Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Чи є дія і сила Духа Святого в сучасній церкві?

З листа до редакції: Дорогі брати та сестри в Господі Ісусі Христі!

Вітаю вас, ваші сім’ї любов’ю нашого Спасителя і Бога.

В минулому вам вдалося на сторінках журналу підняти багато актуальних тем, надрукувати гарні свідчення спасенних людей, інформувати про духовне життя церков ХВЄ України.

Враховуючи, що в наші дні відчувається певний духовний голод, особливо серед молодого покоління, і не тільки серед молоді, бо ця проблема є серед всіх вікових груп християн, хотілося б на сторінках журналу прочитати про служіння тих церков, де явно діє Господь. Тепер ми спостерігаємо надто упорядковані, запрограмовані людьми служіння, де все чітко і правильно з організаційної точки зору і виконавчої, стосовно хорів, ансамблів, але чомусь це не торкається сердець людей.

Люди чемно слухають і далі дрімають, благодушно спостерігають за християнськими «концертами», а явна дія Божа... відсутня.

Я думаю, що торкаюся питання, яке більше в компетенції служителів. Але було б актуально, якби сторінки вашого журналу були присвячені дії Святого Духа в служіннях не минулих десятиліть, а теперішнього часу.

Прийміть це, як мої побажання, як роздумуванням над Словом Христа, Який одного разу із глибоким жалем сказав: «Як прийду знову, чи знайду віру на землі?»

Зараз багато церков, багато релігій, правил, постанов, дозволів чи заборон... Багато шуму, але дія Божа рідкісна. Не знаю, як в Україні, але в Канаді, в США, в помираючій для Бога Європі — це факт.

Може, ваш голос, вашу тривогу почує народ Божий і пробудиться, і почне шанувати Божі плани Божої битви із ворогом Божим, який вже не маскується, не ховається, але відкрито по цілому світу виводить своїх прихильників на масові демонстрації — бунти проти всякої моралі, проти всякої пристойності, проти Божого Слова, а законодавчі органи багатьох-багатьох країн приймають закони, які суперечать Божим заповідям і здоровому глузду. Світ стає Содомом, і содомляни починають бути рівноправними членами нашого суспільства, стають міністрами, єпископами церков, починають грати не останню роль в політичному, економічному і релігійному житті багатьох держав.

Європа, приймаючи свою конституцію, відкинула навіть згадку про християнські цінності і відкрито скочується в іслам, мільйони французів живуть так, ніби Бога взагалі немає, порожні храми Німеччини і Англії. Можна було б багато про це писати, але ви це знаєте...

З найкращими побажаннями Богдан Степанюк, м. Лінкольн, Небраска, США.

Від редакції:

Часто чи то в проповідях, чи то в приватних розмовах ми чуємо ностальгічні спогади про те, як діяв Дух Святий в церквах, і про те, що тепер Бог став менше діяти, або ж і перестав діяти зовсім. Подібна стурбованість висловлена і в листі, який кілька місяців тому надійшов на адресу редакції і спонукав нас присвятити цій темі черговий номер журналу. Частково автор листа правий: релігійна свобода, яка прийшла на зміну войовничому атеїзму, розслабила християн, зробила їх безпечними. Але ж як пояснити те, що за останні п’ятнадцять років тисячі людей приєдналися до Церкви? Невже це просто данина моді? Чи все ж таки дія Святого Духа?

Часто я, читаючи про життя місіонерів, думала, яким насиченим подіями і цікавим воно було, як сотні людей приходили через них до Бога. І чомусь не зауважувала того, що вони на місійних полях працювали десятки років. Припустимо, місіонер трудився 10 років, тобто 3650 днів, і здобув для Бога 200 людей. Отож, люди каялися не щодня. Були миті, коли він плакав перед Богом і просив сили, були й такі дні, коли в безсиллі опускав руки і не міг навіть молитися. Я більш ніж переконана, що були такі дні в кожного, навіть у великих, тепер всім відомих місіонерів. А були дні, коли сповнений силою згори місіонер робив заклик до покаяння і — десятки душ знаходили спасіння.

Так само ми дивимося в минуле, наводимо конкретні, часто одиничні випадки, свідками чи учасниками яких ми були, і стверджуємо: «Так колись було». А згадайте, скільки було таких днів, коли ми не відчували цієї сили, скільки разів опускалися руки і небо здавалось нам зачиненим.

Зрозуміло, ми не можемо розставити усі крапки над «і», дати вичерпну відповідь на підняте запитання, адже Дух Святий не підпорядковується людським законам та людській логіці. Часто ми не можемо зрозуміти, чому Він так мало діє чи не діє зовсім тоді, коли, здавалося б, для цього ми зробили все, залежне від нас; і могутньо зливається в моменти, в які цього мало очікуємо. Та все ж хочемо надати слово служителям, авторам, які висловлюють свою думку з цього приводу. І надіємося, що їхні роздуми відгукнуться у вашому серці поштовхом до більш серйозного та гарячого пошуку сили Духа Святого в особистому житті.

Ольга МІЦЕВСЬКА

З розповіді Ростислава ДЕРКАЧА, завідуючого євангелізаційним відділом місії «Голос надії»:

Це було в 1997 році. Ми проводили літній табір, в якому відпочивало близько 70 дітей. Того дня декілька дітей з села прийшли до нас на служіння, після якого ми проводили їх додому. Коли повернулися в табір, то почули плач біля одного з будиночків. Спочатку ми трохи злякалися, бо думали, що там щось сталося: може, погано комусь чи бійка якась.

Коли підійшли ближче, то побачили, що біля будиночка справді плачуть діти. Виявилося, що група дітей зібралася в одній з кімнат для молитви. Бог хрестив їх Духом Святим, і вони молилися і плакали перед Богом. Це настільки здивувало всіх і наповнило серця вдячністю Богові, що всі, від малого (були навіть діти 5-6 років) до великого, зібралися біля цього будиночка, навіть з кухні дорослі поприходили і молилися разом з дітьми. Ця молитва тривала з пів на десяту і протягом всієї ночі. Дехто, хто вже стомився, йшов спати, навіть дорослі стомилися, а діти молилися й молилися.

Це відбулося за три дні до кінця заїзду. І ці останні дні були незрівнянні з попередніми. Діти ходили як на небесах. Вони підходили до мене, навіть ті, які ніколи не порушували дисципліни, і просили пробачення. Ніяка програма, ніякі вихователі не змогли б змінити їх так, як змінив Дух Святий. Після цього навіть батьки свідчили нам, що змінилася поведінка їхніх дітей в сім’ї.

Те, що відбулося там, дуже здивувало нас, і ми за це віддали славу тільки Богові, а не якомусь помазанику, який нібито зміг так настроїти дітей. Бог просто використав найменше, щоб явити нам славу Свою. Тому не можна приписати цього людині, це явні дії Бога.

Анатолій КЛІНОВСЬКИЙ, пастор, вчитель ВСЦХВЄ:

За часів атеїзму, коли нас гнали, переслідували, у церкву приходили люди, які були до кінця щиро віддані Богові. З другого боку, ці переслідування сприяли тому, щоб була велика спрага по Бозі, ми молилися, шукали Божої присутності як єдиного порятунку, тому що ми були безправні в державі. Ми більше шукали Бога — і Бог яскравіше відповідав. Тепер в церкві є різні люди, і свобода, яку ми маємо, як правило, охолоджує. Свобода просто не характерна для життя християн, тому що Сам Христос сказав, що всі, хто хоче побожно жити, будуть переслідувані. «Мене гнали — будуть гнати й вас».

Є ще й така думка: коли нас переслідували, в наших церквах не було систематичного богословського навчання. Проповідник як міг, так говорив, щось не так сказав, чи й не доказав, а Бог компенсував цю нестачу Своєю більш явною присутністю і більшою емоційністю. Тепер є можливість отримати біблійну освіту, в церкві звучать глибокі проповіді, і, можливо, це компенсує одне одне. Якщо тоді потрібно було зберегти вірність, то тепер період, коли треба поглибити фундамент нашої віри. Тоді ми більше опиралися на емоції, тепер ми більше опираємося на розум. Часто наша людська емоційність сприймається за силу згори. Ми молилися аж тремтіли, молилися аж плакали. І кажуть, що тепер ми не маємо сили, тому що цього не відчуваємо. А насправді сила Божа, сила Духа Святого проявляється в благочесті, в принесенні плодів Духа. Тому на це питання дуже важко відповісти однозначно. Але я б не сказав, що сьогодні дуже зменшилася Божа сила, просто вона, можливо, стала більш спокійною, усвідомленою, такою, яка менше діє на емоції. Хоча, хочу додати, в багатьох служителів дійсно сила ослабла і вони по собі судять про всіх, але багато служителів все-таки мають тісний взаємозв’язок з Богом.

Михайло БЛИЗНЮК, заступник голови об’єднання церков ХВЄ Волині:

По-перше, я не можу стверджувати, що Бог не діє. Якщо навіть дивитися за Писанням, то Бог діє багатьма способами: не завжди являлися чуда і ознаки. Але вся історія людства свідчить про те, що Бог від людини ніколи не відвертався. Якщо брати теперішній час, то я, як заступник голови обласного об’єднання, бачу, що кількість віруючих зростає, збільшується кількість церков, а це свідчить про те, що Божа благодать робить свою роботу. І ми не можемо навіть припустити того, що це може робити не Бог.

З другого боку, тепер у нас дуже мало є явних чуд, які б регулярно відбувалися в церквах. Я не хочу сказати, що зовсім їх немає, тому що якби в кожній церкві запитати: «Яке чудо зробив для вас Господь?», то скрізь знайшлися б люди, котрі свідчили б про Божі чуда, які Він зробив у їхньому житті, як робив їх і в минулому. Але однією з причин, чому тепер немає явних чуд, які звершувалися, скажімо, за часів Ісуса Христа, за часів апостолів, полягає в тому, що ми живемо в особливий період, коли чудо саме по собі вже не має такого впливу, який воно мало в ті часи, коли жив Ісус Христос. Тепер дуже багато чудотворців, людей, які різними методами намагаються показати свою надзвичайність, і тому чудо саме по собі втратило своє значення для богопізнання. Тепер для пізнання Бога набагато важливіше, щоб люди побачили життя самих християн, яке повинне відіграти роль чуда в житті невіруючих. Наприклад, коли людина грішна, яка була зв’язана п’янством чи іншими гріхами, стала новою людиною, яка вміє прощати, робити добро, то це набагато більше чудо — чудо духовного воскресіння людини, ніж будь-яке інше фізичне, навіть і воскресіння з мертвих. Тому що навіть Писання підтверджує, що якби хтось із мертвих устав, то люди не повірили б. Вони сказали б, що це якась підробка, чого насправді не було.

Але те, що Бог діє, ми бачимо в тому, що воскресають нові душі для Господа. І навіть останні стають першими, ревно служать Богу і не бояться свідчити іншим, вони стараються віддячити Богові за спасіння, жертвуючи своїм життям для слави Господньої.

Віктор ПАВЛОВСЬКИЙ, голова Союзу ХВЄ Молдови:

Сьогоднішнє покоління я називаю «поколінням задоволення»: вони йдуть від вогню до задоволення. Тому частково правда, що духовна сила згасає, люди замінили вогонь Духа Святого на різноманітні методи та форми задоволення, щоб на цьому будувати церкву. І це негативно вплинуло на духовний стан і кількісний склад церков на Заході.

Але я не згідний з тим, що Дух Святий сьогодні не діє. Ми бачимо сотні людей, які каються, людей, яких Бог хрестить Святим Духом, людей, яких Дух Святий спонукує на місіонерську працю, посвячення та жертовність. Це не від задоволення людина робить, а через дію Духа Святого на її серце. В церквах Молдови ми бачимо духовні прояви через духовні дарування: пророцтво, зцілення. Був такий період, коли до цього питання підходили обережно, враховуючи негативні явища в минулому. Але ця обережність не повинна нас відвернути від того, що ми маємо в обітницях Священного Писання. Але зберігається тенденція до легкого, поверхневого християнства, коли кажуть, що все добре, все чудово, так би мовити, до «косметичної» Євангелії, яка все пригладжує. Церква повинна інтегруватися зі світом, щоб відчинити йому двері для того, щоб люди зі світу прийшли у церкву. Але деякі церкви настільки інтегрували себе зі світом, що вже й не видно різниці між тим, де світ, а де церква. В нас повинні бути чіткі межі між церквою і світом. Ці межі не повинні йти по якихось культурних бар’єрах, а повинні конкретно визначатися Священним Писанням. Гріх залишається гріхом в усі часи, в усіх культурах й у всіх народах. І ми не повинні робити ніякого компромісу.

Я нещодавно був в одній п’ятидесятницькій церкві на заході, яка налічує 800 членів, а на зібранні було десь близько 100 чоловік. Я запитав: «А чому так мало людей?» Служителі відповіли: «В нас люди дуже багато працюють, тому вихідні вони проводять для себе і для своєї сім’ї». Люди поклоняються творінню більше, ніж Творцю. І тоді я сказав їм: «Якщо ви вважаєте, що ваші люди багато працюють, то відправте їх у Молдавію, хай вони там з місяць поживуть, попрацюють з нашими людьми, підуть на служіння. І тоді ми далі поговоримо про це питання».

Я вважаю, що нині робота Святого Духа звершується величезна, тому що за останні 25 років до Бога прийшло більше людей, ніж за всі минулі роки. Це тільки робота Святого Духа. Можливо, змінилися форми прояву Духа Святого, може, в зв’язку з тим, що церкви тепер вийшли на відкрите служіння, мають величезні молитовні будинки, в яких збираються сотні й тисячі людей, немає того, що було тоді, коли зібрання проводилися в приватних будинках в набагато вужчому колі. Але сказати, що сьогодні немає прояву Духа Святого в церкві, — це неправильно.

Михайло МОКІЄНКО, заступник голови ВСЦХВЄ, голова об’єднання церков ХВЄ у Дніпропетровській області:

Я вважаю, що якби не діяла сила Святого Духа, то Церква не була б Церквою, але питання залишається — якою мірою діє Дух Святий? Я ще застав сімдесяті роки, які я називаю другою після двадцятих років хвилею, коли Бог виливав Свою силу на народ. В 20-ті роки мої батьки були учасниками цього пробудження, а на початку сімдесятих на моїх очах люди масово переживали хрещення Святим Духом, і були такі дії Духа Святого, за якими я тепер скучаю, їх не вистачає тепер у церквах. Я часто в молитовних роздумах: як нам діяти в цій ситуації? Я аналізую форми служіння і бачу, що не варто нам шукати чогось нового, ми повинні скористатися моделлю, даною апостолом Павлом в Посланні до коринтян, а також в книзі Дій апостолів. І якби все висловити кількома словами, то це було б гасло: «Назад до П’ятидесятниці!»

Я застав той час, коли люди співали духом. Це було так приємно для душі, так захоплююче й мелодійно. Те, що ми бачимо тепер професійні групи прославлення, — це добре і гарно, але коли Дух Святий діє в людських серцях — то це більш досконала форма служіння.

Скажімо, дари чудотворіння — тепер рідкісні явища. До мене нещодавно звернувся один брат з цікавим запитанням: «Який процент оздоровлень, коли ви молитеся над хворими?» Це змусило мене задуматися, адже зцілюємо не ми, а Бог. Чому ж тоді чудес так мало? В книзі Дій апостолів ми не бачимо таких невдач.

"Благовісник", 3,2004