Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЧИ ЩАСЛИВИЙ Я?

Автор: Іван АРТЕНІ

Я часто так запитував себе. Інколи здається, що пізнав щастя... Але минає небагато часу — і усвідомлюєш, що насправді це було не щастя, а початок сильного випробування. Ніяк не можеш зрозуміти, чому так відбувається. Намагаєшся відокремити приємне від горя й називаєш те приємне щастям... Але потім розумієш, що відокремлення неможливе, тому що усе між собою тісно зв’язане. І чим більше таких сторінок у твоєму житті, тим більше починаєш сумніватися в тім, що справжнє щастя взагалі є.

Трапляється, що після «темних днів» з’являються «промені сонця», і тоді хочеться вірити, що нарешті настав той прекрасний день, коли ти зустрівся віч-на-віч зі щастям. І навіть і не згадуєш того, що колись затьмарювало твоє життя. Ти ра¬дієш, що прийшло світло у твоє життя. Але не розумієш, що це світло не довго буде з тобою. Подібно до того як день має свій початок, і має свій кінець.

Запитуючи себе: «Чи щасливий я?», розумію, що ні. Тому що не там його шукав. Правильно сказано: «Щастя як метелик, за яким женешся, але ніяк не можеш піймати, а коли зупиняєшся, то воно раптом сідає нам на плече».

Так, є Той, Хто прийшов дати істинне щастя. Його розуміння щастя відрізнялося від мого, тому я і не приймав Його. А Він Той, Кого я так довго чекав.

Коли я зустрів Його, то побачив різницю між тим, що я розу¬мів, і тим, що говорить Він. Тоді я усвідомлював, що насправді був нещасливим. Сльо¬зи, які я про¬лив, і біль, який терпів, не були заради Ньо¬го, а заради власного егоїзму. Те нещастя, яке я терпів, могло б бути для мене блаженством. І ось раптом відбуваються революційні зміни. При¬ходить Він і ні¬би змінює цінники на товарах. Все ставить навпаки. Якщо колись я думав так: я зустріну щастя — і воно мене наповнить, то зараз Він говорить мені про нове життя, про нові поняття й про новий спосіб життя. Чому ж Він почав із цього? Чому духовна вбогість робиться джерелом щастя? Тому що вона є основною характерною рисою того, хто знаходить це щастя. Усвідомлення своєї духовної вбогості — це найперше, що необхідно мені, щоб увійти в Царство Боже. Двері в Царство Боже дуже низькі — й увійти в них може тільки той, хто низько вклониться. Я ж ці двері в палац щастя уявляв собі високими. Я намагався ввійти в них і не міг зрозуміти, чому ніяк не можу, але ж треба було тільки «пригнутися».

Коли впадаєш у відчай, коли зустрічаєш трагедії й переживаєш розчарування, саме тоді хочеш піти в таке місце, де знайдеш спокій. З’являється бажання мати крила, які віднесуть тебе далеко від болю й страждання. Але Він від¬криває щось незрозуміле на перший погляд: «Блаженні ті, що плачуть...» Все життя минуло в погоні за задоволенням і за радісними миттями. Прагнеш мати багато енергії, сил і часу для пошуків розваг і, щосили, уникаєш болю й страждання. І от Він від¬криває зовсім новий підхід до життя, що перекреслює неправильні поняття радості й щастя. Він проголошує щасливим того, хто плаче, тому «що він утішиться». Він обі¬цяє йому благословення, радість, мир і розраду.

У своєму пошуку щастя я був твердим. Намагався всіма силами знайти його й так вхопитися за нього, щоб ніхто не зміг би його в мене вирвати. Я боровся з усією хоробрістю за щастя й прикладав усі сили, щоб його завоювати. Але тепер, прислухавшись до Його слова, як у дзеркалі, я побачив себе насправді беззбройним. Я думав, що моя зброя витримає всі битви і я зможу завоювати щастя, але я не тією зброєю користувався. Тепер Він запропонував мені Свою зброю, яку Сам не раз використовував — лагід¬ність. Не зухвалість. Не бойовим криком завойовується щастя. Але м’якістю, тишею, ніжністю, терпінням і покірністю. Це не були просто слова, лагідність — це риса Його характеру, яку Він хотів бачити в мені.

І отут Він вимовив щось важливе, що пролило світло в мою свідомість. Я стільки разів намагався задовольнити свій духовний голод, але не розумів, чому не настає мить насичення. Але тепер зрозумів, що сам я не зможу нагодувати себе, тому що в мене немає нічого праведного, тому що я духовний банкрут. Прийшовши в стан лагідності, я усвідомив, що є тільки одна надія на одержання праведності — це одержання її з рук Божих. Тільки потрібно мати бажання її одержати. Так, має бути спрага одержати те, чого в тебе немає, а є тільки в Нього.

Що стосується милості, Ісус не мав на увазі гуманізм. Милість саме те, чого мені не вистачало в моїх боях за щастя. Тоді я не думав, що відбувається навколо. Махаєш мечем на усі боки, ідучи до своєї мети, не жаліючи нікого. Але раптом ти з’являєшся перед таким же сильним воїном, як ти, що на цьому ж полі бою бореться за те ж, що й ти — за щастя. Виявляється, що він зовсім недавно вступив у бій і ще повний сил, тоді як ти уже в ранах і крові. Він не проходить повз тебе, тому що знає, що ти один із сильних, і так само безжалісно й холодно завдає тобі болю, як і ти колись це робив. Як би хотілося, щоб він виявив хоч краплю жалю й милості до тебе, але цього немає. Я зрозумів, що зі мною чинять так, як я колись чинив іншим.

Коли відбувається боротьба за щастя, тоді все, що завгодно, переповняє твоє серце. Особливо, коли ти борешся, не розуміючи, що таке щастя насправді. Начебто здається, що борешся за праве діло, за своє щастя. Але не розумієш, що те, що у твоєму серці, не дає тобі побачити того, що те, за що ти борешся, не є щастям. Щастя поруч, але ти його не зауважуєш.

Зупинившись хоча б на мить і відкинувши всі свої егоцентричні бажання, можна побачити Щастя і зрозуміти головне: за Нього не потрібно боротися, а всі битви насправді були недоцільною тратою часу. Ти стаєш полоненним красою цього Щастя й не можеш відірвати свого погляду від Нього ні на мить. Перебуваючи в Його присутності, розумієш, що більше не зможеш підняти важкого меча, щоб розмахувати ним. Розумієш, що тобі він більше не потрібний, однак мусиш знову піти на поле бою, але не для того, щоб воювати. Ти пізнав справжнє щастя і тепер не можеш його таїти у своєму серці. Ти йдеш на поле бою не для того, щоб нести ненависть, але щоб примирити всіх. Можливо, хтось зупиниться, щоб прислухатися до того, що ти говориш. Можливо, багато хто, зрозуміє, що насправді не за щастя борються, викинуть свої мечі й підуть за тобою. Але будуть і ті, які не приймуть тебе й відкинуть, виженуть. А може бути, навіть замахнуться своїми мечами на тебе, щоб убити. Але смерть уже не матиме значення, бо ти довідався, що таке справжнє Щастя.

Я Його зустрів. Так, я з’явився перед ним із закривавленими руками й розбитим життям. Але воно прийняло мене таким, яким я є. Це Щастя наповнило світлом моє життя — й темрява ніколи не настане. Воно зігріває й зцілює моє поранене серце Своєю любов’ю й теплом. Це Щастя ніколи мене не залишить. Воно буде мені вірним до самого кінця. Воно ніколи не змусить мене плакати... Тому що моє щастя це Ти — Ісусе. Жаль, що стільки часу я боровся й шукав «щастя», але так і не зрозумів, що істинним щастям, за яке варто пролити сльози й терпіти приниження й біль, є Ти. І якщо хтось гідний зайняти місце в моєму серці й жити в ньому, то це тільки Ти Ісусе. Пробач мені...

© «Благовісник», 4,2007