Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ІДІТЬ І НАВЧІТЬ

Автор: Микола КОВАЛЬОВ, м. Сарни

Кожна молода людина стрімкого сьогодення, що живе за законами світу, прагне бути гарною, ініціативною, спортивною, комунікабельною, мудрою, знати іноземні мови, методи володіння сучасними інформаційними системами. Вона хоче бути схожою на Майкла Джексона, Аллу Пугачову, Мадонну, інших зірок світової естради чи спорту.

Лише незначна частина молоді, про яких кажуть «диваки», намагається виконувати волю Ісуса Христа та йти по Його вузькій і тернистій дорозі, що устелена не пахучими трояндами, а колючим терням. Погляди саме цієї молоді звернені на Святе Письмо і спасаючу силу крові Ісуса Христа. Вони підпорядковують свої зусилля на розбудову Господньої Церкви.

Ісус Христос, перебуваючи на землі, вибрав дванадцять учнів і навчив їх любити Бога та ближніх і жертвувати всім ради спасіння людей, а потім, відійшовши від землі, повелів: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мт.28:19-20). Отож, спочатку навчив і тільки потім послав вчити.

Божественне повеління: «Ідіть і навчіть всі народи» так само стосується і нас. Ніхто із послідовників Христа не може відчувати себе вільним від виконання цього доручення Вчителя.

Але як можна навчити людей виконувати заповіді Божі, якщо християнин спочатку не буде навчений цьому сам? Чому може навчити той, хто немає пізнання про Бога і не слухняний Йому? Чи можна навчитися послуху Богу лише в біблійних класах і на курсах?

Істинному благовістю може навчити тільки Господь Ісус Христос і Дух Святий. У нас є єдиний Наставник і Вчитель, і всіх, кому справді дорога справа євангелізації, Він закликає: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт.11:28-29).

Перш ніж бути посланим на працю євангелізації, потрібно з палким серцем прийти до Господа і навчитися в Нього лагідності та покори, навчитися послуху, набути істинного богопізнання, досвідом особистої віри досягнути постійного спілкування з Богом, одержати помазання від Духа Божого, яке б перебувало в нас постійно. «А помазання, яке прийняли ви від Нього, — воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання саме вас навчає про все, — воно бо правдиве й нехибне — то як вас навчило воно, у тім пробувайте» (1 Ів.2:27).

Не маючи в собі духовного досвіду співрозп’яття з Христом і повного присвячення Йому, ми не можемо належним чином викласти істину Божу гинучим в невір’ї людям.

Багато сьогодні проповідників в нашій країні, але істинне слово благодаті проповідують не всі. Через деякі проповіді, обтяжені гріхом душі не спасаються, а ще більше заплутуються в сітях релігійних помилок. Чому це відбувається?

Причини можуть бути різними, але основною в більшості випадків є та, що самі благовісники, хоч і називають себе дітьми Божими, — обтяжені різними гріхами. Це і непослух Богу, і тілесні помисли, і свавілля, і небажання повністю віддати себе Богові.

«Прийдіть до Мене усі струджені і обтяжені...» — закликає Господь в першу чергу тих, хто багато років є членом церкви і все ще не навчився від Бога лагідності та покірності, хто не поклав себе і все, що має, на вівтар Божий.

Ісус Христос звертається також і до тих, які постійно пригнічують в собі голос Божий, воюють з Богом і не бажають стати на шлях самозречення.

Скільки нещасних грішників ідуть сьогодні дорогою в пекло, а ті, що знають Господа, не можуть вказати їм шлях спасіння, тому що не мають в собі сили Божої.

Чому в багатьох християн відсутнє бажання іти спасати грішників?

Відповідь одна: вони перебувають під ярмом своєї волі і не бажають покоритися Богу. Як важливо молодим християнам одержати перемогу над собою в юності і всі сили, знання, здібності, все життя присвятити Богу.

Дорогі мої друзі! Серце моє тремтить, дивлячись на вас — майбутнє покоління Церкви Христової, народженої в бурях гонінь. Вам належить змінити втомлених борців за справу пробудження, що звершив Господь в нашому братстві десятки років назад. Цих працівників Божих лишилося не так вже й багато, але вони з вірою і відданістю здійснюють доручене Господом служіння. Подальший успіх у справі Божій залежить від того, наскільки покірними та слухняними Богу будете ви, молоде покоління.

Присвятивши себе повністю Господу і, перш за все, навчившись від Нього, ви не будете схожі на тих місіонерів і благовісників, які вчать людей за нежиттєздатною сухою методикою. Ви не будете проголошувати грішникам лише гарні лозунги і бездуховні істини, нехай навіть напам’ять цитуючи вірші зі Святого Писання.

Ми не раз чули обітницю Господа, що будемо істинними свідками Христа, коли зійде на нас Дух Святий: «Та ви приймете силу Святого Духу, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі» (Дії 1:8). Але якщо в серці християнина іде постійна боротьба з Богом, якщо людина ухиляється від повного посвячення Йому і, більше того, терпить і виправдовує в собі який-небудь гріх або тілесне захоплення, то чи може на таку людину зійти Дух Святий? Дух Святий наповнює серце того, хто іде шляхом очищення, хто залишає всякий гріх, хто глибоко усвідомлює, що без Бога він ніхто. Дух Святий не може бути присутнім в серці, яке обтяжене гріхом, і така людина не може бути свідком Божим.

Дамо ж простір Духу Святому в наших серцях, дорогі друзі! Світ потребує святого, не спотвореного служіння Богу. Світ бажає почути живе слово свідчення про Христа, а для цього нам потрібно бути наповненими силою Духа Святого, мати правильне духовне бачення і правильні стосунки з Богом. Хай допоможе Господь молодим християнам зупинитися на шляхах своїх, з усією серйозністю переглянути своє ставлення до Бога, розпізнати добрий шлях та йти по ньому. «Спиніться на дорогах і роздивіться про стежки донедавні: де дорога добра, то й ступайте нею — і знайдете спокій душам вашим» (Єр.6:16).

© «Благовісник», 3,2006