Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЗВІЛЬНИТИ ДЛЯ ГОСПОДА

Автор: Евелін КРІСТЕНСОН

«Коли ж відлучила, то повела його з собою... і привела до Господнього дому» 1 Сам. 1:24

Якось за вечерею Джен, наша старша донька, якій щойно виповнилось 18 років, різко сказала:

— Мамо, я більше не хочу слухати твоєї філософії. Ти знаєш, в тебе навіть голос міняється, коли ти починаєш виголошувати свої теорії. Кожної хвилини я можу сказати те, що ти говоритимеш далі.

Відкинувши стілець вбік, я вбігла в спальню і, ридаючи, впала на ліжко. Чому вчив мене Бог на цей раз? Джен завжди була старшою незалежною дитиною в сім’ї, яка завжди все робила по-своєму. Незалежний характер вона мала ще з самого народження, але він завжди був під материнським контролем. Що ж з нею відбувається тепер? Що з нею зробило вісімнадцятиліття, коли вона юридично стала дорослою людиною?

Потім, страждаючи в душі, я молилась: «Господи, не змінюй Джен. Я знаю, вона підліток, якому потрібно знайти шлях в цьому світі. Зміни мене! Господи, зроби мене такою матір’ю, якою Ти хочеш, щоб я була. О Боже, я знаю, вона дорослішає. Покажи мені, будь ласка, як Ти хочеш, щоб я змінилася!»

Потім настав період заглиблення в свою душу, який тривав 14 місяців…

Без слова

Коли я шукала відповідь на своє запитання в Біблії, Бог вказав мені на принцип з 1 Послання Петра, 3:1-2, який керував моєю зміною і провів мене через ці важкі 14 місяців. На цей раз мою увагу привернули слова з Писання про те, що ті, хто оточують мене, мають бачити мою чисту богобоязливу поведінку, «щоб і деякі...були приєднані без слова».

Хоча цей вірш стосується відносин чоловіка і дружини, я виявила, що принцип «без слова» чудово діє і стосовно матері і доньки. Я вирішила більше не нав’язувати Джен своїх поглядів. Більше не буде «проповідуючої» матері.

Тримати свої поради при собі, особливо з моїм характером, дуже важко. Тієї ж осені Джен вступила в той самий коледж, в кому вчилась і я. О, як би я могла допомогти їй, хоча б порадою. Але я все ж таки стрималась, не запропонувавши їй ніякої поради. Та вона в ній і не мала потреби. Перемогла її незалежність. Їй самій хотілося перевірити, чого вона варта.

Коли першій дитині виповняється 18 і вона вирішує залишити батьківське гніздо, в батьків (особливо в матерів) серце обливається кров’ю. Їхні рани набагато глибші, ніж рани дітей, і заживають вони набагато повільніше. Те, щоб дозволити Джен поїхати з дому, мені далося дуже важко. І як я дякувала Богові за 5 років підготовки до тієї миті, коли нашій наступній дитині виповнилося 18. Моє серце вже не кровоточило так, тому що в мене було 5 років, щоб переглянути своє материнство.

І ось через 8 років я мала найсильніше потрясіння в своєму житті. Якось в неділю, вранці, дружина лікаря з нашої церкви привітала мене, ми розговорились, і раптом вона промовила: «Нещодавно на конференції Християнської Медичної Спілки я зустріла вашу доньку Джен, і вона сказала мені, що намагається наслідувати життєву філософію своєї мами».

Ці місяці мовчання зовсім не означали, що я відмовилась від свого заступницького молитовного життя. Коли я молилася за Джейн, я молилась про Божу волю для неї, а не про свою. Замість того, щоб нав’язати їй свою волю, я молилась, щоб Бог змінив її так, як хоче Він, щоб вона змінилась. В боротьбі цього довгого періоду тиші я відкрила для себе глибокий секрет — звільнення.

Звільнена

Мені потрібно було дізнатись, що звільнити — це значить віддати Богу те, що Він дав мені. Так, Джейн була Його подарунком для нас. «Діти — спадщина Господня», говориться в Псалмі 126:3. Хоча ми з Крісом відали її в руки Божі ще до її народження (як ми віддали Йому всіх наших дітей), на цей раз ситуація була іншою. Тут потрібне було повне буквальне зречення — Джейн була повнолітньою. Я почувала себе як Анна, яка віддала відлученого від грудей Самуїла Господу. Це було щось схоже на те, коли лікарі сказали мені, що моя найстарша донька Джуді не буде жити. Моє боріння припинилось лише тоді, коли, молячись за неї, я звільнила її для Бога і Його волі в її житті. Не туга припинилася, а моя боротьба. Я змінилась в той вечір. Я звільнила її для Бога!

Звільнення наших дітей і доручення їх щоденному Божому піклуванню, починаючи з дитячого садочка і до закінчення школи, навчили мене багато чому. Звільнення їх для Божого захисту і керівництва, коли я не могла провести їх до школи, коли мої руки боліли від того, що не можу втримати їх в цьому величезному страшному світі, підготовлювало мене до справжнього звільнення, яке потрібно було зробити в майбутньому.

Звільнення Джейн для Бога посилило мої молитви за неї. Часто те, що я роблю для дитини, дуже мале і дуже пізно. Але Бог завжди зробить правильно і вчасно. Те, що я хочу для дитини, може бути продиктоване егоїстичними мотивами, наприклад, думками про високооплачувану роботу, велику шану, високі оцінки, величезний будинок — про те, що світ ототожнює з успіхом. Але не Бог. Він завжди хоче для них те, що їх найкраще навчить і що зробить їх «очищеним золотом».

Я ніколи не забуду, що сказала мені мама одних підлітків. «Я не хочу, щоб мої діти навчались в християнському коледжі лише тому, що вони потім поїдуть в іншу країну на місіонерську роботу, як мій брат, і залишать мене в старості саму».

Проводячи молитовний семінар в своїх друзів в Каліфорнії, я спостерігала дивовижні зміни, які відбувалися в пастора цієї церкви. Його дружина — гарна, талановита і чарівна господиня — була смертельно хвора раком. Вона завжди підтримувала його в пасторському служінні. Коли я приїхала на семінар, мене відрекомендували найпригніченішому пастору, якого я будь-коли бачила. Після мого виступу про те, як потрібно молитись у відповідності з Божою волею, ми молились малими групами, і в той час сталося чудо. Пастор звільнив свою дружину для Бога і для Божої, а не своєї волі щодо неї. Я не повірила своїм очам, коли побачила його, як він підійшов до кафедри, щоб закінчити заняття молитвою. «Невже ця людина сяє?» — тихенько запитала я подругу. Його лице буквально випромінювало світло, коли він розповідав, посміхаючись, своїй церкві про те, що відбулося. «Він сяє!» — прошепотіла у відповідь вона. Його дружина не змінилась, але змінився її чоловік, який звільнив її.

Нещодавно, розмовляючи з однією жінкою на семінарі, я вислухала історію її чоловіка, який переніс декілька операцій і, за словами лікарів, майже приречений на смерть. Вона розповіла мені про дні і тижні боротьби і бунту проти Бога, про її небажання залишити все так, як є. «Але, — сказала вона, — сталося чудо, коли я звільнила його для Господа. Змінилась я. Закінчилась боротьба». Потім вона додала: «До речі, мій чоловік — це той, з ким ви щойно розмовляли. Він зараз повністю здоровий». Але його оздоровлення не єдине чудо. Те, що вона звільнила свого чоловіка для Бога, є не меншим чудом, ніж його оздоровлення.

Коли Господь виховує близьких нам людей, нам важко звільнити їх для Бога. Як ми любимо захищати своїх дітей, чоловіка чи жінку від Божого виховання. Нещодавно я розмовляла з жінкою, чоловік якої був в незаконних стосунках з іншою жінкою. Про це стало відомо, і тому він в глибокій депресії. Вона розповіла мені, що просила Бога більше не виховувати його, тому що боялась, що чоловік не перенесе цього. Вона намагалась захистити його від Бога! Я сказала їй, що єдина надія для її чоловіка — щоб вона звільнила його для Бога, для Того, Єдиного, Хто може викрити його гріх, щоб потім її чоловік зміг взяти на себе відповідальність і сповідати свій гріх перед Богом. «Перестань грати роль Бога», — сказала я їй.

Одна місіонерка використала з десяток одноразових хустинок, коли зі сльозами розповідала мені історію, яка сталася. Бог покликав її з чоловіком повернутися у Сполучені Штати, де чоловік міг би трудитися пастором однієї з церков. І поміж риданнями вона розповіла мені, що вони абсолютно впевнені, що на це є воля Божа. «Але, — каже вона, — люди не відпускають нас. Вони кажуть: «Якщо ти місіонер, то це назавжди». Саме ці люди моляться за нас і не віддають нас, щоб Його воля відбулася в нашому житті. Вони хочуть вказувати Богові, де ми маємо Йому служити».

Як ми любимо грати роль Бога в житті інших людей, особливо тих, за яких ми постійно молимось. Але Бог хоче, щоб ми змінились, щоб звільнили їх для Нього і Його волі. Саме так Ісус вчив нас молитися: «Ви ж моліться отак... нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі».

Звільнення наших духовних дітей

Часто ми схильні до того, щоб занадто піклуватися про своїх духовних дітей. Я розповіла керівнику свого телефонного молитовного ланцюжка про міжміську телефонну розмову з жінкою, яка привела до Бога багатьох людей, а тепер вона була фізично і емоційно знеможена від того, що намагалася всіх їх тримати «на плаву». Піклуючись про них, навчаючи, наставляючи, вона сама впала духом від перевтоми.

«Звільни їх для Бога, — порекомендувала я їй. — Дозволь Йому повернути їх тільки тоді, коли Він доручить тобі щось для них зробити».

Наступного дня мені зателефонувала керівник молитовного ланцюжка і сказала: «Ту пораду, яку ви дали цій жінці, я прийняла і для себе. Я зрозуміла, що «годую з ложечки» своїх сусідів, весь час відчуваю повну відповідальність за них. А сама перебуваю під наглядом лікаря і не можу більше витримати від такої перенапруги. Тому я просто звільнила своїх сусідів для Бога. Але я не перестану піклуватися про них. Я не перестану наставляти їх, годувати, я просто не буду грати ролі Бога в їхньому житті».

Діти ніколи не навчаться ходити, якщо дорослі не дозволять їм відірватися від їхніх рук. Молоді християни ніколи не навчаться самостійно ходити, коли ми будемо їх наполегливо нести. Хоча навчання є необхідним в допомозі тим, кого ми привели до Христа, але приходить час, коли ми повинні звільнити їх для вільного польоту з Богом.

Коли ми відмовляємось нав’язувати свою волю нашим близьким, ми міняємось: стаємо більш покірними Божій волі і не вимагаємо виконання нашої волі в їхньому житті. Але в цьому процесі є додаткова нагорода, на яку я не розраховувала і, звичайно ж, якої не шукала. Поки Бог змінював мене, то показував мені ефективність Своїх змін в тих, про кого я тільки молилась, а не «вчила».

Виявилось, що більш ефективно, стояти на колінах в заступницькій молитві за близьким нам людей і дозволити Богу працювати над ними. Так, ефективніше молитися за людей, ніж проповідувати їм, особливо коли ми звільнили їх для Бога, дозволивши Йому відповідати на наші молитви так, як Він захоче.

© «Благовісник», 2,2005