Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЖИТТЯ ЗА РОЗУМОМ І ЗА ДУХОМ

Автор: Юрій ВАВРИНЮК

Пояснювати, що розумна людина — це добре, а нерозумна — погано, вважаю, немає потреби. Зрозуміло, в різних життєвих ситуаціях ми віддаємо перевагу людям розумним: з ними дружимо, спілкуємося, поєднуємо долі. Правда, в поняття «розумна людина» часто вкладається різний зміст, це залежить від часу, політичної чи моральної ситуації, панівної ідеології. Якщо за радянських часів віруючих вважали нерозумними, відсталими, неосвіченими, то тепер навіть модно бути ними. Більше того, високоосвічені, багаті люди шукають зміст життя в різних екзотичних віруваннях — і це вважається вершиною мудрості.

Серед християн це питання також не є поза увагою. Правда, іноді воно має вузький, обмежений певними рамками відтінок: усі, хто поділяє вчення чи погляди тієї чи іншої конфесії, є людьми розумними, всі інші — нерозумні. Ще ширше побутує думка, що віруюча людина взагалі повинна відкинути розум і «жити за духом». Тлумачення виразу «жити за духом» зводиться до того, що людина повинна відкинути усі людські засоби та методи будування життя і керуватися лише тим, що скаже Бог, а не «людською мудрістю». Зрозуміло, що Боже керівництво є першочерговим у житті віруючої людини, без нього вона неспроможна ні будувати саме життя, ні свої взаємостосунки з Творцем. І все ж, власний розум людини, життя за цим розумом, відіграє дуже важливу роль як в духовному, так і у фізичному житті.

І що цікаво, цій темі Слово Боже присвячує дуже багато уваги.

Отже, почнемо спочатку.

Перші сторінки Біблії розповідають нам про створення всесвіту волею Божою. Неодноразово автор, оповідаючи про окремі етапи цієї творчої роботи, зауважує: «Добре це!» Творець вкладав у цей процес увесь Свій розум, увесь талант. І — як вершина всього творіння — з’явилася людина. Але вона мала особливий, дуже відмінний від усього творива статус: Бог поставив її господарем землі. Але це ще не все. Він дав їй те, чого не мало жодне створіння: Він, вдихаючи в неї Свій дух, дав людині розум. Нам важко зрозуміти, наскільки цей розум був високим та досконалим: навіть тепер, маючи у розпорядженні надскладну техніку, володіючи величезними знаннями, людина не може підкорити природу. А тоді вона керувала та володіла усім, що її оточувало, і в природі була гармонія.

Але одного разу духовна істота, яка заздрила Богові та Його творінню, знайшла хитрий спосіб помститися Творцеві. І зробила це саме через розум людини. Перш за все сатана вклав сумнів у серце Єви та Адама щодо їхніх розумових здібностей, мовляв, Бог щось приховав від них, вони можуть стати ще більш розумними. І перші люди проковтнули наживку. Вони вперше вчинили не за розумом, їхніми діями керували вже емоції: «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання». Краса, апетитність плоду та бажання стати розумнішими затьмарили розум людини — і вона згрішила, здоровий глузд поступився принаді для очей. Як наслідок цього — фізичне, духовне, моральне та розумове прокляття, яке увійшло в життя праотців та усіх майбутніх поколінь. Вони втратити і той розум, що мали. Тепер вже не вони керували землею, а «тернина та осот». А в моральному та розумовому плані керував диявол. Дуже чітко з цього приводу висловився апостол Павло. Говорячи про безбожних людей цього світу, він каже: «Що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, — щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства….» — і далі йде перелік усіх гидот світу, які перш за все живуть в розумі людини (Рим. 1:18-32). Іншими словами, людина, яка викинула Бога зі свого розуму, стає не просто мало розумною, а взагалі нерозумною. Давид в одному із своїх псалмів каже: «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» (13:1).

Отже, з біблійного погляду, розумність людини визначається її ставленням до Бога. Вона, незважаючи на природну зіпсутість розуму, успадковану від Адама та Єви, може бути розумною лише тоді, коли визнає існування Бога і свою залежність від Нього. Для цього не потрібні якісь особливі чудеса та знамення, відкриття та пророцтва, навіть для поган, які не мали Божого відкриття, такого, як у ізраїльського народу, залишалася можливість Богопізнання: «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Дiї 14:16,17); «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, тому що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Рим. 1:18-20).

Якщо підсумувати процитовані місця, можна сказати, що Бог входить у життя людини саме через розум, тверезомисляча людина, яка починає задумуватися над собою, над сенсом життя, рано чи пізно приходить до Богопізнання. Саме тому найбільша атака диявола спрямована на розум людини. Чому він зацікавлений в тому, щоб було чим більше п’яниць, наркоманів? Бо в алкогольному чи наркотичному стані людина втрачає розум — це, до речі, визнається навіть самими п’яницями та наркоманами, які кажуть: «Пропив розум». Чому дияволові вигідно, коли люди надміру турбуються багатством та матеріальними благами? Бо їм ніколи думати про Бога. Чому вигідно скрізь і всюди говорити про «кінець світу»? Бо страх перед жахливим майбутнім наганяє страх, а в страху люди панікують, втрачають здоровий глузд і правильне розуміння реальності.

Коли читаємо Старий Заповіт, можна зауважити, що Бог, як правило, звертався до розуму людини, говорив з нею як з рівною. Він не просто казав: «Роби так, а не так», а хотів, щоб людина зрозуміла суть Його повелінь. Господь не вимагав сліпої покори, а свідомого, розумного служіння Богові. Тому не дивно, що головною темою книги Приповістей є розум, мудрість: «Щоб пізнати премудрість і карність, щоб зрозуміти розсудні слова…» (Пр. 1:2). І центральною думкою цієї книги є визначення мудрості: це — страх Господній. Не сліпий, фанатичний, страх перед карою, а страх, в якому виражена повага та мудре ставлення до Творця неба та землі. Саме такі стосунки з Богом роблять людину розумною. Людиною, яка «живе за розумом».

Але якщо раніше «багато разів та багатьма способами Бог промовляв через пророків, то в останні дні промовляв до нас через Сина…» (Єв. 1:1). Ісус Христос, який став уособленням Божої мудрості, «прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі» (1 Iв. 5:20). Саме в пізнанні Бога через Сина Його Ісуса Христа людина стає розумною. Зрозуміло, що для тих, у кого розум затьмарений, «перевернений», така людина є нерозумною. Але саме в цій «нерозумності» ми можемо отримати нове, чисте та розумне життя для Божої слави. В перших розділах Першого Послання до коринтян Павло протиставляє мудрість людську, характерною ознакою якої є неприйняття Божих слів, Божій мудрості, яка проявляється у прийнятті спасаючої сили Голгофського хреста: «А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога…» (1 Кор. 1:31).

Але послання апостола Павла мають ще одну особливість. У них він звертається до віруючих людей, тих хто вчинив розумно, прийнявши Христа, хто обновив свій розум. А втім, у його наставляннях дуже часто є заклики до «розумної служби» Богові. Він більше як 80 разів використовує слово «розум» і похідні від нього. Саме віруючих людей він благає жити за розумом: «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:1,2); «Кажу, як розумним...» (1 Кор. 10:15); «Будьте дітьми своїм розумом, будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!» (1 Кор. 14:20); «Щоб служіння було бездоганне… у чистості, у розумі…» (2 Кор. 6:3-6); «А ви збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом...» (2 Кор. 8:7); «Щоб Бог дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає» (Еф. 1:17,18); «Не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня» (Еф. 5:17); «Не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним» (Кол. 1:9); «Розумій, що я говорю. А Господь нехай дасть тобі розум у всьому» (2 Тим. 2:7).

Що ж мав на увазі апостол, коли просив віруючих бути розумними? Виявляється, нерозумні вчинки може робити і віруюча людина. Диявол зацікавлений в тому, щоб забрати розум і в християн. Яскравим прикладом такої нерозумності були віруючі галатійських церков. Саме їхня нерозумність стала причиною написання до них послання апостола Павла. Вони, користуючись свободою у Христі, захотіли додати до віри в Ісуса щось своє: виконання однієї із старозаповітних заповідей. «О, нерозумні галати! — вигукує апостол. — Чи ж ви такі нерозумні? Духом почавши, кінчите тепер тілом?» Великою небезпекою для віруючих людей є спроби додати до Слова Божого щось своє або трактувати його по-своєму. Павло просить віруючих бути обачними, розумними не лише в життєвих питаннях, але й в духовних. Розуміти правильно, що каже Слово Боже, виконувати його не механічно чи фанатично, не задумуючись, а розумно.

Ще більшою небезпекою є намагання деяких ревних віруючих взагалі відкинути розум, мовляв, потрібно керуватися лише тим, що каже Дух Святий. У таких дари Святого Духа стоять вище розуму. Але це є відхід від «розумної служби Богові». Саме це є темою і причиною написання 1 Послання апостола Павла до коринтян, у якому він, звертаючись до розуму, логічно пояснює правильне використання духовних дарів. Коринтяни, нерозумно практикуючи їх, прийшли до безладдя у церкві, і апостолові довелося їх вчити. І, апелюючи до розуму, він приводить такий логічний аргумент: «Коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас» (1 Кор. 12:2). Тобто у служінні ідолам був відсторонений розум: «ніби воджено вас», а тепер ви повинні служити істинному Богові розумно, щоб не «сказали, що ви біснуєтеся» (1 Кор. 14:23). Більше того, виявляється, навіть пророцтва та духовні прояви потрібно перевіряти. І знаєте чим? Розумом! «Пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнають (російський переклад — рассуждают)» (1 Кор. 14:29). Та й сам апостол, піднімаючи таке глибоке духовне питання, розв’язує його, спираючись на логічні докази, пояснюючи простою мовою, використовуючи приклади та образи. Він знову і знову звертається до поміркованості та розуму: «Коли хто вважає себе за пророка або духовного, нехай розуміє, що я пишу вам!» (37 вірш).

Апостол знав, скільки біди може наробити сліпа ревність, коли відкидається розум. Він пережив це на власному досвіді: «Я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань» (Гал. 1:14), і, як багато хто з ізраїльтян, «мав ревність про Бога, але не за розумом» (Рим. 10:1,2). Та зупинений надприроднім світлом згори, він за три дні сліпоти переосмислив свою ревність, прийнявши Того, Кого ще вчора переслідував. І Христос «прийшов і розум йому дав». Павлова ревність не зникла, навпаки, вона ще більше розгорілася. Але тепер вона була керованою та усвідомленою.

Апостоли та перші служителі Церкви, маючи надзвичайну силу Духа Святого, творячи чудеса, отримуючи пророцтва та видіння, часто вирішували складні церковні проблеми за допомогою розуму. Коли виник конфлікт з розподілом їжі у першоапостольській церкві, апостоли зібралися, обговорили це питання і винесли розумне рішення. На єрусалимському соборі, де піднімалося конфліктне питання щодо служіння серед поган, знову ж таки апостоли, зібравшись, вислухали усі аргументи, пояснення, логічні докази і в загальному обговоренні народилося мудре рішення. Але в цій історії є один цікавий момент: оприлюднюючи своє рішення у відповідному документі, який надсилався у місцеві церкви, апостоли написали: «Бо зволилося Духові Святому і нам…» (Дії 15:28). Ось саме в цьому і полягав секрет благословення та успіху праці апостолів: вони у своїй праці, в житті, у вирішенні життєвих питань керувалися Духом Святим та власним розумом, «за духом» і «за розумом». Саме в цьому поєднанні вони і були сильними.

Бог, коли говорить, ніколи не забирає розум! Навпаки, він його очищує і робить здатним «судити усе» (1 Кор. 2:15). Навіть пророк має право контролювати пророцтво, має право його зупинити чи стримати (див. 1 Кор. 14 розділ). А Павло каже, що на зібранні «волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою» (14:19), «буду молитися духом, буду молитися й розумом» (14:15).

Богові не потрібні віруючі, що подібні до механічних роботів чи маріонеток, яких шарпають за мотузки, це вигідно лише дияволові. Лише сатана зацікавлений в тому, щоб людина не думала, а лише автоматично приймала те, що їй нав’язують: чи то релігійну філософію, чи атеїзм, чи надмірну лжедуховність. Чи зауважували ви, як працюють гіпнотизери та екстрасенси? Перш за все вони просять клієнтів повністю розслабитися, ні про що не думати («очистити розум»), відключитися від реальності — і тоді можна вкладати в розум будь-що. Як правило, на людину, яка не виконує подібних прохань, гіпноз майже не діє. Практика показує, що усі лжевчення, тоталітарні секти починалися з головного правила: відкинь свій розум, слухай нас і не намагайся зрозуміти те, що тобі кажуть, просто виконуй. А нас апостол благає: «Повіддавайте тіла ваші на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму» (Рим. 12:1,2). Бо віддати тіло на жертву світу можна і нерозумно: «Бо коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жодного!» (1Кор. 13:3). Історія знає випадки, коли люди у великій ревності йшли на багаття, нібито за віру в Бога, але це була сліпа ревність, смерть за власні переконання, які не мали нічого спільного з розумною службою Богові.

Автор Приповістей дав гарну поетичну пораду: «Купи і не продавай правду, мудрість і картання та розум» (23:23). «Купімо» і ми у Бога розум і ні за які мідяки не продаваймо його!

© «Благовісник», 4,2005