Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЯК ТИ СТАВИШСЯ ДО СМЕРТІ?

Люди по-різному ставляться до смерті. Тим не менше, сама смерть з цим не рахується, а спокійно продовжує забирати життя людей. Але нам далеко не все одно, як ми зустрінемо цю смерть, бо саме від цього залежатиме, де ми будемо після смерті. Усіх людей можна умовно розділити на декілька основних груп щодо їхнього ставлення до смерті.

1. Ставлення представни¬ків «християнської науки». Їх наука полягає в наступному: «Матерія, гріх, хвороби і смерть — нереальні». Але знищити смерть, просто заперечуючи її існування, неможливо. Смерть посміється над «християнською наукою». Представникам цього культу слід було б прочитати п’ятий роз¬діл Книги Буття.

2. Ставлення «уникаючих». Таких людей мільйони. Вони бояться смерті і тому старанно уникають всякої згадки про неї. Говорять, що Людовик ХV заборонив своїм слугам вимовляти слово «смерть» в його присутності. Китайці бояться, що, вимовляючи це слово, вони закликають її! У нашому західному суспільстві це слово теж не користується особливою популярністю. І якщо вже виникає необ¬хід¬ність обговорити питання, пов’язані зі смертю, то використовується безліч інших слів і виразів, які замінюють слово смерть. Смерть — це реаль¬ність, з якою нормальна людина зустрічатися не насмі¬лю¬ється. Але і таке ставлення до неї теж не може служити вирі¬шенням проблеми. Скільки б ми не уникали смерті, вона все одно настане.

3. Ставлення фаталістів і стоїків. Ці люди намагаються примусити себе й інших повірити у те, що вони смерті зовсім не бояться. Хіба смерть врешті-решт не природна? То¬ді чому сміливо не подивитися їй в обличчя? Чом би не дума¬ти про неї без щонайменшого трепету? «Коли я помру, я згнию», — сказав хтось. Можливо, він додав: «Ну і що з того?» І це теж не вихід. Ці люди говорять сміливо, але це тільки гра! Прочитайте Книгу пророка Ісаї, 21 вірш 57 розділу.

4. Ставлення галасливого атеїста. Ця людина проклинає смерть. Вона кидає їй виклик. Будучи при смерті, з останніх сил він трясе кулаками і падає як мертвий або вмирає з передсмертним стогоном: «Це все підлий обман». Існує багато прикладів, які свідчать про те, що сміливі атеїсти помирали у жахливих душевних муках з панічним виразом обличчя. Варто хоча б згадати смерть Вольтера.

5. Ставлення крайнього песиміста. Ця людина дуже втомилася від життя і вбиває себе. Вона не бачить сенсу в подальшому житті і єдиний вихід вбачає у самогубстві. В наш час це досить поширений варі¬ант виходу із тупикової ситуації. Причому, згідно статистики, найбільше самогубств стається у «благополучних», економічно розвинутих, демократичних країнах.

6. Ставлення сентименталі¬ста. Він проливає сльози над епізодами смерті, його охоплюють припадки ридань, коли він читає історію про смерть маленької Нелл з дікенсової «Лавки старовини». Він любить читати, слухати сентиментальні історії, де смерть головна героїня. Він насолоджується смертю!

7. Ставлення релігійного фанатика з манією мучеництва. Не плутайте цю людину з істинними мучениками, такими, як біблійний Стефан. Ні, ця людина насправді шукає смерті, хоча не може її заподіяти сама собі. Можливо, вона вірить, що, прирікаючи себе на смерть ради віри, може заслужити вінець мученика і згодом буде шанована на зе¬млі, як свята. Прикладом можуть бути терористи-смертники, які ретельно готуються до своєї героїчної смерті. Її стосуються слова з Першого послання до коринтян, 13:3.

У чому ж полягає християнське ставлення до смерті?

Християнин не шукає сме¬рті. Він чудово знає, що смерть протиприродна і що його обов’язок в тому, щоб чекати, поки Бог звільнить його від перебування на землі. Так, віруючий знає, що смерть — по суті, тінь, а не сонячне світ¬ло. Вона означає розділення єдиного цілого. Але він також знає, що йому належить йти не долиною смерті, а тільки долиною смертної тіні (див. Пс. 22:4). Крім того, він переконаний, що в цій долині разом з ним буде Господь. Він ніколи не залишається наодинці. Ні¬що, навіть смерть, не може відділити його від любові Бо¬жої, яка в Ісусі Христі, його Господові.

Отже, смерть за своєю суттю є розділенням. Для невіруючого це вказує не тільки на розділення тіла і душі і розставання зі всім, що було йому дорогим на зе¬млі; це означає відділення від Божої милості, якої навіть він не був позбавлений при цьому житті. Для віруючого розділення відбувається не повною мірою. Виходить навіть так, що найголовніший елемент розділення відсутній. Божа милість і любов супроводжують віруючого в славу. Там також він зустріне своїх друзів і знайде скарби, набагато кращі земних. А після повернення Христа душа об’єднається з тілом, яке буде чудово змінене.

Все це є результатом того, що прокляття смерті узяв на Себе замість віруючого Христос. І вінець життя заслужив для нього той же Господь. То¬му для віруючого смерть поді¬бна на гидке качення — май¬бу¬тнього прекрасного ле¬бедя, і він приковує всю свою увагу саме до цієї краси. Так він і готує себе до смерті. Він дивиться на Ісуса і його серце видає переможний вигук: «По¬глинена смерть перемогою»! (1 Кор. 15:54-57). У найглибшому значенні вже не він належить смерті, а смерть належить йому, бо вона є для нього сходинкою для повної реалізації мети свого існування — прославляння Бога.

© «Благовісник», 2,2008