Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

У ЯКОМУ ВІЦІ КАЯТИСЯ?

Автор: Леонід КАНОЧКІН

У Книзі Еклезіяста читаємо: «Пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця» (Екл.12:1). Християнській молоді часто доводиться чути від своїх невіруючих одно¬літків: «Навіщо тобі каятися? Навіщо тобі Бог? Адже ти ще молодий. Бери все від життя. А коли будеш старий, тоді і про Бога подумаєш». Так мір¬кують люди світу цього. У їх розумінні повноцінне життя — це вечірки з алкоголем, дискотеки з музикою і піснями непристойного змісту, цигарки, азартні ігри, а для деяких навіть наркотики. Іншого жи¬ття вони просто не можуть собі уявити. Якщо забрати ці грі¬ховні задоволення, тоді, на їх думку, життя стане сірим. Вони не думають про Бога, про вічність; їх не турбує те, що в день суду їм Христос скаже: «Я ніколи не знав вас; відій¬діть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мт. 7:23). А якщо і згадують про Бога, то це трапляється двічі на рік: на Різдво і на Пасху. Перед святом вони виконують встановлений обряд сповіді тільки для того, щоб до наступної сповіді робити ті ж гріхи. І як люди самі себе жорстоко обдурюють такими обрядами!

Але як бути, коли не можеш відмовитися від гріховного стилю життя, що веде в заги¬бель? Біблія дає чітку від¬повідь на це запитання: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 3:2). У Новому Заповіті є багато закликів до покаяння, тому що без покаяння в Царство Боже ніхто не потрапить. Коли людина кається, її життя повністю міняється. Якщо до покаяння хтось не міг уявити своє життя без чарки алкоголю під час свят, без цигарок, без міцного слова, то після покаяння у людини з’являються сили залишити це все. І не просто залишити, а набагато бі¬льше: всі ці вчорашні гріховні задоволення більше не привертають, не тягнуть; до них виникає огида. З іншого боку, з’являються нові інтереси. Якщо до покаяння Біблія здавалася нудною, то після покаяння Слово Боже стає цікавим, вчорашній грішник по¬чинає бачити в ньому невичерпні глибини Божої мудрості. Людина, що покаялася, починає розуміти, як вона помилялася, вважаючи життя віруючих людей нудним і сі¬рим; а також починає розуміти, що той спосіб життя, який вона вела до покаяння і яким гордилася, веде до деградації, передчасної смерті і вічного засудження.

Отже, в якому віці потрібно починати замислюватися про Бога, вічність і покаяння? У всіх євангельських церквах є люди, які ідуть за Господом з молодості, так само як і ті, хто покаявся в середніх роках або навіть у похилому віці. У прит¬чі про працівників у винограднику читаємо про те, як ті, хто працював одну годину, отримали ту ж нагороду, що і ті, хто працював цілий день (Мт. 20:12). Це значить, що Бог благословляє всіх рівною мірою, незалежно від того, в якому віці та або інша людина звернулася до Христа. Іншими словами, якщо людина прожила майже все своє життя, не замислюючись про вічність, але в старості вперше задумалася про Бога і, як результат, прийняла Христа як свого Спа-сителя, Господь, безумовно, благословляє таку людину. Але якщо ти молодий, але вже добре розумієш, що кожен дасть звіт перед Богом за прожите життя, — значить сьогодні день твого спасіння, тобі потрібно покаятися сьогодні і присвятити своє життя Господові з молодості. І немає нічого кращого, ніж з молодих років йти по вузькому і тернистому, але в той же час благословенному шляху. Адже ба¬гବто християн, які при¬свя¬тили своє життя Богу в похило¬му віці, все одно розплачуються за помилки, які вони зробили, живучи без Бо¬га. Ті, хто встає на шлях порятунку з юних років, мають чудову нагоду уникнути ба¬га¬тьох помилок!!!

Але я знаю, що все одно знайдуться лукаві люди, особливо в наш підступний час, які скажуть: «Якщо для порятунку не має значення, в якому віці каятися, я покаюся в старості, а зараз заглушу голос совісті і поживу для себе». Христос про таких людей сказав: «Ніхто, що поклав руку свою на плуг і озирається назад, не благонадійний для Цар¬ства Божого» (Лк. 9:62). І будь-який пастор або служитель може привести приклади з власної практики, коли люди відкладали покаяння на по¬тім, а в результаті відійшли у вічність без покаяння. І якщо Бог сьогодні нам дає порятунок, але ми відкладаємо покаяння, то у такому разі в зручний, з нашого погляду, час Бог покаяння не дасть. Бог рятує грішників, що каються, але не торгується з лукавими людьми. Нагадаю ще раз, що покаяння — це не формальний обряд, який можна виконати у будь-який час; покаяння — це повна зміна життя. Людина не може сама, без сприяння Духа Святого поміняти своє життя. І якщо сьогодні відчуваємо спонуку до покаяння, але не каємося, скоюємо фатальну помилку.

Хочу також сказати декілька слів для тих, хто прийняв Христа як свого Спасителя, став членом церкви, але не відчуває радості спасіння, не знайшов свого місця в Тілі Христовому. Чому таке трапляється? Причин може бути багато. Я лише згадаю одну можливу причину. Апостол Павло написав: «Коли ж ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей» (1 Кор. 15:19). У церквах є люди, які прийняли Христа, змінили своє життя тому, що хочуть благословення для земного життя. Вони вірять у вічне життя, але тим не менш їхні думки та серце не прагнуть до вічності, вони про неї серйозно не замислювалися. Так, Христос благословляє нас і в цьому житті, але основна мета Його приходу на землю, Його жертви — відкрити нам двері в Царство Боже. Таким братам і сестрам я б порадив: подякуйте Господу від щирого серця за життя вічне, знайдіть собі служіння в церкві, яке б набувало плоди в життя вічне, нагорода за які буде не тут, а на небесах. І тоді ваше життя буде дійсно наповнене радістю порятунку, кожен день буде наповнений значенням, а не тільки повсякденною суєтою, якої, на жаль, уникнути неможливо; і в Тілі Христовім ви знайдете своє місце, призначене вам Богом.

© «Благовісник», 2,2008