Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Декларація незалежності

Автор: Джеймс ДОБСОН

Комусь з вас тепер дев'ять, десять чи одинадцять років, і ви тільки замислилися над тим, що ростете. Є серед вас підлітки, і ви дуже хочете зрозуміти, що з вами відбувається. Чесно кажучи, дорослішання дається нелегко. Рости завжди важко, тому що життя виставляє нові вимоги на кожному новому повороті. Ви були в теплому й безпечному світі дитинства, але ви не можете завжди залишатися в цьому світі, попереду вас чекає щось нове. Скоро ви відчуєте найяскравіші миті свого життя (і найстрашніші також!). Це природній і необхідний процес.

Можу передбачити, що ваші батьки будуть незадоволені вами, а ви ними в ці найближчі роки. Після народження ви повністю залежали від своїх батьків. Підростаючи, розвиваючись і навчаючись, ви почали звільнятися від цієї залежності: спочатку навчилися сидіти, повзати, ходити. Ви засвоювали нові моделі поведінки, ставали дедалі більш незалежними від батьків. Замість того, щоб збирати ваші кубики, застеляти ваше ліжко, ваші батьки доручили ці нові обов'язки вам самим. Пізніше ви навчилися виконувати більш складні завдання і самостійно думати. З кожним новим кроком в процесі росту ви ставали незалежнішими від батьків, а вони потрохи звільнялися від обов'язків обслуговувати вас. Через декілька років цей процес закінчиться. Ви станете повністю незалежними від батьків, а вони повністю звільняться від обов'язків вас обслуговувати.

Вам варто підготувати себе до цього: невдовзі ви будете самі собі господарі. Будете вирішувати, коли йти, коли приходити, з ким проводити час, коли лягати спати, що їсти і, загалом, що робити зі своїм життям. Вас самим треба буде вирішити, чи поклонятися Богові, чи відвернутися від Нього. Ваші стосунки з батьками повинні перерости в дружбу, вони змушені будуть перестати наглядати за вами і виховувати вас. Отож, дитинство починається з повної залежності від батьків при народженні і рухається до повної незалежності в кінці процесу дорослішання. В той же час ваші батьки зі слуг перетворяться у вільних людей. Ось в чому полягає дитинство, дорослішання і обов'язки батьків.

Коли юнакові виповнюється чотирнадцять, п'ятнадцять чи шістнадцять, він раптом починає відчувати свою незалежність і тут же починає вимагати повної свободи. Він сам хоче приймати рішення. Він сам хоче розпоряджатися своїм життям. Він починає противитися контролю з боку батьків і доводити, що він вже не дитина. Мама й тато, однак, знають, що їх син чи донька ще не готові до повної свободи (незалежності), що дітям все ще потрібне їхнє керівництво в окремих питаннях, і вони твердо вирішують це керівництво забезпечити. В результаті починається болюча боротьба, яка може розтягнутися на три чи чотири роки.

В цьому конфлікті є ще один бік. В той час як підліток вимагає повної незалежності від батьківської влади, він все ж наполягає на залежності в інших питаннях. Наприклад, він хоче бачити на столі гарячу їжу три рази в день, хоче, щоб його сорочки завжди були випрасувані, видатки оплачені, а шкарпетки випрані. Іншими словами, він хоче незалежності без обов'язків. Але така комбінація не вийде. Якщо людина ще не готова прийняти на себе повну відповідальність за своє життя, вона ще не готова до необмеженої свободи.

Я хочу сказати, що мільйони сімей вже боролися з проблемною залежності-незалежності, і ваша, я думаю, також не уникне сутичок в майбутньому. Якщо між вами і батьками виникне конфлікт, я сподіваюся, ви згадаєте, що це одна зі складностей дорослішання. Це не означає, що ви не любите своїх батьків, чи що вони вас не люблять. Це природна боротьба, коли ви починаєте вимагати від них більше свободи, ніж вважають допустимим на цьому етапі ваші батьки.

Найкраще, що ви можете зробити, це відверто поговорити з ними на цю тему. Якщо ви відчуваєте, що вони не надають вам незалежності, яка відповідає вашому вікові, спокійно скажіть їм про це. Скажіть їм, що ви відчуваєте себе достатньо дорослим, щоб самостійно приймати рішення (і брати на себе пов'язану з цим відповідальність). Однак, треба поводити себе розумно. Я раджу вам підкоритися керівництву батьків, якщо вони вважають це необхідним в конкретному питанні. Вони, врешті-решт, турбуються перш за все про ваші інтереси.

Дозвольте мені закінчити свої роздуми розповіддю про те, що я сказав своїм дітям - сину й доньці - про незалежність. Можливо, у ваших батьків таке ж ставлення до цієї проблеми. "По-перше, я хочу, щоб ви знали, що я люблю вас. Одним з найбільших привілеїв в моєму житті була можливість ростити вас... бути вашим батьком і виховувати вас. Однак ви вступаєте в новий період життя, дорослішаєте, а це іноді загострює навіть такі стосунки, як у нас з вами. Ймовірно, в найближчі декілька років вам захочеться більше свободи, ніж, на мою думку, вам корисно. Ви захочете розпоряджатися собою і приймати самостійно всі рішення ще до того, як я вирішу, що ви готові до незалежності. Ця ситуація може зіпсувати стосунки між нами, хоча не думаю, що конфлікт буде серйозним.

Якщо все ж таки це станеться, я хочу, щоб ви знали, що я знайду компроміс в будь-якому випадку, наскільки це можливо. Я вислухаю вашу точку зору і спробую зрозуміти ваші почуття. Іншими словами, моя любов до вас буде керувати мною, щоб я міг зробити вас щасливими, якщо це можливо.

З іншого боку, я хочу, щоб ви були готові й до того, що я відповім "ні", якщо, на моє доросле бачення, цього не варто робити. Найпростіше - це сказати вам: "Робіть, що хочете. Мені все одно, з ким ви дружите чи які оцінки отримуєте. Я більше не потрібен вам, можете робити все, що вам хочеться". Це найпростіший спосіб уникнути конфліктів і взаємних образ між нами.

Але любов вимагає, щоб я поступав так, як потрібно, навіть якщо це неприємно. Ви невдовзі дізнаєтеся, що в мене, якщо треба, вистачить мужності приймати рішення. Саме тому в найближчі роки між нами може з'явитися напруженість. Але коли це станеться, я хочу, щоб ви пам'ятали, що я люблю вас, а ви любите мене, і ми можемо залишатися друзями навіть у складні часи. Світ може стати холодним і суворим без підтримки люблячих членів сім'ї; ось чому в нашому домі ми будемо продовжувати турбуватися один про одного. Я думаю, що коли вам буде по двадцять років, ви озирнетеся назад і будете вдячні мені за те, що я любив вас досить сильно для того, щоб звільняти поступово, в міру готовності нести відповідальність за свою свободу.

Якщо ви достатньо зрілі та мудрі, то візьмете до уваги подібні слова з уст ваших батьків. Іншими словами, ви не будете висувати свою "декларацію незалежності" надто рано.

"Благовісник", 2,2004