Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

БОГОСЛУЖІННЯ, НА ЯКОМУ ВИ НІКОЛИ НЕ ЗАСНЕТЕ

Автор: Руслан ГУНЬКО

Що виникає у вашій свідомості, коли чуєте слово «богослужіння»?

Може, перед вами картина: вся сім’я зібралася ввечері для молитви і вивчення Слова Божого. Чи ви бачите перед собою літнього, сивого пастора, який стоїть за кафедрою в молитовному будинку. Хтось згадує зустріч молоді на природі, запах вогнища і звуки гітари: «Моя завітна мрія — це небо над Едемом…» Це все можна назвати одним словом — богослужіння. Ми бачимо, розуміємо, що богослужіння може мати різну форму.

Але тут нас підстерігає питання: чи є межа різноманітності форм, чи можемо ми визначити складові богослужіння, які наповнюють будь-яку форму? Тільки відповівши на всі ці запитання, ми зможемо зберегти себе від великої спокуси назвати богослужінням те, що ним не є.

Будь-яке богослужіння — в величному храмі чи у малій групі людей, які вивчають Біблію вдома, — має свій порядок і свою програму. Бог — є Богом порядку — це аксіома. Однак, дуже часто порядок богослужіння стискає час настільки, що присутній тільки має змогу спостерігати за розвитком програми, але не брати участі в тому, що відбувається. Богослужіння — це завжди досвід співучасті. Людина в богослужінні розділяє своє богопізнання і боговідкриття з іншими віруючими. Віруючий на богослужінні поклоняється, він не просто присутній як спостерігач, він учасник. В святилищі Старого Заповіту Бог звертався до народу, використовуючи світло, колір, звук, запах і навіть смак. Всі органи сприйняття вводили людину в усвідомлення та відчуття присутності Бога. Таким чином, богослужінням ми можемо вважати таку священнодію, кожен елемент якої посилює прагнення людського серця та розуму до Бога і готує всю нашу істоту до єднання з божественним. Людині не дано знати, чи відбудеться ця зустріч. Але в неї є обітниця Божа: «І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем. І Я дамся вам знайти Себе…» (Єр. 29:12-14).

Отож, варто зауважити, що в деяких християнських церквах форма богослужіння законсервована, доведена до певного обряду. Визнається тільки один прийнятий порядок богослужіння єдино правильним. Аргументацією найчастіше служить заява: «Так було завжди, так було раніше, і не треба нам нововведень!» І колись встановлена програма суботнього, недільного, молодіжного чи молитовного богослужіння вважається непохитною, найкращою, «канонічною». При цьому забувається, що навіть описаний в Біблії богослужбовий досвід апостольської церкви дуже різнорідний. Ми стикаємося з різноманітністю типів богослужінь.

Модель, яка використовується в більшості протестантських церков, бере початок з кінця ХІХ і початку ХХ століття. Ця традиція обумовлена американською релігійною культурою двохсотлітньої давності. Піонери реформації не прагнули проводити служіння так, як їх проводили апостоли. Тож чи повинні ми в цьому питанні точно наслідувати приклад наших перших церков? Не завжди. Але я хочу зупинитися не стільки на питаннях контекстуалізації богослужіння, скільки визначити основні, суттєві елементи богослужіння, які виявляються щоразу, коли мільйони протестантів в найрізноманітніших культурах збираються для поклоніння Богові. Десь на богослужіннях звучить орган, десь барабани та електрогітари. В одних країнах на церковних лавах сидять строго одягнені чоловіки та жінки, в інших — на землі під пальмами радує око строкатість національного вбрання. І все це — християнське богослужіння, «цілопалення для Господа, пахощі приємні».

«Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них». Тільки присутність Бога робить зібрання віруючих істинним богослужінням. Та часто буває, що після богослужіння людина каже: «Сьогодні я особливо відчував присутність Божу, силу Духа Святого. А минулого разу було не дуже…» Від чого це залежить? Чим обумовлена яскравість переживання досвіду богоявлення? Що ми можемо зробити для того, щоб на наших богослужіннях люди переживали істинне значення імені Емануїл — «з нами Бог» — по-справжньому і насичено? Як провести богослужіння, на якому не буде «лаодикійців», які солодко сплять? Важливо розуміти: богослужіння, перш за все, необхідне не Богу, а нам. Богослужіння не є засобом чи інструментом наближати Бога до нас. Богослужіння не змінює Бога, Який «вчора, сьогодні і навіки Той Самий». Він був з нами вчора, сьогодні, і буде з нами завтра. Богослужіння змінює нас, таких забудькуватих, таких немічних і непостійних. Ми потребуємо богослужіння для того, щоб ще раз переконатися — Бог реальний, Він з нами. Ми згадуємо, що ми Його образ, Його подоба. Ми торкаємося до істинної реальності і нагадуємо собі, що тут не наш дім, ми мандрівники та приходьки, громадяни іншої країни — Царства Небесного. А значить, відповідальним за підготовку та проведення богослужінь варто потурбуватися про те, щоб всі присутні добре усвідомлювали зміст кожної дії: співу, молитви, прославлення, проповіді, благословення. Все, що відбувається в зібранні, набуває істинного змісту тільки тоді, коли людина відчуває присутність Божу зі своїм народом.

В дискусіях про богослужіння найчастіше обговорюється питання доречності використання в богослужіння тих чи інших музичних напрямків, театральних елементів, нетрадиційних форм. І домінують в дискусіях дві крайні позиції: або закликають все змінити, або вимагають залишити все недоторканим. Найімовірніше, що помиляються й ті, й інші, «не знаючи Писань». Христос зустрівся з самарянкою біля колодязя. В очах жінки це була зустріч єврея і самарянки, пророка і грішниці, зіткнулися дві релігійні традиції, два народи, дві форми богопоклоніння. Яка правильна? Христос відповідає: поки що правда на боці юдеїв, але це непринципово, оскільки настане час, і вже настав, «коли істинні поклонники будуть поклонятися Отцю в дусі та правді, бо таких поклонників шукає Собі Отець». Форма відступає, коли приходить Дух. І що ще важливіше: будь-яка форма богослужіння може сприяти насиченню людини, якщо вона пробуває в Дусі.

Як досвід спілкування Христа з самарянкою, так і уроки історії показують: якщо ми поставимо перед собою мету зберегти абсолютно все, як було до нас, то з власної волі чи мимовільно ми повторюватимемо шлях традиційних релігійних систем, таких, як юдейська чи православна. Канонізація форми богослужіння може привести до того, що богослужіння в храмі фактично буде звершуватися священнослужителем, а роль прихожан зведеться мало не до мінімуму. Віруючий приходить свічку поставити, постояти, послухати, помолитися і, мало що зрозумівши з того, що відбувається, піти (ці слова не стосуються до ревних послідовників історичного християнства, які вникають в зміст священнодії). Не можна не зауважити, що в багатьох протестантських громадах віруючі стикаються з тим же, хіба що тільки свічок перед іконами не ставлять. Дедалі важче стає молоді розуміти мову, якою проповідують пастори старшого покоління. Дедалі менше бажання брати участь в богослужінні не тільки присутністю. Деякі пастори стикаються з такими проблемами, як взагалі небажання бути вчителями біблійної школи, проповідувати, брати участь в проведені богослужінь. Криза богослужбових практик назовні. Змін вимагає наш час. Але яких змін?

Не бездумні зміни форм, типів ради самих змін. Не сліпе наслідування західних харизматичних церков. Не сумбурна імітація «під культуру», тобто під православно-католицьку традицію богослужбових практик. Вимагаються зміни, перш за все, не в формі, а в Дусі. Ці зміни не в силах здійснити сам пастор чи керівництво братства, як не в силах і протистояти їм. Від церковної ради тут вже нічого не залежить. Зміни в Дусі відбуваються тоді, коли кожен учасник зібрання глибоко на особистому рівні почне переживати досвід Божої присутності. Кожен, хто приходить в Дім Божий, не зможе отримати радості і задоволення від богослужіння, якщо в його свідомості не буде вкорінене розуміння святості часу і місця, в якому являє Себе Господь. Звичайно ж, завдання служителів — нагадувати і вчити цьому віруючих, але досягнути такого розуміння можна тільки завдяки особистим зусиллям, молитовній концентрації, напруженому пошуку і чеканню зустрічі з Вічністю.

© «Благовісник», 2,2005