Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

САД ТВОГО ЕДЕМУ

Автор: Віктор КОТОВСЬКИЙ

Створивши чудову планету, Бог створив і людей, які повинні були жити на цій планеті. Але Він не просто випустив Адама і Єву, як птахів з клітки, мовляв, ідіть собі, плодіться і розмножуйтеся. Він відвів для них певне місце на землі, назвавши його раєм чи Едемським садом (Едем в перекладі означає приємність, насолода). «І насадив Господь Бог рай ув Едені, щоб порала його та його доглядала» (1 М. 2:8,15). Цей клаптик планети мав чудове зрошування з усіх боків, плодючий ґрунт, багаті запаси корисних копалин, але, найголовніше, люди могли тут вільно спілкуватися з Богом, Який являвся їм у видимому образі.

Отож, складається враження, що споконвічний намір Бога полягав у тому, щоб рай став для людей постійним і єдиним місцем проживання. Але книга Буття відкриває нам трохи інший Божий план. «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (1 М. 1:28). Як бачимо, творець хотів заселити всю землю, зробити людину володарем Свого творіння — живого і неживого. Навіщо ж тоді був рай? Рай був не тільки місцем для приємного проводження часу, а й своєрідною школою, де Сам Бог мав намір бути вчителем Адама і Єви, і де вони повинні були засвоїти непросту науку «володіння» землею, «владарювання» над флорою і фауною, щоб в Божому домі завжди панували гармонія, мир і любов. Один словом, Бог хотів навчити Адама і Єву як будувати на планеті Свою цивілізацію.

«І насадив Господь Бог рай» (в перекладі сад). Слово «насадив», а не створив, точно відображає процес окультурювання «дикої» природи, зміну стихійної рослинності у випещені руками плодові культури. Таким чином, люди спочатку повинні були облаштувати рай під керівництвом Самого Творця, а потім, вже маючи матеріальний зразок, переносити досвід на нові землі, вчити цьому своїх нащадків. Без сумніву, що через певний час, в міру освоєння планети, раєм повинна була стати вся земля.

На превеликий жаль, через гріхопадіння людей історія цивілізації пішла трохи іншим шляхом, і сьогодні вчені навіть не можуть знайти місця, де колись був Едем. Та чи зникла сама ідея створення раю на землі? Аніскільки. Ісус є другим Адамом, а отже, в Ісусі Христі ми можемо володіти всіма привілеями Адама. І дійсно: як Адам, ми маємо тілесне спілкування з Богом, Господь бере на Себе також наше тілесне забезпечення. Очевидно, що заповіді, дані Адаму до його гріхопадіння, нам треба виконувати. А їх всього дві, нагадаємо першу: порати та доглядати сад (1 М. 2:15-16). Як просто і як чудово!

Відчуваючи в собі сутність нового Адама, всі ми, звичайно, хотіли б жити в раю. І хтось нам підказав дуже давно: «Тут, на землі, це неможливо». І ми повірили. І тепер у своїй високій духовності майже не звертаємо уваги на той матеріальний світ, який нас оточує. Ми часто буваємо настільки духовними, що нам важко навіть зняти павутину в куточку власної ж оселі, не кажучи про те, щоб навіть підмести за огорожею своєї оселі з боку вулиці, насадити квіти біля молитовного будинку, прибрати пляшки з-під пива, які кинули світські люди під стіни нашого церковного офісу, познімати з гілок поліетиленові пакети, занесені вітром. Часто вранці, йдучи на роботу, на нашому християнському дворі проходжу мимо бака зі сміттям з розкиданими біля нього картонними коробками і лушпинням з картоплі, що викинули з дитячої їдальні, долаю замети на доріжці і зустрічаю в офісі чергового, який, зручно примостившись на дивані, читає Біблію. Не можу сказати, що він людина не духовна, але думаю, що не було б великого гріха, якби ми всі хоча б іноді відводили свій пильний погляд з небес і спрямовували його на звичайне, земне, але, я певен, також важливе в Божих очах.

Господь сказав: любіть! Можна любити людей — і водночас бути байдужим до решти Божого творіння? Розумію, що ми не в змозі виховати всіх, хто ламає дерева в парку і звільняє кузови своїх Камазів на чудових лісових галявинках, але в наших будинках, в наших дворах, біля наших офісів ми повинні зробити так, щоб Господь, дивлячись на результати наших зовсім-таки не великих зусиль, міг сказати, що «вельми добре воно!»

Це дуже помічають «зовнішні», оскільки вони бачать переважно зовнішнє, а до внутрішнього не можуть дійти, якщо спіткнуться на неохайності, ліні, невихованості когось з віруючих. А ми все ж таки хочемо світити.

Переконаний, що добрі діла, до яких завжди закликає Слово, включає й діяльне, практичне ставлення до всього, що нас оточує. Якщо ми не маємо сьогодні прямої влади панувати над рослинним і тваринним світом всієї землі, то ми все ж маємо можливість подавати світу приклад, як це правильно потрібно робити, пануючи по-християнськи над тим невеликим, що нас оточує, в межах того невеличкого Едему довкола себе, яким володіє кожен син, кожна донька Божа в Ісусі Христі.

© «Благовісник», 2,2005