Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЧУДОВИСЬКО В ГАРАЖІ

Автор: Брюс ВІЛКІНСОН

Кілька тижнів тому я, нарешті, все зрозумів. Моя дружина зрозуміла це набагато раніше. Здається, зрозумів і собака, який вже давно гарчав на гараж.

Так, в моєму гаражі завелося чудовисько.

Для мене прозріння настало лише в той день, коли я під’їхав до будинку, відчинив ворота гаража і раптом зрозумів, що машину, ймовірно, доведеться поставити на вулиці. Назавжди.

Прямо наді мною нависла, готова ось-ось обрушитися, гора ящиків. Довкола неї валялися напівпорожні банки з фарбою, запилені поламані велосипеди. Далі проїзд і прохід загромаджували речі, які я мав намір відремонтувати, але так і не відремонтував. Зверху на всьому цьому валялися мішки ялинкових іграшок, вінки з осінніх листків і великий зелений водяний пістолет. Саме він був найкращим підтвердженням підозр, які виникли в нас вже давно, що сусідські діти влаштували в нашому гаражі свої катакомби. Але, ще гірше, за деякими даними, там завелися й миші.

Але ось чого там не було, а тепер і бути не може, — то це машини.

Ця думка стала для мене поштовхом, якого всі так чекали і який мені був дуже потрібний. Важко зітхнувши, я взявся вичищати, сортувати, розкладати і викидати цей мотлох. І, уявіть собі, мені не треба було багато часу, щоб гараж знову став схожим на гараж.

Знайома ситуація, чи не так? Але чому, але як, скажіть на милість, нам вдається накопичувати стільки мотлоху? Чи то він весь складається з речей, які колись здавалися нам потрібними? Чи то ми вже такі ліниві, чи такі вже зайняті люди, що не можемо складати речі, як слід? І ось раптом з нашого обійстя нам назустріч виповзає чудовисько.

Так і з гріхом в нашому житті. Великі й маленькі гріхи мають властивість поступово накопичуватися, загромаджуючи наше серце. Всього одне егоїстичне рішення. Всього один хибний пріоритет. Всього один бунт. І ось уже перед вами — купа гріховного мотлоху, яка ось-ось обрушиться і придавить нас. І за нею вже не видно Бога, і голос Його звучить десь далеко й ледь чутно.

В кого це проблеми з гріхом? У вас? У відповідального, відданого християнина, який шукає Бога? Так.

Хто це грішник? Я? Вчитель Біблії, який закінчив семінарію? Звичайно.

Якщо ви схожі на більшість християн, то і в цю мить минулі гріхи отруюють ваше християнське життя. Чи, може, у вас є гріхи в теперішньому, яким ви віддаєтеся регулярно чи від випадку до випадку і з якими вже не можете впоратися. А, може, самі того не бажаючи, ви дозволили їм стати невід’ємною частиною вашого «життєвого інтер’єру» — такою, як меблі чи картина на стіні.

Накопичення мотлоху

Зазвичай слово «накопичення» має для нас позитивне значення. Споконвіку людина турбується про накопичення. Селяни виривали спеціальні ями для накопичення і зберігання зерна і погреби для накопичення і зберігання продуктів (в наш час ми надаємо перевагу великим холодильникам). Християни ж зазвичай накопичують гріх, причому, як правило, не один якийсь гріх, а безліч найрізноманітніших гріхів; і не тільки дрібні грішки, а такі, які руйнують і ведуть до катастрофи; і не тільки індивідуальні, а й колективні. Будь ласка, зрозумійте мене правильно: я зовсім не стверджую, що гріх навіки відділив нас від Бога. Якщо ви християнин, то всі свої надії ви покладаєте на Бога, Його прощення і Його обітницю вічного життя. І жоден гріх не може відділити вас від вашого спасіння, бо Христос помер за кожен ваш гріх — минулий, теперішній і майбутній.

І тому, щоб уникнути непорозуміння, ми введемо два терміни для визначення двох видів прощення:

1. Прощення на спасіння ми отримуємо тільки один раз, в момент нашого навернення до Господа, коли Він прощає нам всі наші особисті гріхи, дарує вічне життя, преображає нас з ворогів Божих на Божих дітей, посилає в наше життя Духа Святого як Свою печать на нас, а також вносить в наше життя безліч миттєвих і чудових змін, обіцяних в Новому Заповіті.

2. Прощення на служіння постійно обновлюється протягом життя віруючого. Чому? Тому що гріх віруючого відроджується знову й знову (а всі ми, без винятку, грішимо не тільки до, але й після покаяння). Біблія вчить нас сповідувати наші гріхи. Наше свавілля, яке час від часу повторюється, не загрожує нашому вічному майбутньому з Господом, але отруює і послаблює нашу здатність повного служіння Йому, спілкування з Ним, насолоди від Його присутності в теперішній час.

Розумієте, кожен наш гріх засмучує Господа і до певної міри впливає на наші з Ним взаємостосунки. Саме з цієї причини Він вчить нас сповідувати Йому кожен наш гріх, щоб наші взаємостосунки були гармонійними, щоб наше життя в усіх його сферах могло обновлятися у святості, щоб ворог більше не міг ранити нас.

Ось чому, ймовірно, апостол Павло звертається до всіх віруючих з таким попередженням: «Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей. Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?» (Рим. 6:11,12,16).

В наш час багато християн настільки не приймають показного благочестя і релігійної суворості минулого, що навіть саме слово «гріх» в них якось вийшло з моди. Такі християни ніби пливуть при повному штилі в морі благодаті. Начебто, наша справа — по можливості бути хорошими, а Бог, зі Своєї милості, потурбується про все решту.

Але це обмежений — хоч і зручний — погляд на те, яким повинен бути життєвий шлях християнина. Не може Бог дивитися на гріх крізь пальці. І немає в нас іншого засобу звільнення від гріха, крім Божого втручання в наше життя. Можливо, саме тому Біблія ясно говорить нам про те, що наше постійне завдання і незмінний обов’язок — звільнятися від гріха, очищати себе він нього.

Замисліться над такими словами Павла: «Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: «Господь знає тих, хто Його», та: «Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!» Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло» (2 Тим. 2:19,21).

В цих двох віршах недвозначно говориться про те, хто саме повинен «відступити від неправди» і «очиститися» — «всякий, хто Господнє Ім’я називає».

Це очищення (чи прощення) не звершується раз і назавжди, але є постійним процесом, який веде до дедалі більшої святості. Павло в Другому посланні до коринтян закликає: «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!» (2 Кор. 7:1).

© «Благовісник», 1,2005