Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ОХ І ЦЕЙ ХАРАКТЕР...

Автор: Василь МАРТИНЮК

Вам, напевно, знайома така сцена: двоє людей розмовляють на високих тонах, потім в розмові з’явилася нотка примирення, і один з них каже: «Ну чого було кричати, спокійно б сказав — і ми б порозумілися». — «Вибач, – відповідає другий, – просто у мене такий характер». І ось саме своїм характером багато хто з нас виправдує свою нестриманість, свою малодушність і навіть брутальність. Більше того, поводячись так, як нам хочеться, ми можемо плекати таємну надію, що Господь в той великий день Свого приходу перемінить нам не тільки тіло, але й серце, тобто характер, і він стане лагідним, добрим і милосердним. Але коли цей самообман виявиться, то вже буде досить пізно, щоб виховувати в собі риси характеру, приємні Господу і придатні для життя в Царстві Небесному. Бо насправді Господь дасть нам тільки нові тіла, а характер свій треба міняти нам самим. Недаремно Христос, звертаючись до учнів, наголошував їм: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт.5:48).

Щодо характеру Бога, то Він ніколи не крився перед людьми і давав Себе зрозуміти і пізнати всім, хто цього хотів. І тепер через Біблію Він дає пізнати Себе кожному, хто цього захоче. Який Він є, Він прямо сказав Мойсею на горі Синай: «Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (2М. 34:6).

Неемія про Нього говорить: «Ти Бог, що прощаєш, Ти ласкавий... Ти справедливий у всьому... (Неем.9:17, 33). Таким йому відкрився Господь.

Давид, крім того, що пізнав Бога як милосердного, довготерпеливого і милостивого, зрозумів, що Він ще й «щедрий... добрий до всіх» (Пс.145:8,9).

А Ісая ось яким побачив Месію — Сина Божого, Який прийде на землю: «Він не буде кричати і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою» (Іс. 42:2-3). І це повністю описує лагідний, тихий і одночасно справедливий характер Господа.

А якщо ще додати відкриття апостола Івана, що «Бог є любов», то вимальовується повна картина характеру Господнього, вся велич і глибина Його серця.

А щоб нам було більш зрозуміло, то звернімо увагу на те, як описує любов апостол Павло. А вона, згідно його слів, довготерпелива, милосердна, незаздрісна, негорда, непихата, чемна, безкорислива, негнівлива, великодушна, чиста, справедлива, повна віри і надії (див. 1Кор. 13). Ось такою є любов, і саме такі риси характеру притаманні нашому Господу.

Сам Господь Ісус про Себе говорив: «Я тихий і серцем покірливий» (Мт.11:28). До того ж Він сказав: «Навчіться від мене...», що є прямим закликом наслідувати Його, бути подібним до Нього.

Саме цей Ісусів заклик «Навчіться від Мене» добре зрозуміли учні Христові і намагалися уподібнитися своєму Вчителеві і життям, і смертю, і характером. Як писав апостол Павло до жителів Филип: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа... щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті... (3:8,10). Він як той, хто належить Христу, розіп’яв своє «тіло з пожадливостями та похотями» (Гал. 5:24), тобто розіп’яв свого «старого чоловіка», свій характер, і відновився «духом свого розуму», «зодягнувся в нового чоловіка, створеного за Богом» (Еф. 4:23, 24), тобто прийняв характер Христа – і побіг «до мети за нагородою великого поклику Божого в Христі Ісусі» (Еф. 3:14). Знаючи важливість того, щоб бути подібним до Христа, апостол Павло не втомлювався нагадувати усім християнам, як вони мають поводитися, якими повинні бути. Він наголошував, що Бог-Батько призначив, щоб віруючі «були подібні до образу Сина Його» (Рим.8:29) і дуже страждав, коли бачив, що християни зневажили образ Христа, втратили риси Господнього характеру і поводяться за тілом: блудять, крадуть, сваряться і принижують один одного. А такі Царства Божого не успадкують. Тому він і писав галатам, дізнавшись про непорядки серед них: «Дітки мої, я знову терплю муки породу, поки образ Христа не відіб’ється в вас!» (Гал. 4:19).

І не тільки Царства Божого нам не бачити без уподібнення Христу, а навіть на землі не бачити ні миру, ні радості — не бачити щастя. Згадаймо, до чиїх молитов обернені очі і вуха Божі. До праведних. Кого Він піднімає і кого захищає? Покірних, милостивих і справедливих! Згадаймо, кого Ісус Христос називав блаженними, тобто щасливими, в Своїй Нагорній проповіді. Вбогих духом, засмучених, лагідних, голодних та спрагнених правди, милостивих, чистих серцем, миротворців, вигнаних за правду (див. Мт. 5:3-10). Тобто тих, хто прийняв характер і життя Христа. «Прийдіть до Мене, усі струджені і обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо моє... Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (Мт. 11:28-30), – ще сказав Ісус. Виходить, що без ярма Христового, без Його тягаря нам не знайти спокою душам своїм, нам не знайти щастя. І це треба пам’ятати – і не хвалитися своїм характером.

Отож, не уподібнившись Христу, нам не бути щасливими і не бачити Царства Божого. Бо ж як ми зі своїм тілесним характером зможемо жити серед лагідних, милосердних, наповнених любові жителів неба? Чи не зробили б ми їхнє життя таким, яким зробили життя ближніх своїми примхами, нетерплячістю та іншими особливостями свого «дорогоцінного» характеру? Насправді, наш «стародавній чоловік», якого ми замість того, щоб розіп’ясти, леліяли, не витримає атмосфери Царства Божого, наповненої Любові, і потягне нас подалі від неї — в пекло.

Тому, поки ми на землі, нам ще не пізно сказати Господу: «Я хочу бути подібним на Тебе. Зміни мене».

© «Благовісник», 3,2004