Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ОКРИЛЕНЕ ЖИТТЯ

Автор: Ганна ВІТАЛ СМІТ

«...Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив». Отож, помандрую далеко, пробуватиму я на пустині. Поспішу собі, щоб утекти перед вітром бурхливим та бурею…» (Пс. 54:7-9).

Моління про крила старе, як людство. Наші душі створені, щоб «літати на крилах», і вони не задовольняються нічим, окрім польоту. Як орел, що народжений у неволі, але який відчуває у собі ін¬стинкт літати і хвилюється у неволі, сам не розуміючи, чого він хвилюється, так і наші душі не можуть заспокоїтися на землі — вони прагнуть полетіти подалі від того, що тримає і що ув’язнює їх.

Цей неспокій є виявом пошуку звільнення від страждань. Ми часто не усвідомлюємо того, що єдиний шлях визволення — «знятися на крилах», і намагаємося «втекти на конях», як це робили ізраїльтяни (Єг. 30:16).

«Коні» — це зовнішні засоби, які, на нашу думку, мають принести полегшення: зміна обставин чи людська допомога. І ми сідаємо на них і намагаємося втекти від своїх бід та труднощів. Але всі зусилля даремні (і в цьому ми постійно переконуємося), бо душа наша створена не для того, щоб утікати на конях, а для того, щоб здійматися на крилах. А «ко¬ні» часто просто переносять нас, як ізраїльтян, з однієї біди в іншу. Птахи можуть уникнути тенет, що розставлені для них, якщо злетять досить високо. Так само й ду¬ша, що здіймається увись на крилах, завжди знайде вибавлення від того, що може їй зашкодити чи схвилювати її.

То що ж таке крила? Секрет міститься у словах: «ті, що покладаються на Господа». Тому ми можемо назвати їх покорою та довірою. Ці крила душі підіймуть нас на духовний рівень життя — у те життя, що «сховане з Христом у Бозі», життя, яке абсолютно не залежить від обставин, яке не можна заховати у клітку чи скувати кайданами. Окрилена душа живе за небесними мірками. Вона дивиться на всі життєві проблеми з небесних висот. І бачить їх зовсім не так, як та, що не може літати.

Якось я провела зиму в Ло¬н¬доні і протягом трьох довгих місяців не бачила сонячного світла, бо темні хмари кіптяви висіли над містом, як пелена. Але я часто помічала, що над кіптявою сяяло сонце і декілька разів бачила птаха, що злітав над димом у ясне блакитне небо.

Все можливо для душі, що має крила. Вона перемагає світ вірою. Перемогти — означає піднятися над обставинами, а не жити під їх тиском. Наші душі створені, щоб жити у вищій атмосфері, тому ми задихаємося, коли перебуваємо внизу, наш зір викривляється, якщо дивиться на предмети не згори. Тому наш Отець через різні обставини життя навчає нас літати. Коли орлиця-мати вчить своїх пташенят літати, то спочатку робить гніздо незручним, а потім, коли малята покидають його, зіштовхує їх зі скелі, щоб вони почали самостійний політ. Правда, коли малятам важко, то вона підхоплює їх на свої крила. Так само чинить і Бог. Він тривожить наші зручні гніздечка і виштовхує нас на самий край так, щоб ми просто були змушені використовувати свої крила, аби не розбитися. Диві¬ться на труднощі свого життя саме так, і ви почнете краще розуміти їх значення. Ваші крила почнуть розвиватися.

Коли ми так дивимося на життя, то можемо з вдячністю приймати кожне випробування, що змушує нас здіймати крила, бо лише в такий спосіб вони можуть стати могутніми і придатними для найвищих польотів. Якщо ж крил не вико¬ристовувати, вони втрачають силу, і якщо б ніщо не змушувало нас літати, ми, мо¬жливо, у кінцевому результаті втратили б цю здатність.

Але, спитаєте ви, хіба не¬має перешкод для польоту, якщо сильні крила і душа намагається їх використати на повну силу? Так, птаха можуть посадити до клітки чи прив’язати мотузкою до землі або ж причепити до нього вантаж, що тягнутиме донизу, або ж він може потрапити до тенет птахолова. Й аналогічні перешкоди у духовному світі можуть зробити політ неможливим для душі доти, доки вона не буде звільнена від них Божою всемогутністю.

Є одна пастка птахолова, яка ловить дуже багато душ. Це пастка сумніву. Сумнів іноді може виглядати насті¬льки правдивим, що віруючі заходять у цю пастку навіть не підозрюючи, що вони піймані і більше не можуть літати, тому що одне з наших крил — крило віри — стає абсолютно неспроможним. Але для того, щоб знятися у повітря, птахові, як і душі, потрібно два крила. А люди часто здіймають у повітря одне крило покори, не використовуючи при цьому віри. Вони махають цим крилом, докладаючи неймовірних зусиль, і не можуть зрозуміти, чому не злітають. Часто вони навіть не підозрюють, що їхнє друге крило бездіяльно висить поруч.

Погляньте на птаха, який намагається злетіти зі зламаним крилом, — і ви зрозумієте, як виглядає людина, котра робить подібні спроби.

Можливо, для декого пасткою птахолова є певний гріх. У такому разі з крилом віри, здається, все гаразд, а крило покори висить без дії. Тоді політ, відповідно, теж не має сенсу.

Або, можливо, душа відчуває, що вона перебуває у в’язниці, з якої не може вийти й, відповідно, злетіти увись. Та жодні земні ґрати не зможуть стримати душу. Жодні високі стіни, жодні міцні засуви не можуть замкнути орла, якщо є вихід вгору. І жодні земні сили не втримають душу, як¬що шлях, що веде вгору, віль¬ний. Наші вороги можуть зводити довкола нас височенні мури, але вони не можуть звести муру між нами й Богом.

Якщо ми відчуваємо себе ув’язненими, то можемо бути певними, що не земне оточення є нашою в’язницею, бо крила душі з презирством дивля¬ться на всі убогі земні засуви та стіни. Єдине, що дійсно може ув’язнити душу, — це те, що заважає їй злетіти угору. Писання свідчить, що наші беззаконня звели стіну між нами й Богом, і наші гріхи відвернули Боже обличчя від нас (Іс. 59:2). Тому, якщо душа ув’язнена через потурання якомусь гріху, який створив перепони між нами і Господом, ми не зможемо літати доти, доки гріх не відкинутий.

Буває коли людина не має свідомого гріха, але її душа підсвідомо прив’язана до чогось земного і тому марно намагається злетіти. Група молодих друзів у Норвегії якось сіла до човна, щоб поплавати. Вони сіли й почали веслувати, але човен не зрушив з місця. Друзі додали сили, але човен стояв на місці. Тоді один з них згадав, що човен був прив’язаний: «Не дивно, що ми не могли відплисти, — сказав він, — адже ми тягнули за собою весь європейський континент!» Так і наші душі часто бувають прив’язаними до життєвих справ. Та ми повинні звільнитися від цього.

Коли наш Господь намагався застерегти Своїх учнів від цієї небезпеки, Він розповів їм притчу про великий обід, на який не прийшли ті, що були запрошені, бо їх тримали зе¬мні турботи. Один купив землю, інший — волів, а ще ін¬ший ¬ одружився, і вони вважали, що всьому цьому потрібно приділити певну увагу.

Жінки, воли чи земля, а то й набагато менше важливі речі можуть стати тими мотузками чи вантажем, що не дають душі злетіти. Тож відріжмо усі мотузки, заберімо всі перешкоди, щоб наша душа не була обмежена і, як орел, могла б злетіти увись, до небес в Ісусі Христі.

Не думайте, що під польотом я маю на увазі якісь ра¬дісні почуття або піднятий настрій. Існує ще й політ почуттів, котрий не є справжнім польотом. Такий політ схожий на політ пір’їни, що злітає вгору від сильного вітру і знову падає донизу, коли стихає вітер. Політ, про який я кажу, це політ віри, а не настрою. Він може супроводжуватися радісними почуттями, але не базується на них. Його основою є лише повне підкорення і абсолютна віра. Бо істинна обіт-ниця: «Ті, що сподіваються на Господа, піднімуть крила, як орли».

© «Благовісник», 2,2007