Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ДОСКОНАЛІСТЬ ЖЕРТВИ

Автор: Юрій ВАВРИНЮК

«Проклятий, хто робить роботу Господню недбало» (Єр. 48:10).

Жертва буває різною. Великою та малою, цінною і не дуже, буває іноді й марною. А якою ж вона повинна бути насправді? На цю тему можна говорити багато: і приємною, і щирою, і розумною. І однією з характеристик, які визначають жертву як хорошу, є її досконалість. І це має особливе значення, коли ми говоримо про нашу, людську, жертву Богові.

З історичних джерел, з народної творчості ми можемо дізнатися про незвичні жертви, ми називаємо їх дикими та жорстокими, коли якомусь божеству приносилося людське життя. Як правило, ті, кому випала доля стати жертвою, повинні були бути найкращими представниками суспільства: це в першу чергу невинні діти, особливо первородні, або найвродливіша дівчина чи юнак. Біблія категорично засуджує людське жертвоприношення, але, що цікаво, суть жертви залишається такою ж: вона має бути досконалою.

Даючи через Мойсея закон, згідно якого євреї повинні були приносити жертвоприношення, Господь особливу увагу звертав на бездоганність жертви: вона мала бути без будь-якої фізичної вади, здоровою, гарною, неушкодженою. Невже Бог такий вередливий та вибагливий? Невже Він такий жадібний, що хоче забрати в людини усе найкраще та найцінніше? Якраз навпаки!

Богові не стільки потрібні жертви, скільки те, з яким серцем, з якими почуттями людина приносить їх до Нього. Що означає вимога щодо досконалості жертви?

Для того, щоб жертва, в даному випадку свійська тварина, була досконалою, людині потрібно було прикласти максимум зусиль, вкласти в неї свої сили, час, здоров’я, іншими словами, вкласти саму себе. І коли вона приносила цю жертву перед Господом, приносила найцінніше — це було вираженням любові до Творця.

Той же принцип ми використовуємо й у стосунках один з одним. Коли ми хочемо зробити приємне іншій людині, ми робимо їй подарунок. І чим цей подарунок досконаліший, тим більше він виражає наше ставлення до цієї людини. Мова не йде про дорогі подарунки, які можуть собі дозволити багаті. Коли мені подарували якусь річ, що сама по собі може не мати великої ціни, але я знаю, що для людини, яка поздоровила мене, вона дісталася недешево, це робить подарунок особливо дорогим. Пригадую, як мій семирічний син наполегливо просив мене купити старшому синові подарунок на день народження, даючи мені 5 гривень, які отримав в подарунок від бабусі. Я розумів, що за ті гроші важко купити щось путнє, я міг би їх залишити в нього, а від його імені придбати щось дорожче, але з усією серйозністю взяв ті 5 гривень, мовчки додав свої і виконав прохання сина. Він віддав усе, що мав, щоб зробити приємність братові.

У Новому Заповіті ми читаємо, що старозавітні жертви були образами, «тінню майбутніх благ». Вони в першу чергу вказували на найбільш досконалу жертву, яка будь-коли була принесена на землі, — на Ісуса, Який, не маючи абсолютно ніякої вади, віддав Самого Себе в жертву заради грішного людства. Але принцип самої жертви не тільки не змінився, а навпаки, наповнився ще більшим змістом. Тепер ми, віруючі Нового Заповіту, маючи прекрасний приклад Божого Сина, повинні ще з більшою пильністю ставитися до жертви, яку ми приносимо Богові. Звичайно, ніхто сьогодні не вимагає від нас жертвоприношень тварин, як це було колись, але ми маємо щось цінніше: наше життя, наші сили, час, здібності, таланти, фінанси і т.і. І тому буває боляче, коли ті, хто називають себе християнами, приносять Богові будь-що і будь-як, або, висловлюючись мовою Мойсеєвого закону, «криве, кульгаве, та сліпе».

Нерідко, чуючи недосконалий спів, недосконалу проповідь, вірш, або натрапляєш на таке ж друковане видання чи щось інше, чуєш виправдання: «Так це для слави Господа! Яка різниця, що воно недосконале з людської точки зору, головне, щоб від серця». Саме так, головне щоб від серця! Але я не вірю, що те, що від серця, може бути недосконалим. Дивно, але, скажімо, до весілля ми починаємо готуватися за кілька місяців, враховуючи усі дрібниці, а до проповіді чи до декламації вірша — за п’ять хвилин (якщо взагалі готуємося). Дивно, що ми, намагаючись приділяти максимум уваги речам, які любимо називати земними та тимчасовими, байдуже ставимося до речей духовних, вічних. Ми можемо витрачати великі кошти на зовнішній вигляд нашого будинку, на дорогі косметичні ремонти, ретельно підбираємо кольори та фасон нашого гардеробу, начищуємо до блиску вишуканою автокосметикою автомобілі, а в духовному служінні — «як Бог дасть». Але Бог ніколи не дасть, якщо ми не прикладемо до цього зусилля, більше того — свого серця. Якщо це вірш для слави Божої — він повинен бути найкращим, найдосконалішим, якщо пісня — прекрасною з музичної точки зору, проповідь — найретельніше підготовленою та зрозумілою, християнська газета чи журнал — професійними та якісними. Часто віруючі поводяться за принципом: «На тобі небоже, що мені негоже». Те, що не відповідає людським стандартам досконалості, віддають Богові. Залишки часу, залишки грошей, залишки талантів, залишки натхнення, залишки старання.

Складається враження, що невіруючі люди служать неправді більш віддано, аніж віруючі — Богові. Світські артисти, перш ніж вийти на сцену, дуже довго та наполегливо готуються до цього, вивчають напам’ять тексти, тренуються та вдосконалюються. А віруючі, надіючись на «Бог нас зрозуміє», ставши перед зібранням, спочатку довго шукають потрібну сторінку в потріпаному зошиті, потім без особливої інтонації, збиваючись та шукаючи загублений текст на сторінці, читають кимось нашвидко написаний недосконалий вірш. Ви бачили десь світських співаків, які підглядають текст пісні у співнику?

Цікавий приклад довелося чути на відкритті дому молитви у Сухобезводній. Архітектор у своєму виступі зауважив такий момент. Останні будівельні роботи велися ще в день відкриття і, спостерігаючи за будівельниками, він звернув увагу, з якою ретельністю вони прибивали плінтуси в місцях, де ніхто нічого не міг би побачити. І згадав одну стареньку віруючу, яка працювала прибиральницею. Коли її запитали, чи щось змінилося у її праці з того моменту, як вона увірувала, та відповіла: «Звичайно! Коли я була невіруючою, то прибирала лише там, де бачать люди. А коли стала християнкою, прибираю і там, де навіть ніхто не бачить». Виявляється, досконале прибирання також є досконалою жертвою Богові.

Ще одна аналогія виникає, коли чуєш розмови про пожертви на церкву. В багатьох церквах активно дискутується питання, чи давати 40 (сорок) копійок в місяць (!) на потреби обласного об’єднання. Хтось погоджується, хтось каже, що це багато, мовляв, церква в нас велика, це ж яка сума виходить. Християни, чи не соромно вести мову за сорок копійок в місяць, за які можна купити хіба що кілька коробок сірників? Чи задумувались ви, скільки «жертвують» своєму богові курці та п’яниці? В середньому пачка цигарок коштує 2 гривні, пляшка горілки — 10. Допустимо, цигарок вистачає на два дні, в місяць це виходить 30 гривень, пляшку горілки можна «розтягнути» на тиждень — ще 40 гривень. Всього — 70. Не так вже і мало, коли врахувати, що для дуже багатьох це далеко не норма.

Апостол Павло, звертаючись до віруючих, каже: «Коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас» (Кор. 12:2), тобто якоюсь мірою подібне «жертвування» є вимушеним, людина, як раб поганих звичок, мусить витрачати гроші на різний непотріб. Але ж ми стали рабами Христа, причому свідомо. І якщо несвідоме служіння ідолам вимагає такої великої жертви, чи не більшою повинна бути наша свідома жертва Богові? Якщо раніше ми все віддавали на служіння гріху, тепер ми зі щирістю та з повною відповідальністю повинні «віддавати наші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу нашу» (Рим. 12:1).

Хтось може не погодитися з такою думкою, мовляв, окрім старання та бажання робити все досконало, потрібні природні здібності до тієї чи іншої справи, своєрідний талант. Зрозуміло, що далеко не всі є талановитими співаками, декламаторами, проповідниками, авторами. А якщо є, то не в кожній церкві. Але питання тут не стільки в особливій вишуканості того, що ми робимо, а у бажанні робити його досконало настільки, наскільки це можливо для нас особисто. Для мого сина п’ять гривень були великою сумою, це його особистий рівень досконалої любові до брата. Для вдови у єрусалимському храмі ця сума складала дві лепти. Комусь, як у відомій притчі, дано один талант, комусь п’ять, комусь десять, і господар буде вимагати звіт лише з тієї кількості талантів, які були дані. Не більше. Але — і не менше.

Окрім того, ми маємо яскравий приклад досконалої жертви — Ісуса Христа. І Він наказує Своїм послідовникам: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48). «Але, даруйте, — скажете ви, — чи не занадто високі вимоги? Хіба можна стати настільки досконалим, як Самий Бог?» Звичайно, що ні. Але саме для цього — зробити нас досконалими і дати силу для постійного вдосконалення — і прийшов на землю Божий Син. Якщо ми будемо самі, людськими методами вдосконалюватися, то нічого з цього не вийде. Бо «всяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17). Але тут потрібні і власні зусилля, перебування у святості та виконання Слова Божого, потрібна терпеливість, а «терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали» (Як. 1:4).

Принесення недосконалої жертви у старозавітному служінні було недопустимим і навіть злочинним. Це псувало стосунки людини з Богом. Недосконалий, «відчіпний» (мовляв, хочеш чи не хочеш, а мусиш, бо ж так прийнято) подарунок може зіпсувати стосунки між хорошими приятелями. Байдуже ставлення до служіння Богові, до нашої жертви Йому може зашкодити лише нам. Богові не потрібні наші жертви, власне все, що є у Всесвіті, і навіть ми самі є власністю Господньою. Він чекає від нас щирості та вірності. А справжня сердечність не допустить того, щоб у подарунок Тому, Хто пожертвував Самого Себе, був принесений недосконалий подарунок. Немає різниці, чи то публічне служіння проповідника, співака, декламатора, автора, видавця, чи добра справа в ім’я Господа, чи навіть просте прибирання у церкві.

Бо «проклятий, хто робить роботу Господню недбало».

© «Благовісник», 1,2006