Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВОЛЯ БОЖА І ВОЛЯ ЛЮДСЬКА: ТОЧКИ ДОТИКУ

Автор: Юрій ВАВРИНЮК

Виконання волі Божої, як це не дивно, не може статися без волі людини. На перший погляд це звучить як єресь, але це так.

Для того, щоб втілювати в життя Свої задуми, Господь має незчисленне військо ангелів, архангелів, серафимів. Ці службові духи завжди напоготові, щоб виконати те, що звелить Творець. Вони без зайвих запитань роблять справу, покладену на них. І коли з причини власної гордості, забажавши не залежати від волі Божої, певна частина їх на чолі з Люцифером збунтувалася, таких ангелів чекало ганебне відсторонення від Божої присутності і тяжка довічна кара.

Можна було б думати, що людина, яка в багатьох характеристиках програє ангелам, повинна бути у ще більшій залежності від волі Божої. Але все якраз навпаки. Бог шанує волю людини і прислуховується до неї. І це не принижує Творця, навпаки, ще більше підносить Його мудрість та могутність. І саме це ставить людину в особливу залежність — залежність від любові Божої. Господь, з волі Якого все «повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього», з волі Якого була створена і сама людина, дуже шанобливо ставиться до волі людини. Перші люди, Адам та Єва, після свого з’явлення на світ, отримали Отче благословення на повне та беззастережне панування над всією землею. Мало того, Він дав їм надзвичайно велику цінність, якої не мало жодне створіння і навіть самі ангели — право вибору, право жити згідно своєї волі. Це особливо проявилося в історії з деревом пізнання добра та зла. Якби Господь не довіряв Адамові та Єві, не цінував їхньої волі, Він би поставив таку охорону, що й миша не пролізла б до того дерева. Але Творець повівся з людиною як з рівною: дав право будувати своє життя так, як вона хоче. Але це не був прояв байдужості: мовляв, що хочете, те й робіть собі, Він також чітко й конкретно сказав їм про Свою волю, чекаючи взаємності. Він, як мудрий Творець, дав дороговказа на майбутнє життя. На жаль, людина знехтувала Божою довірою і, вчинивши за своєю волею злочин проти Творця, пішла дорогою неслухняності та прокляття. Що залишалося робити Богові? Вкинути свавільних до геєни, як і ангелів?

І тут Господь проявляє ще більшу повагу до волі людини. Відділивши її від Себе, бо цього вимагала Його справедливість, Він не залишає її. Він втілює в життя план, який не має аналогів у Всесвіті: дає шанс людині навернутися до Творця. Саме це і стало причиною приходу на грішну землю Сина Божого. Але навіть в моменти непокори та нехтування волею Творця з боку людини, Бог поважає її волю!

Яскравим прикладом такої поваги є історія започаткування царської влади в Ізраїлі. З часу виведення Свого народу з Єгипту їх керівником та царем був Сам Господь. Він вибирав суддів, давав їм силу та мудрість, Сам вирішував складні державні проблеми. Але одного разу до пророка Самуїла звернулися вожді народу з вимогою поставити їм царя. Серце мужа Божого стиснулося від болю: він розумів, що це бажання не узгоджувалося з планом Господнім щодо Свого народу. Бог заспокоїв пророка: «Вони не тебе, вони Мене образили». Проте подальші дії Всевишнього дещо дивні: Він не лише дозволяє народові вибрати царя, що, власне, не було з Його волі, а, навпаки, бере активну участь у цьому виборі. Спочатку вибір падає на Саула. Господь, знаючи сильні та слабкі риси його характеру, дає йому всі повноваження керівника Свого народу. Через оливу, яку Самуїл виливає на голову майбутнього монарха, Бог благословляє цього юнака, тим самим підтверджуючи факт поваги до волі народу. Коли Саул виявляє неслухняність, не рахується з волею Творця, Бог піднімає на царський престол пастуха Давида. Але коли ми уважно подивимося на цих двох людей, можна зауважити, що Бог рахувався з їхньою волею до певної межі. Коли вони нехтували, переступали волю Божу, яка головним чином і найяскравіше була виявлена в Законі Мойсеєвім, Господь суворо карав цей непослух. Саулові це коштувало царства, Давидові — життя маленького сина.

Читаючи книгу Дії святих апостолів, послання апостола Павла, також можна бачити, як великі мужі Божі, які повністю посвятили себе служінню Богові, керовані Святим Духом, в багатьох моментах життя керувалися і власною волею. Це не означає, що тоді вони не брали до уваги волю Господа. Маючи мудрість згори, апостоли настільки підкорили свою волю волі Божій, що навіть вияв людської волі не йшов урозріз з Господнім провидінням. Коли в першоапостольській Церкві виникла проблема з роздачею продовольства, апостоли зібрали раду для її вирішення, на якій запропонували обрати дияконів. Безумовно, у цій бесіді вони були керовані Святим Духом, але людський фактор мав також велике значення. Це сталося не через пророцтво чи відкриття, але під час спільного обговорення складної проблеми. Подібна ситуація була і під час Єрусалимського Собору, на якому стояло важливе питання стосунків юдеїв з поганами. Воно вирішувалося зовні чисто людськими методами: зібралися авторитетні та шановані брати, вислухали Павла та Варнаву, обговорили проблему і на основі фактів та роздумів винесли своє рішення. Іншими словами, вчинили згідно своєї волі. Правда, у резолюції, яка народилася в результаті цього обговорення, є цікава фраза: «Бо зволилося Духові Святому і нам…» Тобто рішення, прийняте згідно волі апостолів, повністю узгоджувалося з волею Духа Святого.

Як тільки у Віфлеємі народився Христос, анголи співали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» Бог не тільки виявив Свою волю у Своєму Сині, Він виявляє її і через волю людей, які прийняли Христа у своє життя і народилися згори. І якщо така людина підпорядковує своє життя волі Божій, якщо вона чутлива до Духа Святого, Який живе у ній, Бог у Свою чергу благословляє власне волевиявлення такої людини. Для Нього людина не є маріонеткою, якою хтось керує, і вона повинна беззастережно та сліпо підкорятися ниткам, за які її смикають.

Апостол Павло повністю підкорив своє життя волі Божій та служінню Йому. Прийшовши до Христа через надприродне відкриття, він в багатьох випадках життя керувався саме ними. Але часто у своїх посланнях він дає і власні поради, виходячи зі свого життєвого та духовного досвіду: «Про дівчат не маю наказу Господнього, але даю раду…» (1 Кор. 7:25); «А щодо складок на святих, то ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських…» (1 Кор. 16:1); «Маючи задум такий, чи я чинив легковажно? Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і «Так, так», і «Ні, ні»; «А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку…» (2 Кор. 2:1). Багато практичних порад щодо пастирського служіння, поведінки у церкві, ставлення до вдів апостол дає Тимофію, Титу. У Посланні до Филимона Павло мудро радить своєму братові, як повестися з рабом-утікачем Онисимом. Все життя та служіння апостола є свідченням того, що його воля була настільки підпорядкована Богові, що Господь рахувався з нею і благословляв усі справи та плани цього служителя.

Але разом з тим він застерігає нас і спонукує до того, щоб мати духовну мудрість та пильність у використанні цієї волі. Враховуючи зіпсутість людської природи та хитрість диявола, людина не може повністю покладатися на себе. Новий Заповіт у багатьох місцях учить нас, що ми тепер є вільні від Закону, який був виявленням Божої волі, — цей закон тепер у наших серцях і діє через нашу волю. «Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим!» — застерігає нас апостол (1 Кор. 8:9). «Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному!» (Гал. 5:13). Лише духовно мудра та чутлива до голосу Духа Святого людина має право розраховувати на благословення Боже, керуючись власною волею. На жаль, останній час є свідченням того, що в суспільстві все більше та наполегливіше культивується думка, що людина повинна керуватися лише своєю волею, лише вона є ковалем свого щастя і ніхто не має права вказувати їй, як жити. Насправді, така людина взагалі не має власної волі, бо вона у повній залежності від диявола, і він керує нею, як захоче, заспокоюючи псевдосвободою.

Як ми повинні практично розуміти питання волі Божої у нашому житті? Пригадую випадок, що стався з одним братом. Перед ним стояв дуже відповідальний вибір, який мав вплив на все подальше життя. Після довгих роздумів, не наважуючись зробити власний вибір, поїхав до пророка. Господь не дав конкретної відповіді, але пообіцяв, що благословить будь-який його вибір. Бог віддав це питання на людський розсуд і, заздалегідь благословляючи, виявив повагу до людської волі.

Біблія дає нам загальне розуміння Божої волі щодо людини і в першу чергу щодо її спасіння та навернення до Бога. Вона відкриває нам таємницю цієї волі (див. Еф. 1:9) і блаженна та людина, якій вона відкрита. Але разом з тим Господь поважає волю людини, і тому в співпраці з нею Він робить велике. Воля Божа ніколи не може виявитися у житті людини, яка нічого не робить, а чекає відкриття чи дозволу згори, яка не шукає засобів, у тому числі і людських, для практичного здійснення Господньої волі. Часто люди надміру шукають, так званої волі Божої, бо не хочуть брати на себе відповідальність за наслідки своїх вчинків. І в разі невдачі чи через недбале виконання якоїсь роботи, з легкістю перекладають відповідальність на Бога: «Ну, це ж Господь так відкрив…». Така позиція нагадує невірного раба з притчі про таланти, який не проявив ініціативи та працелюбства і не схотів принести прибутку господареві. Якби Господь діяв не рахуючись з волею людини, Він зробив би так, що усі мешканці землі давно були б віруючими. Але Він хоче це зробити через вірних, відданих людей, які добровільно та щиро відгукнулися на Його заклик до праці: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» (Єз. 22:30). І навіть щодо грішних сердець, то Господь ніжно та наполегливо стукає до них, чекаючи щоб вони відкрили Йому.

Отже, воля Божа і воля людська не можуть існувати одна без одної. Бог зацікавлений у співпраці з людиною, Він хоче проявити Себе через кожну індивідуальність, не принижуючи її та не нехтуючи її волею. З другого боку, людина не може зробити нічого доброго, доки не підкорить себе волі Божій. Тому блаженна людина, яка пізнала, «що є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2).

© «Благовісник», 1,2005