Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВЕЛИКЕ ЗАКРИТТЯ

Автор: Юрій Вавринюк

17-20 століття з повним правом можна назвати Епохою великих відкриттів. За той пері­од людство дізналося про навколишній світ набагато бі­ль­ше, аніж за всю свою багатотисячну історію. А кінець 20-початок 21 століть вже можна було б назвати епохою Супервідкриттів. І не дивно — на нас ринула така лавина наукової та технічної інформації, у якій ми почуваємо себе, як плавець у розбурханому морі.

Але час, у якому ми живемо, без перебільшення можна було б назвати й епохою Великих закриттів. А взяв я цю фразу із казки російського дитячого письменника Григорія Остера «38 папуг» (сюжет саме цієї казки пізніше ліг в основу широко відомого мультфі­льму). Один з її розділів так і називається: «Велике закриття».

Розпочинається ця кумедна історія тим, що один із героїв Удав, дивлячись на кокосовий горіх, зосереджено роз­думує: «Якщо його кинути угору, він впаде. Чому?» Згодом біля нього збирається чимала компанія, яка галасливо та дотепно вирішує це складне запитання. Особливо галасує Мавпа, бо Удав, намагаючись наочно показати суть своїх роздумів, кинув горіх угору і той упав мавпочці на голову. Мудрий Удав намагається пояснити: «Горіх упав за законом природи». Мавпа, чухаючи голову, заперечує: «Немає таких законів, щоб по голові бити». — «Є, і він каже, що все кинуте вгору, обов’язково впаде на вас». — «Це якийсь неправильний закон. Не потрібний нам такий закон. І звідки він взявся? » — «Був. З самого початку природи». Тут у дискусію вмішується папуга. Він авторитетно заявляє: «Ні, спочатку його не було. А потім його відкрив один мудрий чоловік. Одного разу цьому розумнику впало на голову яблуко — і він відразу і від­крив цей закон». І тут у Мавпи з’являється геніальна думка: «Відкрив? А чи не можна його якось закрити? Якщо воно відкривається, то і повинне закриватися!» Усі зосереджено думають над великою головоломкою: як то цей закон закрити, щоб більше по голові горіхами не било. Логіка проста: потрібно зробити все навпаки — якщо горіх впав на голову, то треба його кинути Удавові на хвіст, і тоді закон «закриється». Що і було без вагань зроблено. Горіх кидають з пальми на хвіст Удаву, який спочатку ойкає від болю, але згодом радісно вигукує з усіма на честь «великого закриття»...

Дотепна та весела казочка, читаючи яку, можна було б посміятися з наївності лісових звірят. От лишень вони мені дивовижно нагадують когось дуже знайомого. Здогадуєтеся кого? Нашого сучасника. Так, так: тисячі, мільйони людей сьогодні міркують саме так, як герої згаданої оповіді. І що найбільш сумно, ці люди не пацієнти «палати № 6», а особи зі світовими іменами, які стоять біля керма влади й вершать долю країн і цілих континентів.

Кожен школяр знає, що в навколишньому світі існують закони. Згідно них кожного ранку з-за горизонту з’явля­ється сонечко, хмари дають дощ, який п’є земля, на землі ростуть прекрасні квіти та дерева, ними ласують тисячі представників тваринного сві­ту. За цими законами дорогами біжать автомобілі, а в небі летять літаки, ним підпорядковані планети та цілі галактики. Бо так запланував Великий Творець. Все видиме та невидиме, те, що людина уже дослідила та відкрила, і те, що для неї ще є таємницею — усе підпорядковане чітким та віч­ним законам. Деякі з них лю­ди поставили собі на службу, деякі ніяк не можуть приборкати.

Але навколишній світ, природа, не єдина ділянка, де діють закони. Відповідні закони працюють і в інших сферах: є державні закони, філософ­ські, суспільні. І є закони моральні.

Людина двадцятого-двадцять першого століть не лише зуміла зрозуміти, відкрити, приборкати закони природи, вона замахнулася і на закони моральні. Саме наш час характерний особливим скептицизмом щодо моральних законів. Те, що століттями вважалося нормою і не підлягало ніякому сумніву, зараз не просто переосмислюється чи редагується, а часто повністю відкидається, як непотріб, як «пережиток минулого». Світлі голови, на які все частіше сипляться «горіхи», нічого кращого не можуть придумати, як «закрити» невигідні для них норми поведінки. Вони міркують за логікою героїв казки: «Ага, якщо ці закони б’ють мене по голові, це неправильні закони. І якщо їх хтось колись встановив, (або мовою казки «від­крив»), то так само можна і відмінити, «закрити». І закривають. Світової епідемії набуло відверте ігнорування основними моральними законами, на яких століттями трималося суспільство: сімейні стосунки замінено «вільним коханням», «громадянськими шлюбами», а саме кохання перетворилося у грубий, тваринний секс. Більше того, світ захлинувся від нового захоплення: виявляється, сім’ю можуть створити не тільки чоловік і жінка, але й дві жінки, чи два чоловіки. І не обов’язково двоє: втрьох чи чотирьох цікавіше...

Сьогодні не модно бути добрим та співчутливим — це ознака слабкості, кумирами та носіями моралі (точніше від­сутності моралі) стали герої бойовиків, для яких єдиний аргумент та метод спілкування — груба сила та жорсто­кість. Найбільш популярними та цікавими стали телепрограми, на яких перед камерами родини чи знайомі з’ясовують далеко не безхмарні стосунки, серіали, в яких за одну серію герої встигають декілька разів закохатися, розкохатися, розлучитися і знову одружитися. Девіз шукачів слави та популярності — відкинь всяку мораль, шокуй прихильників епатажною поведінкою — і станеш відомим та культовим. Іншими словами — чим брудніше, чим безморальніше, чим безглуздіше — тим нормальні­ше. Ненормаль­ні — це ті, хто старомодно тримається якоїсь там моралі.

Як правило, подібні дії пояснюються дуже про­сто: людина має бути віль­ною від будь-яких законів, що стримують її життя та так званий «гармо­нійний розвиток». А всі мора­льні закони, на які опираються застарілі та недалекоглядні консерватори, бу­ли придатні лише тимчасово, для певного періоду, певного суспільства і для певних обставин. Тепер, коли людство вступило в еру нових відносин, ці закони потрібно просто «закрити». Щоб не били мене по голові.

Дивно виходить. Чомусь ніхто не намагається відмінити закон всесвітнього тяжіння. Ми лише сміємося над героями казочки, які хочуть це зробити. А от моральні закони скасовуємо з легкістю.

Ну, хтось скаже, це ж закони природи, вони вічні, нез­мінні, а мораль, вона «як дишло: куди повернув, туди й вийшло». Їх же встановлювали люди, отож люди й можуть відмінити.

На жаль, подібні філософи забувають одну істину: Той, Хто встановив закони природи, одночасно встановив і закони моралі. Встановив з тієї причини, що Він Сам — най­більш високоморальна істота. І створивши людину «за Своїм образом і Своєю подобою», вклав у людську сутність моральні закони й почуття відповідальності за їх дотримання. І вперше людина відчула це на собі, коли за порушення цих правил її було вигнано з раю. Це був наслідок нехтуванням моральними законами, яким, як це не дивно, підпорядкований навіть Сам Бог.

Якось до Ісуса Христа пі­дійшли лукаві слухачі й запитали: «Чи можна людині розлучатися? Бо ж Мойсей, через якого були встановлені закони Ізраїлю, дозволив це робити!» І що відповів Христос? «Мойсей дозволив це через ваше жорстокосердя, через вашу низьку моральну сві­домість, а спочатку так не було». «Спочатку» — мається на увазі до Мойсея, до гріхопадіння, навіть ще до створення самої людини. Ці закони, як і закони природи, існували віч­но, Мойсей їх лише «від­крив». Вони такі ж незмінні, як і закони, за якими Земля обертається навколо Сонця. Вони не залежать ні від часу, ні від суспільства, ні від розвитку науки чи техніки. І встановлені вони не відомими вчителями чи релігійними діячами, а Самим Творцем. Тверезомисляча людина не буде їх скасовувати. Для того, щоб ці закони не «били» нас по голові, як горіх Мавпу, їх потрібно просто дотримуватися. Тоді ці закони будуть для нас благословенням. І тоді не потрібно буде вигадувати хитромудрих теорій про те, що схильність до жорстокості, насилля, розпусти, сексуальних збочень, гомосексуалізму ховається у генах. Мовляв, в людському ор­ганізмі знайдено такий ген, який провокує подібну поведі­нку, так що я, бачите, тут не винен, так природа мене створила. Але якщо і є в людині якийсь ген, що штовхає її до порушення закону, то це ген гріха. Але його легко позбутися. Варто лише попросити про це в Бога, Який є найкращим прикладом дотримання моральних законів. Лише Він має право змінювати закони, які Сам і встановив. Але Творець моральні закони поставив вище власної волі. Коли Адам з Євою, а в їхній особі й все людство, згрішили, Господь змушений був вигнати їх з раю — цього вимагав закон справедливості. Але вище цього закону стояв закон Любові. Власне ця любов і була суттю Самого Бога. І тоді Він, щоб не порушувати власних моральних законів, залишає небо, приймає образ людини, приходить на землю, по­мирає ганебною сме­ртю лише за­ради того, щоб «виконати закона». Він не «закривав» Своїх зако­нів, як це ро­блять сучасні розу­мники, а великою ці­ною виконав його. Син Божий помер, щоб закон Любо­ві, Справедливості та Добра не було порушено і людство могло бути спасенним.

Якщо Сам Творець не наважився порушити великих моральних законів, спасаючи аморальне людство, то чи маємо право порушувати, а тим більше відміняти, «закривати», їх ми?

Достоєвський якось сказав знамениту фразу: «Якщо Бога немає, то можна все». А заперечувати відсутність Бога мо­же, за словами мудрого царя Давида, лише нерозумний. Людина, позбавлена здорового глузду, буде наперекір логіці закривати те, що закрити неможливо. Вона стає просто одним з героїв славнозвісної казкової розповіді.

До речі про казку. Закінчується вона тим, що Удав бере горіх і скільки має сили жбурляє його вгору, впевнений, що він вже більше не принесе шкоди. Звірята весело пускаються в танок з нагоди «великого закриття». І раптом... З величезною швидкістю горіх ударяється в удавову голову. Німа сцена. Бідний Удав, чухаючи величезну ґу­лю, філософськи прорікає: «А все-таки він діє...»

Люди, ви чуєте, ВІН ДІЄ!

© «Благовісник», 1,2007