Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЧОМУ ДІТИ БУНТУЮТЬ

Автор: Джош МАКДАУЕЛ

Якщо немає спілкування будь-які правила ведуть до бунту

Діти не підкоряються правилам, для них важливе спілкування. Звичайно, ви можете змусити дітей "вести себе, як треба", зробивши правила більш жорсткими. Ви можете до певної міри контролювати дітей, ведучи їх, як вам здається, у правильному напрямку, але при цьому ви не обов'язково отримаєте люблячу і слухняну відповідь. Ви будете бачити просто їхню реакцію, яка зовні буде виглядати, як послух, але по суті це - страх, невдоволення, гнів.

Якщо у вас немає люблячих і взаємотерпимих стосунків з дитиною, ви, найімовірніше, можете розраховувати на неприємності по всій лінії. Писання фактично попереджає батьків не провокувати і не дратувати дітей (див. Еф. 6:4; Кол. 3:32). Ці вірші говорять, що встановлення правил без правильних взаємостосунків майже завжди приводить до роздратування і провокує дитину на негативну поведінку.

За останні п'ятнадцять років я зустрічався з багатьма батьками з усієї країни. Де б я не був, скрізь траплялися сім'ї з дітьми бунтівниками, батьки яких були на грані божевілля, не знаючи, що робити. Можна багато кого звинувачувати в цьому, дуже просто звалити все на культуру, мовляв: якби наші діти не дивилися телевізора, не ходили в кіно, не слухали рок-музику... Звичайно, я не заперечую, що все це наносить сім'ям дуже велику шкоду. Наші діти ростуть у культурі, яка аж ніяк не допомагає сім'ям, навпаки більшість цінностей сучасної культури - злі вороги сім'ї.

Не можна звалювати на культуру свої помилки

Не дивно, що тепер так багато бунтарів - дітей, які живуть у відчуженні, роздратуванні, цинізмі та самотності. Але батьки і матері повинні зрозуміти, що істинна проблема походить не від культури. Можна оправдовувати свою слабкість, звалюючи все на культуру, але істинна причина лежить глибше - на порозі кімнат власного будинку.

Коли батьки намагаються виробити правила, не встановивши спочатку правильних стосунків з дітьми, природнім результатом стає бунт. Він може бути явним і легко просліджуватися у вчинках дитини, але часто він проявляється непомітно, коли дитина зовні слухняна, хоча в ній росте невдоволення і відчуження, розвивається нездоровий погляд на себе і відсутність самоповаги.

Підтвердження істини про те, що "встановлення правил без встановлення правильних стосунків веде до бунту", ми спостерігаємо в усіх культурах світу. Не так давно на Філіппінах я виступив перед понад шістьмастами пасторів та християнських служителів. Після виступу, щоб поговорити зі мною, вишикувалася черга приблизно з двохсот чоловік. Одну з головних проблем, з якою я стикнувся в той вечір, висловив батько-пастор, котрий розповів мені, що проти нього повернулася вся його сім'я. Троє його дітей - сімнадцяти, тринадцяти і десяти років - вважалися "найгіршими дітьми в церкві" і так чи інакше бунтували. Він захотів дізнатися, що йому робити. "Забудьте про будь-які правила", - сказав я йому. - "Що? - недовірливо перепитав він. - Справа ж у тому, що вони взагалі не підкоряються ніяким правилам. Думають навіть, що вони їм просто не потрібні". - "Я знаю, про що ви говорите, - відповів я, - але повторюю, забудьте про правила. Обдумайте деякі думки, про які я говорив цього вечора, і спробуйте побудувати правильні взаємостосунки. Вам нічого втрачати".

Головна думка, якою я поділився тоді з групою філіппінських пасторів та служителів, полягала в тому, що треба якомога більше часу проводити з дітьми. Мало користі в тому, якщо ви переконуєте дитину в тому, що ви любите і визнаєте її, не будучи доступними для неї. Діти одразу ж бачать нещирість, підступ. Завжди пам'ятайте: можна обшахраювати шахрая, можна обдурити дурня, але не можна обманути дитину".

"Ти ніколи з нами не займаєшся!"

Один пастор, мій друг, вчасно засвоїв цей принцип. Одного разу я запитав Кріса, як він справляється зі своєю великою церквою, розташованою неподалік від того місця, де я жив. "Думаю, все в порядку, - розсіяно відповів Кріс. - Все чудово". Але щось у відповіді Кріса підказало мені, що не все гладко. "Крісе, а все ж, як насправді? Ти проводиш час з дружиною і дітьми?" Тоді він сказав мені правду. Всього кілька днів тому його семирічна донька прийшла додому і сказала: "Тату, я не хочу брати участь у служінні". - "Чому, люба?" - запитав він. - "Через тебе. - з відчаєм в голосі відповіла дівчинка. - Тебе ніколи немає вдома. Ти ніколи з нами не займаєшся".

Випадкова зустріч з Крісом на вулиці вилилася в трьохгодинну розмову в нього вдома. В ході розмови він сказав, що має намір змінити роботу, що йому запропонували адміністративну посаду в іншому кінці міста. І ось тоді в нього з'явиться час для спілкування з дітьми.

"Ні, це не так, - сказав я. - Треба почати вже тепер. Два вечори в тиждень вдома, потім зустрічай доньок зі школи, по одній годині кожного тижня. Крісе, якщо не почнеш тепер, не почнеш ніколи, а якщо не зміниш свого життя, втратиш сім'ю. Якщо не можеш змінитися, припини служіння".

Кріс злякано подивився на мене, але погодився.

Через три місяці в ході своїх поїздок я зустрів жінку, котра відвідувала церкву Кріса. Вона підійшла до мене, буквально випромінюючи радість: "Не знаю, як висловити вам вдячність за те, що ви зробили для нашої церкви". - "Що ви маєте на увазі? - здивовано запитав я. - Я ж там не виступав вже багато років". - "Та ні, виступали", - виправила мене жінка і розповіла мені, як Кріс після розмови зі мною пішов додому і почав діяти згідно з моїми порадами. Він став доступним для своєї сім'ї, і всі в ній відчули себе прийнятими, визнаними і улюбленими. Кріс вперше проявив відповідальність перед своєю жінкою і дітьми, а вони в свою чергу визнали його авторитет як лідера сім'ї, причому не тому, що їх змушували, а тому, що вони самі цього захотіли. Своїм домашнім досвідом він поділився з общиною, і все це буквально перевернуло церкву - інші батьки почали робити те ж саме.

Я поділився з Крісом не магічною формулою, це не якесь особливе відкриття, послане з неба. Це просте біблійне твердження, яке може застосовувати кожна людина. Один з найкращих результатів у побудові тісних взаємостосунків з дітьми полягає в тому, що вони приймають ваші цінності і "живуть за правилами" цих цінностей. Я не хочу стверджувати, що діти завжди приймають наші рішення з радістю і захопленням. Бувають випадки, коли за своє "ні" ми не отримуємо вдячності. Та все ж мої діти виконують правила не тому, що бояться чи прикидаються, хоча всередині в них все кипить від роздратування. Вони виконують правила завдяки стосункам, які ми почали будувати з ними, коли вони були ще в колисці.

В Біблії стільки правил!

Запам'ятайте: правила без правильних стосунків ведуть до бунту. Дітям важливі не самі правила, для них важливі стосунки. "Але, Джоше, - нерідко кажуть мені батьки, - я хочу залишатися на біблійних позиціях. А Біблія дає нам правила. Візьміть хоча б Десять заповідей".

Я погоджуюся з цим, але вказую, що навіть Десять заповідей були дані в контексті взаємостосунків Бога зі Своїм народом. Бог знав, що Закон сам по собі надто важкий, щоб його нести. Спасти ізраїльтян могло не те, як вони виконують Десять заповідей, а їхні стосунки з Богом.

Незважаючи на постійні бунти ізраїльтян, Бог ставився до них, як люблячий Батько, роблячи все, щоб їм було добре. Десять заповідей були дані для них, як захист і благословення, а не як якась важка ноша. Хоча закон досконалий (Пс. 18:8), він стає "виховником" (див. Гал. 3:24), який показує нам нашу недосконалість. А виконувати закон допомагає любов (див. Рим. 13:10).

Багато батьків вважають, що встановлюють для своїх дітей правила і розпорядки - особливо для юнаків та дівчат - "для їх же блага", та при цьому забувають про найважливіший фактор взаємостосунків. Можна казати дітям: "Я все роблю для тебе", але це не справить на них ніякого враження, якщо не буде безумовного прийняття, яке вселяє в них визнання, впевненість, котрі роблять їх значимими у власних очах, і любові, яку вони дійсно відчувають. А якщо у вас ще й немає часу, щоб продемонструвати дитині, наскільки вона важлива для вас, не треба чекати того, що вона прийме ваші правила з великою радістю. Навпаки, будьте готові до якогось бунту.

Самих лише правил недостатньо. Коли ваші діти поводяться не так, ви, звичайно, можете гратися в поліцейського. Та якщо ви проявите любляче прийняття і визнання, продемонструєте любов і доступність, діти з розумінням відгукнуться на ваші правила.

Коли до дітей ставляться терпимо і справедливо, вони вчаться бути терпимими і справедливими з іншими. Коли в дітей вселяють впевненість в собі, вони вчаться бути спокійними і впевненими. Коли до дітей ставляться з захопленням і похвалою, вони вчаться давати правильну оцінку собі й іншим. Коли діти живуть в обстановці правдивості, вони дізнаються, що таке справедливість. Коли діти живуть у безпеці, вони вчаться вірити. Коли вчинки дітей схвалюють, вони вчаться цінувати себе. Коли діти відчувають безумовне прийняття, вони вчаться шукати любов у Бозі й людях.

© «Благовісник», 2,2006