Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

НЕ ДУМАЛИ

Автор: Cтаніслав ПУТАЛОВ

«Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали (не думали — російський переклад), аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Мт. 24:38-39).

Складається таке враження, що здатність «не думати» є відмінною рисою людини. Один знаменитий вчений назвав нас з вами «гомо сапієнс», що означає «людина розумна». Іноді мені здається, що це звучить надто оптимістично.

Здатність поступати нерозумно, здатність бути самовпевненим, здатність думати, що ми все знаємо, — ось далеко неповний список наших гріхів. Гріхів, які беруть свій початок в тому ж Едемському саду, де людина раз і назавжди втратила свою здатність бути «гомо сапієнс» — людиною розумною.

Спокусившись на плід пізнання добра і зла, який повинен був дати знання, ми втратили його, тому що знання без Бога — неможливе. І з цього часу людство бреде цією похмурою дорогою самовдоволення, вихваляючись і звеличуючись, будучи схожими на сліпу від народження людину, яка сміло висловлює свою думку про картини великих художників.

Наше уявлення про Бога обмежене, ми не знаємо нашого майбутнього, заледве можемо згадати наше минуле і не розуміємо, що відбувається нині. Та попри все це ми абсолютно впевнені, що з нами все добре і ніщо нам не загрожує.

Всесвітній потоп, «Титанік», нещодавнє цунамі, яке в одну мить знищило сотні тисяч життів, — все це уроки історії, намагання вивести нас зі стану самовдоволення, які людство ігнорувало і успішно ігнорує до цього часу. Нам потрібно усвідомити одну дуже просту, але таку важливу істину — ми згрішили і нам потрібно повернутися до Бога.

Нам потрібно усвідомити, що ми більше не можемо контролювати ситуацію, що нам не підвладні сили стихій, що з нами далеко не все добре, що багато з того, що ми вважаємо нормальним, насправді далеко не нормальне. Ми повинні зрозуміти, що неможливо жити в гріху і сподіватися, що з нами нічого не станеться...

Люди, які того тихого недільного ранку перебували на пляжах, в номерах дорогих готелів, в бідних хижках рибаків не думали, що через декілька секунд буде підведений підсумок їхнього життя, і вони постануть перед Тим, Хто має владу судити живих і мертвих.

За дивним збігом обставин, який ми називаємо Божим водінням, в той час, як стихія забирала і громила тендітний світ людських істот, я на запрошення одного старого друга проповідував в Ченаї (колишній Мадрас), в церкві, що налічує майже тисячу людей. Саме завдяки цьому запрошенню того ранку ми покинули наш готель, котрий розташовувався прямо на березі розбурханого океану.

Повернувшись назад після серії богослужінь в цій церкві, ми виявили, що майже всі люди в паніці залишили це місце. Хвилі цунамі зупинилися всього за 200-300 метрів від нашого готелю. Люди, які того ранку були на березі, загинули. Ми були вражені картиною руйнувань і людського горя. Від маленького прибережного кафе, де ще вчора ми так спокійно сиділи, не залишилося нічого, крім купи сміття і фундаменту. І в цей час ми продовжували нести послання надії, проповідуючи на богослужіннях в сільській маленькій церкві неподалік від Ченаїв, яка не налічує навіть й сотні людей.

З Божої благодаті ми під час цунамі були в церкві далеко від побережжя, несучи вічне послання віри тим, хто цього недільного ранку прийшов на поклоніння Богові. Але скільки людей, які не мали ніякої надії, було там, за стінами церкви, віч-на-віч з коловертю розбурханих стихій? Коли вже було пізно молитися, пізно сповідувати гріхи. Коли все, ради чого жив до цього, раптом стало неважливим, і вічність раптом так виразно і невідворотно приблизилася.

Ми й далі не думаємо, ми не робимо висновків. Ми продовжуємо жити безпечно. Філософія безпечного буття й далі звучить крізь віки: «Будемо їсти і пити, бо завтра помремо!» (Іс. 22:13). Тільки ось люди, які думають так, не розуміють, що смерть — це не точка, це не кінець. Смерть — це кома, за нею йде невідворотне продовження у вічності. Або вічності з Богом в раю, або в вічних муках з сатаною у пеклі.

Геннадій Андросов

Попередження

У 1932 році жахлива катастрофа спіткала мешканців міста Ліона у Франції: частина пагорба, на якому стояв знаменитий храм, посвячений Фурв’єрській Мадонні, сповзла. Це сталося о 2-й годині ночі, коли люди спали; кілька будинків впали, багато людей загинуло, інші — втратили здоров’я і майно. Та розповідали, що всі тварини врятувалися, крім одного сліпого коня, якого силою і побоями змусили ввійти в стайню. Він раніше заходив в неї із задоволенням, але в той вечір ні за що не хотів заходити туди, весь тремтячи зі страху! (Подібна поведінка тварин та їхня здатність заздалегідь відчувати наближення стихійних лих спостерігалася здавна. Це знайшло підтвердження і під час землетрусу та цунамі у Середній Азії наприкінці 2004 року — примітка редакції).

Чому ж тварини врятувалися, а люди ні? Люди помітили, що багато тварин за кілька днів до катастрофи зникло. Щурі, наприклад, збиралися цілими гуртами і кудись втікали; голуби, які здавна мешкали в ущелинах однієї розваленої стіни, ніби від отриманого сигналу, всі піднялися в повітря і… щезли! Люди ж стояли з розкритими ротами, повторюючи: «Та що ж це таке?» Стіна і всі будинки, звідки вибралися щурі, а також стайня з бідним конем сповзли разом з частиною пагорба! Знову запитання: чому тварини врятувалися, а люди ні?

Господь дав тваринам інстинкт самозбереження. Людині ж Господь, крім цього інстинкту, дав дар значно більший: внутрішній голос, сумління і розум, які попереджують і застерігають її. Та людина, відійшовши від Бога, втратила ці дивні дари, вкладені в неї Творцем. Як не парадоксально, вона виявилася менш розумною, ніж тварини. У вище наведеному випадку розум повинен був підказати людям, що загрожує якась небезпека. Та ці люди тільки дивувалися, дивлячись на тварин, що рятувалися.

Сьогодні так само багато нерозсудливих і глухих людей! Вони байдужі до вмовлянь дітей Божих, які мають ясний розум і відкриті очі, щоб бачити і розуміти, що чекає безбожний світ, якщо він і надалі буде чинити гріхи і не прийматиме Євангелію Ісуса Христа. Люди, хоч мають великі успіхи у науці, але за багато століть так і не спромоглися зрозуміти Бога, тому Богові було «угодно в останні дні спасти віруючих безумством проповіді» (1Кор. 1:21). Ці слова, які увійшли в канон Євангелії, промовив апостол Павло. Він наголосив, що християни проповідують Христа розп’ятого, але їхня проповідь для багатьох — безумство. Тобто люди не сприймають їх всерйоз, а лише поблажливо усміхаються, коли чують чергову проповідь про Ісуса. Дорогий читачу, до якої категорії належиш ти?

Написано в Біблії, що Бога можна побачити навіть розглядаючи видиме творіння (див. Рим. 1:20). Але настільки люди віддалися беззаконню та гріху, живучи всупереч Божому закону творіння, що зробилися цілком нерозумними, байдужими і закам’янілі серцями, щоб зрозуміти Бога та Божий заклик. Птахи, тварини, рослини, пори року (вся природа!) постійно нагадують нам про задум Божий, про Божественний план спасіння людства. Та люди складають безумні теорії творіння, виникнення життя (наприклад теорію еволюції, інопланетян тощо), аби тільки не навернутися до свого Творця.

Ці дні згідно з Євангелією називають останніми днями. Тобто людству дано останній шанс: вибрати вічне життя чи залишитися у вічному проклятті. У Бога один день як тисяча літ, але життя людини занадто коротке, щоб витратити його на безумні речі, живучи за своєю волею, а не за волею Творця. Тому моє побажання залишається незмінним: виберіть життя!

© «Благовісник», 1,2005