Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Інтерв’ю єпископа Церкви християн віри євангельської України Михайла Паночко журналу «Благовісник».

Розмову вела: Ольга МІЦЕВСЬКА

— Нині в Україні склалася досить-таки непроста ситуація: сотні тисяч людей виходять на площі, аби відстояти своє конституційне право вільно обирати. Як ви оціните цю ситуацію як громадянин, як українець і як служитель?

— Те, що відбувається тепер в Україні — це Божий промисел, і я глибоко вірю, що Сам Господь робить велику роботу над українським народом. В країні викристалізовуються такі особливі умови і така атмосфера, що люди будуть готові до більшого сприйняття правди, бо вони побачили, якщо можна так сказати, оголену неправду. Виросла нова генерація молоді, яка вже не має страху перед минулою системою, що діяла не за законами, не за правилами, не за мораллю, і цей протест закономірний і правильний. Ми, як Церква, бачимо в цьому позитивні речі. Люди тягнуться до правди, до справедливості, до демократії — і нам це приємно. Це добра ознака того, що люди відкриватимуть свої серця перед Словом Божим, і ми вважаємо, що це явище епохальне, яке поведе за собою й зміни у кращу сторону щодо проповіді Євангелії та спасіння грішників. Ці політичні події для нас важливі, але не настільки, як спасіння людей. Тому умови, які тепер складаються, я переконаний, прихиляють людей і готують їх для прийняття істини Божої.

— В наших церквах, особливо в західному регіоні, побутує думка, що християни не повинні втручатися в хід політичних подій, що Бог Сам вирішить, Сам поставить того, хто має бути при владі. А керівництво Союзу по суті зайняло активну громадянську позицію, підписавши відповідну заяву церков та виступивши на майдані Незалежності. Чому саме така позиція, а не позиція споглядальна?

— Справа в тому, що позиція споглядання — це неправильна позиція. Ми є не тільки члени церков, ми є ще й громадянами країни, в якій живемо. Тому ми повинні брати участь у всіх добрих починаннях. Звичайно, від недоброго, протизаконного, аморального ми повинні відмежовуватися. А те, що позитивне і на благо людям, ми повинні підтримувати. Наші права записані в Біблії і в Конституції країни, в якій ми живемо. І якщо наші вчинки не суперечать цим морально-правовим документам, ми можемо вільно діяти і висловлювати свою позицію.

Чому ми зайняли таку позицію? Тому що Церква має бути в гущі подій. Там, де тривога, вона має сіяти спокій, де безнадія — сіяти надію, там, де сварки та суперечки — сіяти братську любов, бути сіллю, світлом, таким чинником, який стабілізує суспільство. Нам дорогі ці люди, і якщо ми будемо в стороні, то це означатиме, що ми не цікавимося ними. Як ми потім підемо до них і будемо їм проповідувати? Це неправильно. Ми повинні зайняти євангельську позицію: робити добро, плакати з тими, хто плаче, нести всі їхні тягарі, але не допускати агресивності, крайності.

— Якщо я правильно зрозуміла, то наш Союз підтримав саме тих, кого в державі називають опозицією? А як же щодо іншої сторони — за нею також стоять люди?

— Наша підтримка не є яскраво виражена щодо опозиції. Наша підтримка — правді. Будь-яка сторона, яка проповідує правду і хоче для людей добра, знаходить підтримку в наших серцях. Ми хочемо бути на стороні тільки правди, хоча вона може бути в руках меншості, ми повинні підтримувати добро, справедливість. Скажімо, якась християнська церква, позицій якої в багатьох питаннях ми не поділяємо, виступає, наприклад, проти абортів. Ми — з нею, бо розуміємо, що для нас також це питання болюче. Тобто там, де люди за правду, ми повинні підтримати їх. А якщо в інших питаннях люди мають власні думки, то вони мають на це право і ми не можемо зневажати їхнього права. І я вважаю, що віруючі люди, які мають Божого Духа, займуть правильну біблійну позицію.

— Ми повинні молитися за тих, хто при владі, — це так, але в даному випадку, практично, йде боротьба з діючим урядом. Чи має християнин право брати участь у цьому і як саме?

— Наша боротьба, як написано в Божому Слові, не проти тіла й крові, тому ми не кличемо людей виходити на барикади, виходити на мітинги. Як Церква, ми людей не кличемо, не мобілізуємо їх, але як Церква, ми мобілізуємо людей на іншу війну — духовну, бо ми розуміємо, що не вирішує тіло й кров, а вирішує духовна сила. І ми займаємо місце саме в битві духовній: посилені молитви, які вже линуть більше ніж півроку в Україні, пости, прохання, звернення — це вже наша участь.

— Тобто ви оцінюєте ситуацію, яка відбувається в Україні, як ситуацію духовної боротьби?

— Перш, ніж люди вийшли на площі, ми давно молитвами своїми вийшли на всю Україну, передбачивши, що може бути велика боротьба, великі заворушення. Ми вийшли духовно і молитвами покрили всю Україну. Тобто наша робота була важливіша, бо вона здійснювалася в духовній сфері. І те, що люди висловили протест проти неправди і стали оплотом за істину — це вже наслідок, результат молитов віруючих людей. Господь мусив підняти цей народ, тому що він повинен був діяти через когось. Наприклад, якщо я молюся, щоб Бог захистив мене від якогось звіра, який нападає на мене, то не обов’язково повинен прилетіти ангел з неба і вибавити мене від цього. Може, наприклад, якийсь мисливець вискочити з-за кущів і вбити звіра. Це відповідь на мою молитву.

Тому наша боротьба є особлива, і точиться вона у вирішальній сфері — духовній, про яку мільйони людей навіть не знають. І ми внесли і вносимо свій вклад, вирішальний вклад у вирішення ситуації в Україні. І, я повторю, результатом наших молитов є те, що вийшли люди, і вийшли не агресивно, а мирно, немає погромів, бійок. Люди вийшли, щоб мирним шляхом відстояти свій вибір, і діють вони в рамках закону — Конституції. І хоча самі ми не виступаємо, спостерігаючи за цими людьми, ми радіємо, що вони наповнені таким духом, якого ще не знала Україна: миролюбності, доброзичливості, толерантності. В Києві я бачив, як люди підносили людям з протилежного табору хліб, печиво, апельсини, чай, каву. Це робить тільки Господь. Якби там була агресія, нас би там не було. Але тут ми спостерігаємо нове для України явище. Україна пробуджується!

— Я чула таку думку, що все, що відбувається в Україні — це результат прокляття, яке впало на нашу країну за масове знищення євреїв, за часи голодомору, репресій, войовничого атеїзму. Чи могли б ви обґрунтувати або ж спростувати цю думку.

— Так, все те, що було в минулому, воно тягнеться за Україною ще й досі — це ті борги, яких Україна ще не покрила. Але дана ситуація йде в іншому вимірі й до покриття боргів минулого вона не має відношення. Щоб покрити ці борги, нація повинна дозріти для того, щоб усвідомити їх, провести відповідну оцінку минулого і сказати чи то перед Ізраїлем, чи перед будь-ким іншим: «Вибачте! Ми були неправі». Національний гріх повинна освідомити вся нація, але націю хтось повинен підвести до цього. А нині йдуть процеси, не пов’язані з цим: йде формування нової влади, зростання нової генерації, яка може взяти відповідальність за борги минулого, бо нинішня влада ніколи б не визнала цих боргів. Але коли до влади прийдуть моральні, чесні, справедливі люди, то вони спершу подивляться, чи не винний був мій дід чи батько щось комусь, і зможуть розв’язати питання, які тягнуться за Україною.

— Що б ви хотіли порадити сучасним українським християнам в даній ситуації?

— Хай не тривожиться серце ваше, віруйте в Бога і в Христа віруйте! Віра повинна вести нас в будь-яких обставинах. Разом з тим, ми повинні керуватися духом молитви за ситуацію в Україні, яка нас ще раз закликає: «Християни, об’єднуйтесь!» Нас повинен вести один дух, одна думка, одна ідея. Ці обставини мають нас зблизити, молитовно спаяти, і ми станемо ще твердішими в цьому, тому що ми бачимо, де потрібний голос Церкви. Ми об’єдналися, молилися разом за Україну, і Бог почув. Ми бачимо свою роль — і від цього зростає наша віра, бо бачимо ми себе не гвинтиком, а рушійною духовною силою. І це нас піднімає: не робить нас гордими, а навпаки — підбадьорює, робить смілими.

Тому я закликаю вас до молитви, до єдності і до молитви за народ, за долю якого ми відповідальні перед Богом.

"Благовісник", 4,2004