господь всюдисущий: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?.. Ти знаєш сидіння моє та вставання моє; думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш і Ти всі путі мої знаєш» (Пс. 139:7, 2-3). Усвідомлення постійної Божої присутності, з одного боку, дава¬ло впевненість у Його під¬тримці, а з іншого — спонукало до благоговіння та акуратності. В епоху Реформації че¬ський мислитель і педагог Ян Коменський, обґрунтовуючи норми пристойності, писав: «Юначе, де б ти не був, пам’ятай, що ти перебуваєш у присутності Бога та ангелів, а, можливо, й людей». Та біда в тому, що багато людей ХХІ століття, зокрема й християни, втратили здатність відчувати Божу присутність. Сучасна людина, вихована на прикладі Тургенєвського нігіліста Базарова, рідко бачить в природі храм, що й привело до нинішніх проблем.

Страх Божий

Відчуття близькості Бога, крім радісного відчуття захищеності, може викликати й страх. Але страх цей відмінний від боязні теракту чи побоювання зубного кабінету. В одних випадках він викликаний почуттям вини і чеканням покарання, в інших — небажанням засмутити своїми гріхами Небесного Отця і втратити спілкування з Ним. Страх першого типу властивий злочинцю, який переживає запізнілі докори сумління; другого — праведнику, який визнає свою недосконалість і відчуває потребу в Спасителеві. Таким праведником був Мойсей, сенс життя якого полягав у співпраці з Богом, а втрата Його підтримки означала — кінець усього. «Коли сам ТИ не підеш, то не виводь нас ізвідти» (2 М. 33:15), — молив він Бога після того, як Ізраїль згрішив у пустелі. Подібні стосунки з Творцем Біблія називає «страхом Господнім» чи «страхом Божим». «Страх Господній — лихе все ненавидіти» (Пр. 8:13), і людині, яка боїться Бога, неприємне все, що ненависне Богові. Страху Господ¬ньому передує смирення (див. Пр. 22:4), а отже, самовпевненість сучасного «покорителя природи» несумісна зі страхом Божим. Будучи результатом смирення, страх Господній навчає мудрості (див. Пр. 15:33), «відводить від злого» (Пр. 16:6), «примножує днів» (Пр. 10:27), «веде до життя» (Пр. 19:23).

Враховуючи особливості єв¬рейської мови та контекст, в якому зазвичай вживається цей вислів, можна припустити, що мається на увазі не боязнь як така, а пошана, повага, захоплення і благоговіння; страх, змішаний з радістю. Зустрівши Ягве на Сінаї і отримавши Десять заповідей, Мойсей підбадьорював народ: «Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грі¬шили» (2 М. 20:20). Отже, страх Божий — це не боязнь, а навпаки, він протиставляється їй. «Досконала любов проганяє страх геть» (1 Ів. 4:18), але страх Божий (на відміну від страху тваринного) і є досконалою любов’ю, бо ж по-справжньому закохані ставляться один до одного з трепетом, а не з фамільярністю, і це не заважає їм проявляти безстраш¬ність. Парадоксально, але страх Божий надає віруючому мужності і відваги. Так богобоязний герой оповідання М. Лєскова «Несмертельний Голован» не боявся ні небезпечних хвороб, ні лихих чуток. Боячись Господа, він мав упевненість в турботі люблячого Батька і не боявся нічого, крім гріха, котрий розділяє з Ним. А гріхом може бути будь-яке порушення закону любові (зокрема й щодо навколишнього середовища). Ось чому в ізра¬їльського народу поряд з мечем та списом була лопатка для того, щоб акуратно закопувати все неприглядне.

Таким чином, страх Божий може стати основою екологічної етики, важливість якої так справедливо підкреслюють захисники природи. Недаремно ж у Триангельській звістці Апокаліпсису заклики боятися Бога і поклонятися Йому стоять поряд: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала годна суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!» (Об. 14:7). Ця вістка звернена до людей останнього часу. Саме нині для вирішення нових проблем необхідно вернутися до старих істин. Поклоняючись Творцеві у страху Божому, не можна не берегти Його творіння. Пам’ятаючи про присут¬ність Духа Божого скрізь і цінуючи зв’язком з Творцем, щи¬рий християнин намагається уникати всього, що може розділити з Творцем: від нечистих помислів до неприбраного сміття. Воістину, якби всі численні відвідувачі лісів богобоязно «ходили перед Господом», не було б потреби дивитися під ноги. А якби всі автомобілісти і директори підприємств мали живий зв’язок з Богом і боялися його втратити, проблема глобального забруднення навколишнього середовища не стояла б так гостро.

© «Благовісник», 2,2008