Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Жертовник

Автор: Юлія Звєздова

В Середній Азії є обряд, який називають «худаї» — буквально «жертва Богу, жертвоприношення», коли люди ріжуть півня або барана і пригощають інших людей м'ясом. Бувають святкові і поминальні «худаї», але кінцева мета в них одна — умилостивити Творця, удостоїтися Його прихильності.

З подібною метою, думаю, у всіх народів з давніх-давен приносилися в жертву різні тварини, а то й люди — тільки приносилися вони різним богам. Людство віддавало найдорожче тим, кому вірило: фетишам (від португальського «fitico» — магічна річ), тотемам, оракулам, ідолам, духам, тваринам або рослинам, видуманим богам. Але перша в історії людства жертва живому істинному Богу, Творцю Всесвіту, була принесена... Ним Самим! Коли перші люди — Адам і Єва згрішили, «зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу шкуряну — і зодягнув їх». Так написано в Книзі Буття. Тобто Бог взяв чисту непорочну тварину, поразив її ради людини, щоб якось покрити вину людей, а шкури віддав Адаму і Єві. Трохи пізніше їхній син Авель приніс Богу агнця, чим догодив Богу, а його брат Каїн приніс плоди проклятої землі, чим Йому не догодив.

Яке ж відношення ця древня історія має до нашої сьогоднішньої розмови? Що не є пряме. Сучасні люди, які працюють на фірмах, в магазинах, в кафе, на фабриках і заводах, в різних установах, витрачають свої сили, талант і час, щоб щось заробити. Реальність така: в що або в кого людина вкладає всю свою душу, а також основну частину здобутих грошей — те (той) і є його богом або богами.

Півжиття збирав гроші на машину, купив-таки машину, і починає мало не молитися на цю свою дорогоцінність, пилинки з неї здмухувати. Інший вклав багато в сім'ю, в кохану жінку — це і є його культ, зміст його існування. Добре, звичайно, мати нежадібне, жертовне серце, але питання в тому, кому або чому ми жертвуємо. Ви, можливо, гордитеся, що не ледар, трудоголік, що більшу частину життя проводите на роботі, захоплені нею, пристрасно любите все, що з нею пов'язане. Але що буде, коли втратите все це? Для декого це смертельний номер.

Наше серце наче спеціально шукає, чому чи кому віддати себе. Можливо, через те, що Бог, Який створив цей світ, є любов, а людина створена за Його образом і подобою. Ні одна людина, визнає вона це чи ні, явно чи таємно, але без любові просто не може існувати, просто нездатна. Інше питання, що кожен переживає її на різних рівнях. До прикладу, є найвища форма любові — агапе — Божа любов. Саме такою, чистою, безкорисною і безумовною любов'ю нас полюбив Господь і хоче, щоб Його діти також любили один одного. Але є те, що грішний світ на­зиває любов'ю, але насправді це — всього-на-всього задоволення своїх егоїстичних, іноді ті­льки фі­зіологічних потреб, пристрастей, пожадливостей.

Намалюйте в своїй уяві планету: переконую вас, є величезна кількість речей, улюблених вами, дорогих вашому серцю! Ви купуєте плакати з фотографіями кумирів (а можливо, не ви, а хтось з ваших знайомих) або зображенням коней на свіжій зеленій траві (як гарно!), ви витрачаєте гроші на смачні напої і їжу, ви даруєте подарунки дорогим вам людям – що це? Елементарно: вияв любові. А любов не буває без жертв, вона сама по собі глибоко жертовна.

В багатьох древніх племенах любов до власного життя і абсолютна духовна темнота приводили до того, що в жертву богам для збереження племені приносився найсильніший, найдостойніший його член, причому нерідко така людина йшла на смерть добровільно. Так що «камікадзе» за своєю суттю не нове явище. Так само, як і аборт — убивство власних дітей. У язичницького племені амо­нітів було божество на ім'я Молох (сьогодні це загальна назва), поклоняючись якому, кидали дітей в огненну піч. Пророк Єремія пише: «І побудували жертовні пагірки Ваалові... щоб через огонь переводити синів своїх та своїх дочок Молохові, чого їм не наказував Я, й що не входило в серце Мені, щоб чинити ту гидоту...» (Єр. 32:35). А Бог сказав в законі, що хто дасть із дітей Молоху, той нехай «буде конче забитий» (3М.20:2). Любов до себе, а простіше кажучи, егоїзм, штовхає людей на подібні вчинки.

Але є зовсім інші жертви.

«Так бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ісус «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, він упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної» (Фил. 2:7-8), «...замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (Євр. 12:2). Фактично, жертва за нас Ісуса Христа на Голгофському хресті — це була від­повідь Бога, виконання Його частини заповіту з Авраамом, що в ньому благословляться всі народи. Духовно, не Ісак, а Ісус є тим насінням, нащадком Авраама, який віддав в жертву Богові свого єдиного любого сина.

Бог хотів би дуже багато зробити на землі Своєю дивною благою рукою. Але Він ще в Едемському саду віддав владу на землі людям. І Він до цього часу практично нічого не може зробити без людини.

Адам з Євою згрішили, і у Творця одразу ж виник план їхнього спасіння — через смерть власного Сина. Але — людина повинна була дозволити Богові зробити це. Авраам послухався, дозволив, і був складений заповіт, благі наслідки якого ми зараз пожинаємо.

Що ж? На цьому все? Ісус помер, воскрес — і ми, хто вірить в це, хто покаявся в гріхах і народився згори, прийняв Ісуса в серце, спасенні — і все? Напевно, нам-то нічим вже жертвувати не треба? Ну добре, припустимо, ми жертвуємо весь свій час для Господа, Якого любимо, ще — ми віддаємо Йому десятини і пожертви, ще — присвячуємо себе, витрачаємо сили на служіння Йому: молитви, проповіді, відвідування людей, доброчинність і т.і. Тож що ще треба? Невже цього недостатньо?!

Недостатньо. Коли слуги царя Давида несли Божий ковчег, через кожні їхні шість кроків приносилася щедра жертва. Взагалі, Біблія говорить, що ми вже не «свої» (1 Кор. 6:19), що «все Моє — Твоє, і Твоє — Моє» (Ів. 17:10) — тобто, якщо ми в заповіті з Богом, ми повністю віддаємо себе, посвячуємо себе Йому. Християни часто чують вирази: «віддати себе Богові», «бути Йому посвяченим», та особливо не заглиблюються в їхній зміст. Готовність шукати не свого, а Божого, підкорити свою волю, свої бажання і плани Його волі, Його бажанням і планам, жити не для себе, а для Нього (див. Рим. 14:8), приліпитися до Нього всім серцем, Ним жити, рухатися й існувати (див. Дії 17:28) — ось що означає «віддати чи посвятити себе Богові», ось що таке жертва.

Бувають ситуації, коли тобі треба віддати Господу те добре, благословенне, дороге й улюблене, що Він же тобі дав — свого «Ісака». Це боляче, важко, це хрест, але Бог не хоче, щоб ми когось чи щось любили більше, ніж Його, Він — ревнитель. Одного разу поряд з Його божественним ковчегом поставили статую филистимського божка Дагона. «А другого дня вранці повставали ашдодяни, аж ось Дагон лежить ницьма на землі перед Господнім ковчегом! І взяли вони Дагона, і поставили його на місце. А наступного дня повставали вони рано, — аж ось Дагон лежить ницьма на землі перед Господнім ковчегом! А Дагонова голова та обидві долоні рук його лежать відтяті на порозі, тільки тулуб Дагонів позостав при ньому»(1 Сам. 5:3-4). Так само й Він, люблячий і улюблений Наречений, забирає з нашого шляху всякого ідола — чи то робота, машина чи людина.

У видатної Божої служительки Кетрін Кульман було те ж саме. Вона безтямно закохалася в одного чоловіка, вийшла за нього заміж, що не було волею Божою хоча б тому, що він був до цього одруженим і мав маленьких дітей. Бог стукав у серце Кетрін, і, нарешті, вона Його почула. Вона розповідала пізніше: «Я відчула біль у серці, такий великий біль, що його не можна було висловити. Якщо ви думаєте, що легко йти на хрест, то це тільки тому, що ви там ніколи не були. Я була там. Я знаю. І мені треба було йти самій...» (З книги Джемі Бакінгема «Донька Долі»).

Насправді ж, вона була не сама, як і ми всі, не самотні, коли несемо свій хрест. Той, Хто висів на хресті, поніс на Собі всі наші хрести. І Він співчуває нам до цього дня. «Тепер же вони обоє (Кетрін Кульман та її чоловік — прим. Ю.З.), стоячи поряд на брудній дерев'яній платформі вокзалу, знали, що вони вже не належать собі. Вони належали іншому».

Дорогоцінний мій брате і дорогоцінна сестро, належ Йому, твоєму Спасителеві і Пану над панами! І сказали Ізраїлеві мужі до Гедеона: «Пануй над ними і ти, і син твій, і син твого сина, бо ти спас нас від руки Мідіянина». І сказав до них Гедеон: «Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, — Господь пануватиме над вами» (Суд. 8:22-23). Він має на це законне право, Він віддав Своє життя за нас!

Принеси себе в жертву Богові, і ти обов'язково отримаєш те, що отримав Авраам: «Благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі і немов той пісок той, що на березі моря» (1 М. 22:17).

«Благовісник», 1,2004