Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Впізнай себе

Автор: Василь МАРТИНЮК

Як наші діти вчаться говорити? Ми не сідаємо навпроти них і не називаємо їм окремі слова, вимагаючи, щоб вони ці слова повторили. Ми, дорослі, просто розмовляємо один з одним, щось промовляємо до дітей, не чекаючи від них якоїсь відповіді. І диво! Надходить день і час, коли наші діти, здається, без ніяких зусиль з нашого боку, а також і з їхнього, починають вимовляти окремі слова, а потім і говорити. І що найдивніше - вони промовляють наші слова і навіть з нашими інтонаціями. Це можуть бути і лайливі, які ми вживали дуже рідко, можливо, в стресовій ситуації, але дитина їх запам'ятала і промовляє саме тим тоном, яким промовляли ми. Що за чудо? Як це їм вдалося? А дуже просто. Дитина перебувала в нашому мовному, інформаційному, чуттєвому середовищі, яке ми створюємо навколо себе, і увібрала в себе наші слова, наші інтонації, а з ними - наш тип мислення. Як ми думаємо, як ми оцінюємо себе, людей, як ми себе почуваємо, в якому стані духовному ми перебуваємо - так ми і говоримо. Наше мовлення - наша душа. Це внутрішнє, яке виражається через наші слова і поведінку, є основним виховним фактором в нашій сім'ї.

Отож, дитина здатна вбирати духовну атмосферу того середовища, в якому вона перебуває. Цю ж атмосферу в сім'ї створюємо ми, батьки. Які ми в середині, чим наповнене наше серце - така й атмосфера навколо нас. І наші діти будуть такими, в якій атмосфері вони зростали. Ми богобоязливі, лагідні, щирі, поблажливі, або ж ми безбожні, жорстокі, брехливі, іронічні, лукаві - кожне наше слово несе відбиток нашої особистості, має печать нашого характеру, що формує стосунки в сім'ї, її духовну атмосферу, яка в свою чергу формує характер нашої дитини.

Вам, можливо, доводилося спостерігати, що якщо в сім'ї батьки мають звичку іронізувати один з одного або над іншими людьми, чи над своїми дітьми, то і їхні діти такі собі насмішники, які бачать у всіх все не так і насміхаються над такими самими дітьми, як і вони. Це значить, що в їхній сім'ї панує дух насмішок і зверхності.

Якщо батько шукає у всьому власної користі, може когось обдурити або ж і вкрасти, то як би він не ховався і не завуальовував свої вчинки гарними фразами, дух корисливості, яким він зайнятий, наповнює і домашню атмосферу, - і діти, просякнувши цією атмосферою, обманюватимуть, можливо, крастимуть, а той потраплять на лаву підсудних за відповідні злочини.

Мені доводилося бачити, як діти жорстоких батьків знущалися над щенятами, кошенятами та іншими дітьми, як діти п'яниць складали копійки на дешеве вино, а діти курців збирали недокурки. Вони виявилися заручниками звичок і нахилів своїх батьків. Навіть внутрішня подавлена тяга до якогось гріха, чи то до спиртного, чи то до блуду, - вона присутня в домашній атмосфері і буде робити відповідний вплив на дітей. Сусіди можуть дивуватися, чого це в таких порядних батьків такі непорядні діти, але вони не можуть заглянути в серце тих батьків і побачити, що там робиться. Внутрішні пороки, не виявлені назовні в батьків, виявили себе в їхніх дітях.

Можливо, ми інколи дивуємося, чому наші діти саме такі, а не інші. Наприклад, вони неслухняні. А запитаймо себе, чи ми слухняні Богові, своїм керівникам, якщо ви мама, то чи ви слухняна своєму чоловікові. Мабуть, що ні, і тому наш непослух передався нашим дітям, бо він присутній в атмосфері нашого дому. Або наші діти не хочуть йти на зібрання. А з яким настроєм ходимо на зібрання ми? Мабуть, що з обов'язку, з нехіттю, за звичкою, без інтузіазму і радості. Ми, дорослі, трохи навчилися пригнічувати свої бажання, навчилися змушувати себе щось робити, а діти цього не вміють. Вони прагнуть робити те, що їм хочеться. І часто те, що хочеться робити батькам, хочеться робити і їм, а якщо батьки не виявляють до чогось бажання, то не виявляють і вони.

Якщо найближче оточення дитини ставиться до Ісуса байдуже, їхня віра формальна, вони не шукають обличчя Господнього, не мають з Ним тісного спілкування, то й діти в цій сім'ї будуть холодні до Ісуса. А батьки ще й дивуватимуться, чого їхні діти так довго не навертаються до Господа, чого вони не каються. Як їм каятися, як їм навертатися, коли вони бачать християнський театр, в якому немає живого Ісуса.

Бога і дітей ми не обманемо. Якщо ми любимо Ісуса, якщо ми маємо Божий страх, якщо ми щирі в своїх почуттях і вчинках, то такими будуть і наші діти, якщо, звичайно, вони не позбавлені спілкування з нами. Багато є свідчень, коли Бог хрестив Духом Святим дітей під час ревної молитви батьків. Батьки не раз помічали, як очі дітей, які, здавалося, ще мало розуміють, під час розмов про Бога наповнювалися сльозами розчулення і вдячності. І навпаки, коли ми граємо якусь роль, яка не відповідає нашому внутрішньому наповненню, то даремні наші старання, даремні наші слова, які б гарними вони не були б, бо, як вже наголошувалося, в наших дітях виявиться те внутрішнє, приховане, негативне в нас, чого ми не хочемо позбутися.

Апостол Павло, згадуючи нелицемірну віру Тимофія, сказав, що вона перейшла до нього від бабусі Лоіди і мами Евнікії (див. 1Тим. 1:5). Зверніть увагу - нелицемірна віра, тобто та, що наповнювала їхнє серце. Ці жінки своєю вірою створили навколо себе атмосферу любові і довіри, в якій зростав Тимофій і яку увібрав у себе. Не було б тієї атмосфери щирого служіння Богові - не було б і того Тимофія, якого ми знаємо з Писання. Те, що наповнювало серце бабусі і мами, те наповнило внука і сина. Так само те, що наповнює нас - наповнить наших дітей.

Наші зовнішні манери часто тільки пізніше нашарування для публічного вжитку, яке швидко злущується в звичних умовах, коли перебуваємо в колі близьких людей. Така сила набутого в дитинстві і юності, така сила сімейної атмосфери нашого дитинства. І якщо вона була добра - то благо нам, ми вестимемо себе натурально в будь-яких умовах, і не прикладаючи особливих зусиль створимо таку ж атмосферу в своїй сім'ї. А якщо недобра, наповнена лукавства і пороків, - то треба прикласти багато зусиль, щоб умертвити старого чоловіка з його звичками, а це можна зробити тільки на Голгофі, біля ніг Ісуса Христа. Після цього, наповнені Господом, ми зможемо створоити відповідний клімат в сім'ї і на своєму прикладі виховати своїх дітей.

Тому міняймося з середини, чистьмо "середину кухля", то чистий він буде і назовні, бо саме наша внутрішня чистота і наповнення створять чисту і благодатну домашню атмосферу, в якій наші діти виростуть чистими і вихованими. Маска порядності і побожності стане в кращому разі маскою і наших дітей. Їхнім характером стане наш характер. Тож міняймося з середини - і будемо мати добрих віруючих дітей.

"Благовісник", 2,2004