Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ТАЄМНИЦІ З ГЛИБИН ВІКІВ

У липні 1891 року одна американська газета опублікувала незвичну новину: «Місіс С. Калп повідомила про одну надзвичайну знахідку. Коли вона розбила шматок вугілля для розпалювання, то побачила в ньому золотий ланцюжок довжиною 25 см. Шматок розколовся майже посередині, й оскільки ланцюжок лежав в ньому в формі кола й обидва кінці його були поруч один з одним, середина ланцюжка вивільнилася, а два кінці залишилися закріпленими у вугіллі...»

Знахідка золотого ланцюжка — ясна річ, подія. Але ланцюжок, знайдений у шматку кам’яного вугілля, — це сенсація. Чому? А тому, що кам’яне вугілля утворилося на Землі близько 300 мільйонів років тому! Тобто тоді, коли, за всіма науковими даними, на планеті не було не тільки людини, але й навіть мавпоподібних гомінідів.

Хто ж виготовив цей ланцюжок?

І не тільки його. У книжці «Заборонена археологія» наводяться факти, що змушують замислитися...

У 1928 році робітники вугільної шахти у штаті Оклахома на глибині майже 100 метрів під час розбирання подрібненого вибухом вугілля виявили в ньому... кілька бетонних блоків. Наступні вибухи відкрили фрагменти стіни, складеної з таких самих блоків.

Подібні стіни, тільки виготовлені зі сланцю, виявили в 1868 році шахтарі вугільної шахти в Хаммондвілі, штат Огайо. На поверхні стіни можна було чітко побачити кілька рядків ієрогліфічного напису.

У 1871 році в Лаун-Рідж, штат Іллінойс, у керні бурової установки знайшли металевий монетоподібний предмет. Глибина, з якої підняли цей предмет, становила 35 метрів, а вік шарів — 200-400 тисяч років. Тоді ж, крім «монети», на глибині 36,6 метра знайшли «велику мідну каблучку», або обідок, подібний до тих, що й нині використовуються в корабельному рангоуті, а також якусь річ, схожу на багор.

У жовтні 1922 року в «Нью-Йорк Самді Америкен» з’явилася стаття «Таємниця скам’янілої підошви туфлі». У ній повідомлялося, що відомий геолог Джон Рейд знайшов на скелі скам’янілий відбиток підошви туфлі. Зберігся контур тільки двох третин підошви. Чітко простежувалася нитка, що з’єднувала рант взуття з підошвою. Далі йшов іще один шов. Джон Рейд привіз цей зразок до Нью-Йорка, де спеціалісти погодилися з датуванням загадкового відбитка — 213-248 мільйонів років. Звісно, «підошву туфлі» одразу спробували оголосити «чудом природи» і «дивовижною підробкою». Проте виробники взуття охарактеризували цей відбиток як відбиток підошви взуття з рантом ручної роботи, мікрофотографія довела абсолютну неможливість підробки відбитка.

Якими ж були люди, котрі ходили сотні мільйонів років тому по нашій планеті у взутті ручної роботи? 2 квітня 1897 року газета «Дейлі ньюс» із міста Омахо, штат Небраска, оприлюднила статтю, в якій повідомлялося, що на глибині 40 метрів один з шахтарів натрапив на шматок скелі, що дуже здивувала його. На дуже твердій поверхні були проведені лінії, які утворювали правильні ромби. В центрі кожного ромба добре проглядалося зображення людини похилого віку. Всі обличчя були схожими одне на одне. Як камінь опинився під шаром піщанику на глибині 40 метрів — запитання, на яке шахтарі не здатні відповісти. Вони впевнені, що там, де знайдений камінь, земля ніколи не пошкоджувалася...

Загадкові люди залишили нам не тільки свої відбитки та зображення. Наприкінці літа 1860 року професор-геолог Джузеппе Рагазоні знайшов у кораловому наносі верхню частину черепа, цілком обліплену шматками корала. Вкрай здивований, він продовжив пошуки і знайшов кістки грудної клітки і кінцівок, які належали найімовірніше людині. Рагазоні показав кістки геологам. Вони сказали, що ці кістки не можуть належати якомусь давньому виду людиноподібних істот, а отже вони були з сучасного поховання. Але згодом професор на цьому ж місці знайшов ще кістки в тому ж стані, що й попередні. «Усі кістки були скрізь обліплені глиною, дрібними частинками коралів і мушель так, що вони навіть проникали всередину. Це розвіює будь-які сумніви стосовно того, що це кістки похованих у могилі людей, підтверджуючи, що їх носили морські хвилі. А 16 лютого 1880 року Рагазоні знайшов цілий кістяк покладений у масу зелено-блакитної глини, він належав анатомічно сучасній жінці. Кістяк перебував у шарі глини завтовшки більше як метр. Мабуть, людина внаслідок трагедії потрапила в морський мул, а не була похована. Вік блакитних глин, у товщі яких знайдені загадкові рештки, становить 3-4 мільйонів років...

Наведені вище факти взяті з книги «100 найвідоміших таємниць». У книзі наводиться набагото більше дивовижних фактів про неймовірні знахідки, які недвозначно говорять про їхню причетність до розумної людини, у ґрунтах чи породах, вік яких вчені визначали у сотні тисяч, а то й мільйонів років. Можна було б відмахнутися від тих випадків, списавши їх на чиюсь фантазію чи газетні перебільшення. Але ці факти — річ незаперечна.

Отже, головне запитання: як могли ці предмети потрапити у нашарування такого древнього віку? На це вчені відповіді не дають. А втім, вона напрошується сама собою. Можливо, це розуміли і самі вчені, але тоді ця відповідь зруйнувала б усі їхні попередні теорії, а саме: про багатомільйону історію Землі.

Коли викинути з усіх цих теорій лише одну деталь: надзвичайно великий вік порід та ґрунту, в яких розміщалися знахідки, все стає на свої місця. Так, ці знахідки дійсно належали людям, які нічим не відрізнялися від сучасних, але вік цих знахідок, а отже і геологічних порід, всього лише кілька тисяч років. Але тоді доведеться відмовитися від еволюційних теорій, згідно яких геологічний вік землі становить мільйони років, і погодитися з тим, що говорить Біблія. Звичайно, що так. Можливо, саме тому вчені і замовчують справжній секрет дивовижних знахідок, віднісши їх до загадкових і бездоказових.

А якщо вдумливо поставитися до цих фактів, вони цілком логічно вписуються у древню історію Землі, яка записана на сторінках Біблії. Люди, розмножуючись по землі, залишали після себе сліди своєї діяльності. Але настав історичний для планети момент, коли Творець втрутився в людську діяльність і за гріхи наказав землю гіганським потопом. Всесвітній катаклізм докорінно змінив лице землі, по-новому «перекроївши» сушу. Саме тоді, на думку багатьох вчених, і утворилося кам’яне вугілля, нафта, геологічні нашарування, наноси глини, піску та інших геологічних порід, які поховали під собою допотопний світ. І лише інколи жителі другого тисячоліття натрапляють на поодинокі сліди допотопних предків...

Всесвітній потоп і геохронологічна шкала

За книгою Дж. Гласхауера «Як виник наш світ»

Земна кора утворена великою кількістю нашарувань, які відрізняються одне від одного складовими породами, товщиною, протяжністю, місцем розташування і різновидами порід. Існують ефузивні породи (магматичні породи, які утворилися внаслідок швидкого затвердіння вулканічної лави), осадкові породи, які утворилися методом осідання наносних матеріалів у водному середовищі, метаморфічні породи (зміна структури й хімічного складу гірських порід, викликана дією високої температури й тиску). Тому ми задаємо питання: коли, в який термін і при яких обставинах утворилися ці різні породи й нашарування.

Спочатку, однак, ми розглянемо пояснення еволюціоністів. Його можна назвати уніформістським: воно виходить з того, що шари земної кори утворені тими ж процесами, які ми спостерігаємо в природі сьогодні. Це означає, що нашарування утворювалися поступово і дуже повільно протягом багатьох мільйонів і навіть мільярдів років. При цьому не відкидаються природні катастрофи місцевого значення, такі, як землетруси, виверження вулканів, повені. Однак глобальні природні катастрофи, які перевищують за масштабами теперішні, еволюціоністи категорично відкидають, керуючись принципом: теперішнє є ключем до пояснення минулого. Цей уніформістський підхід, який припускає поступове створення шарів земної кори, а також впевненість в тому, що послідовність цих шарів вказує на різницю їх віку, навів еволюціоністів на думку пов’язати кожен тип нашарувань з певним геологічним періодом.

Кожен з цих періодів, який, як думають, продовжувався мільйони, років повинен був привести в різних місцях до повільного утворення відповідних шарів з характерними для них породами і копалинами. Разом взяті ці періоди утворюють геохронологічну шкалу – впорядковану за часом послідовність шарів земної кори, яка починається «древніми» шарами із скам’янілостями примітивних живих організмів і яка закінчується шарами відкладів, які містять викопні рештки сучасних високорозвинутих тварин і людини. За допомогою цієї, ними ж самими складеної шкали геологічного часу, еволюціоністи доводять еволюцію життя на Землі.

Але, як не дивно, дослідження та розкопки дуже часто не тільки не підтверджують це, але й приносять такі несподіванки, які неможливо пояснити уніформістською теорією.

Утворення перших напластувань згідно потопної теорії

Якщо ми маємо хоча б трішки довіри словам Біблії, то стає зрозумілим, що така гігантська катастрофа, як потоп, мала б супроводжуватися утворенням величезної кількісті осадкових порід. Безперервна злива, стовпи води і пари, які випускали підземні джерела, вогненна магма, що виступає з тріщин, течії, які змітали все на своєму шляху, страшні землетруси і зсуви — все це за короткий термін проламало земну кору. На дні океанів, вивергнуті потоками лави й пари, донні відклади поховали під собою мільйони морських безхребетних.

Тому нижні шари відкладів повинні мати рештки безхребетних мешканців дна, які стали першою здобиччю стихії. Над ними мали б розміститися нашарування, які містять в собі рештки риб (через свою рухливість, вони могли довше протистояти стихії), що також підтверджується знахідками.

В цей час на суші відбувалося щось жахливе. Останніми мали загинути тварини й люди: рятуючись від потопу всіма можливостями, вони все ж таки були досягнуті хвилями й потонули. Якась частина з них мала б бути похованою під шаром осаду й закам’яніти. Верхній шар землі згодом мав бути змитим потоками, вирвані з землі дерева і рослини — віднесеними, частина з яких потрапила в океан. Навіть пагорбки й гори, позбавлені ґрунту й рослинності, не мали сили вистояти, а тому дробилися й руйнувалися. Вода, несучи за собою кам’яні глиби, дробила їх, утворюючи відклади піску й гравію. Гігантські потоки води, грязюки і каміння, несучись поверхнею Землі, мали поховати під собою безліч тварин і рослин. Згодом прісні води й відклади з суші повністю перемішалися з океаном. Нарешті, коли вода заспокоїлася, тверді частинки почали поступово осідати, розчинені у воді хімічні сполуки нерівномірно, в залежності від температури й солоності води — випадати на дно, утворюючи товсті шари відкладів, які згодом закам’яніли й утворили теперішні шари поверхні землі. Згідно законів гідродинаміки, важкі частинки, якими була перенасичена вода потопу, рано чи пізно, в залежності від їхніх фізичних характеристик, мали осісти, утворивши вертикальну послідовність шарів. Оскільки хвилі потопу поширювалися хаотично й із різною швидкістю, кожна з них могла формувати новий шар відкладів. Так протягом всього кількох місяців на поверхні землі всюди могло утворитися багато осадкових нашарувань на глибину одного-двох кілометрів.

Геохронологічна шкала

Вражаючим наслідком такого підходу є те, що сукупність існуючих тепер шарів земної кори (геохронологічної шкали) мала б утворитися не протягом мільйонів і мільярдів років, а швидко й раптово, під впливом тектонічних сил і вод потопу протягом кількох століть. Останнє твердження є важливе ще й тому, що осідання і залягання ґрунту, очевидно, відбувалося й протягом певного часу після потопу в той час, коли скам’яніння шарів відкладів з похованою в них біомасою було ще повільнішим.

Геохронологічна шкала, яку використовують геологи-еволюціоністи, відповідає істині лише в тому сенсі, що вона описує загальну послідовність шарів земної кори. Дивно те, що ця послідовність ймовірних геологічних епох повністю узгоджується з прогнозом потопної моделі, до того ж вона легко розв’язує проблеми еволюційної геохронології. Так, тільки потопна модель пропонує прийнятне пояснення походження численних і величезних поховань органічної маси, яка часто нараховує останки сотень тисяч тварин, можливо, тих, які шукали спасіння від страшної біди й були поховані в спільній могилі. Не тільки уніформістська, але й потопна модель пояснює чому в нижніх шарах відкладів трапляються винятково морські тварини й рослини, а в наступних — мешканці суші. Однак лише потопна модель пояснює наявність в нижніх шарах одиничних окам’янілостей наземних форм життя — дерев, ссавців, людей. Тільки вона пояснює, чому у, скажімо, кембрійському періоді, в якому, як припускають еволюціоністи, ще не існували хребетні і взагалі наземні тварини, зустрічаються останки ссавців і навіть людей. Вона дає відповідь і на інші запитання: чому у докембрійському періоді, де мали бути лише бактерії та інші простіші організми у великій кількості знаходять пилок дерев та рослин, тобто високо розвинутих форм життя; чому у тому ж періоді знаходять закам’янілі стовбури дерев, чому такі ж самі дерева, іноді довжиною десятки метрів, пронизують декілька геологічних шарів, між якими, згідно теорії еволюції, лежать мільйони років.

Таким чином, біблійна, потопна модель утворення сучасних геологічних нашарувань не лише не суперечить науковим відкриттям, але й пояснює те, чого інші теорії не можуть пояснити.

© «Благовісник», 3,2006