Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

СИЛА СИДІТИ СПОКІЙНО

Автор: Ольга МІЦЕВСЬКА

«Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця! Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4:7-9)

Коли я читаю Біблію, то підкреслюю певні тексти, які особливо припали мені до серця. А потім до них підбираю інші, які мають одну й ту ж тему з ними, виділяючи їх певними кольорами. І лише нещодавно зауважила одну особливість. Сталося це саме тоді, коли ми почали готувати добірку матеріалів про спокій, і я переглядала відповідні місця з Писання, що стосуються цієї теми. Як виявилося, в моїй Біблії є тексти, які підкреслені просто тому, що в них використане слово «спокій» чи будь-яке інше, що стосується даної теми. Є такі, які викликають у серці певні почуття або близькі мені за змістом чи звучанням, а є тексти, які підкреслені не лише олівцем, а й слізьми.

Про один з таких текстів хочу розповісти.

Коли я згадую про ці події, то вони вже не здаються мені такими складними, як тоді. Але саме в ті дні я чи не вперше зрозуміла, що бувають у житті людини миті, коли сила її — сидіти спокійно.

У кожної людини чи сім’ї бувають ситуації, які здаються безвихідними. І в нашому прагматичному світі, де люди покладаються переважно на власні зусилля, іноді дуже важко спинитися і поглянути вгору, звідки ми, християни, маємо чекати допомоги, і сиді-ти спокійно, коли довкола нас вирує неспокій. Не сприйміть мої слова як заклик до бездіяльності. Людина повинна працювати, чогось досягати, чогось прагнути, без цього її життя не має сенсу. Але окрім того, вона має навчитися помічати миті, коли їй потрібно стишити ходу і дати можли¬вість Богові втрутитися в її життя. Про те, як Господь навчав цьому нашу сім’ю, я й хочу розповісти.

Тоді ми тільки-но купили квартиру, для чого й позичили досить значну як на той час для нас суму. І невдовзі частину цих грошей ми повинні були повернути. Наших доходів нам вистачало тоді лише для того, щоб як-не-як прогодуватися. Крім того, за кілька місяців мала народитися друга дитина. Я думаю, що багатьом молодим українським сім’ям ця ситуація досить бли¬зька. Не знаю, що робите ви в такі миті, але ми запанікували.

Чи молилися? Так. Чи ві¬рили, що Бог може вирішити цю проблему? Вірили. Але сидіти спокійно й чекати — це було вище наших сил. Чоловік почав активно шукати кращу роботу. І ось в одній газеті він знайшов оголошення про високооплачувану роботу в іншому місті. Не довго думаючи, він зателефонував до роботодавця і погодився поїхати туди. Неспокій, який і до того сповнював моє серце, став ще сильнішим і буквально паралізував мене. І я тоді нарешті спинилася: взяла Біблію і впала на коліна. Я не могла навіть слова промовити, не було тоді слів у моєму серці, я просто стояла на колінах і плакала, а потім навмання розгорнула Біблію і прочитала слова з Книги пророка Ісаї: «Сила їх сидіти спокійно. Бо так промовляє Господь, Бог, Святий Ізраїлів: «Коли ви навернетесь та спочинете, то врятовані будете, сила вам буде в утишенні та в сподіванні». Ці слова стали своєрідним відкриттям для мене.

Увечері я спробувала поді¬литися цим із чоловіком, але відчула, що він просто не спри¬й-має того, що кажу йому. Він був готовий їхати, і всі його думки були спрямовані на це. І хоча я відчувала, що він повинен залишитися вдома, чомусь не наполягала на тому. Ми пішли шляхом ізраїльтян — стали шукачами порятунку в «Єгипті», хоча й знали, яким зрадливим і підступним він може бути. «А Єгипет, його поміч марна та пуста, — казав Господь, — тому то Я кликнув на теє: «Сила їх (ізраїльтян) — сидіти спокійно!»… Та ви не хотіли, і казали: «О ні, бо на конях втечемо, — тому то вті¬кати ви будете, — на баских ми поїдемо», — тому стануть баскими погоничі ваші!» (Іс. 30:1,2;7; 15-16) Ізраїльтяни надіялися на швидких коней, шукали швидкого вирішення своїх проблем, та Господь сказав їм, що не втечуть вони від своїх проблем, бо чим швидшими будуть їхні коні, тим швидшими будуть і ті, що їх переслідують. Бо «горе тим, що в Єгипет по поміч ідуть, що на коней спираються, і на колесниці надію свою покладають, вони бо численні, та на верхівців, бо вони дуже си¬льні, але на Святого Ізраїлевого не дивляться! А Єгипет не Бог, а людина, а коні їхні тіло, не дух: як простягне Господь Свою руку, то спіткнеться помагач, впаде і підпомаганий, і разом вони всі погинуть!» (Іс. 31:1,3). Та ізраїльтяни не повірили в це, як не повірили й ми. Тоді чоловік взяв усі гро¬ші, що були в нас. Їх вистачило на квиток і на те, щоб певний час прожити, доки не от¬ри¬має платні. Та коли він приїхав туди, з’ясувалося, що його обдурили. Ця робота виявилася аж ніяк не високооплачуваною. І зрештою ми втратили навіть те, що мали. «Про¬те Господь буде чекати, щоб помилувати вас, і тому Він підійметься, щоб милосердя вчинити над вами. Бо Господь — то Бог правосуддя: блаженні всі ті, хто надію на Ньо¬го кладе!», — каже Ісая, звертаючись до тих ізраїльтян, котрі шукали захисту у Єгипті. Тож зрозуміло, що я сприйняла їх як слова Господа до мого серця і цю втрату пережила досить спокійно, тому що надбали ми тоді щось значно більше — розуміння

того, що ми маємо сидіти спокійно тоді, коли здається, що все проти тебе.

А згодом (ці слова можуть комусь здатися парадоксальними, бо логічного пояснення тому, що відбулося я не можу дати) наше життя змінилося на краще. Ми досить швидко віддали гроші, котрі заборгували, потім майже без доплати поміняли свою квартиру на більшу. І ті, хто спостерігали за цим зі сторони, часто казали: «О, як вам пощастило!» Та лише ми знаємо ціну свого «везіння»: знаємо, як важко іноді залишатися в тривожному Єру¬салимі (коли є спокуса втекти у спокійний Єгипет) і чекати, поки у твоє життя прийде Господь і виконає Свою обітницю: «Бо ти, о народе в Сіоні, що в Єрусалимі сидиш, не будеш ти плакати: милостивим поправді Він буде до тебе на голос благання твого, і як почує його, відповість Він тобі» (Іс. 30:19).

Тож Єгипет — не вихід, яким би спокійним він нам не здавався. Може, не маємо ми стільки матеріального багатства, як мають у Єгипті, та ми маємо значно більше — надій-ний притулок і тверду опору у Господі, до Якого не раз звертаюся словами з Давидового псалма: «Ти даєш більшу ра¬дість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!»

© «Благовісник», 2,2007