Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

"Церква не може стояти осторонь проблем суспільства"

Розмовляла Ольга Міцевська

Церква не може стояти осторонь проблем суспільства, у якому вона живе. Тому такий стан молоді в Україні є тривожним сигналом і для віруючих. Про роботу в цьому напрямку розповідає завідувач відділу освіти місії «Голос надії» Євген Абрамович.

— Усе почалося з того часу, коли ми з настанням свободи проповіді Євангелії почали відвідувати колонію суворого режиму і проповідувати засудженим, то під час однієї з бесід ув’язнений сказав: «Якби мені в дитинстві хтось розповів, що є Бог, я б не опинився тут і не змарнував би свого життя». І вже тоді я відчув, що ми винні перед дітьми, якщо не розпові¬даємо їм, що є Бог, що можна не змарнувати собі життя, а гідно прожити його з Богом. Коли я почав працювати у школах, то усвідомив, що варто працювати з дітьми, що вони можуть зрозуміти навіть досить серйозні теологічні теми, що вони дуже чутливі до того, де істина, а де неправда.

Ми починали з 21-ої школи міста Луцька. Згодом, об’єд¬навшись з іншими християнськими церквами, почали проводити спільну недільну школу. А потім у 1992 році отримали змогу легально проводити уроки Біблії у школах, оскільки отримали для цього дозвіл в управлінні освіти. У той час виникло безліч нових релігійних організацій, зокрема «Біле братство», і більшості церков заборонили діяльність у навчальних закладах. Ми ж, маючи цей дозвіл, могли далі працювали.

Спочатку люди дуже хотіли слухати Слово Боже, та згодом, коли вакуум безбожності заповнився Словом Божим, почали гостро поставати інші суспільні проблеми, які потребували вирішення. І ми почали шукати нові способи, як достукатися до дитячих сердець. Гострими в нашій країні є проблеми тютюнокуріння, пияцтва, наркоманії і СНІДу, тому ми, за підтримки благодійного фонду «Преображення», створеного церквою ЄХБ «Фіміам» м. Луцька, почали проводити в школах відповід¬ні програми для того, щоб проінформувати дітей про небезпеку. Фонд «Преображення» створив документальні філь-ми, в яких піднімаються актуальні проблеми сучасності. Це фільми «Правда про СНІД», «Правда про куріння», «Правда про алкоголь», «Правда про наркотики». Окрім того, у нас є інші матеріали, які ми використовуємо у роботі.

Ця праця почалася так: представники фонду спочатку презентували свої матеріали в обласній держадміністрації, куди запросили директорів шкіл й інших зацікавлених осіб. І адміністрація управ¬ління освіти зобов’язала директорів шкіл запрошувати працівників фонду для проведення відповідних заходів — виховних годин, місячників профілактики правопорушень. Ми зібралися на нараду, розподілили Луцьк на райони за місцем розміщення релігійних організацій. Нам доручили 17,18,22 і 23 школу, а також інтернати у Луцьку, Ма¬я¬ках та Ліпінах. Це було два роки тому. З того часу в кож¬ній зі шкіл ми щотижня проводимо заняття з одним-двома класами. Ці заходи плануються заступниками директора з виховної роботи чи психологами. Вони ведуть їх тематичний облік, дають відгуки про нашу роботу. Таким чином 200-300 дітей щотижня ми охоплюємо такою працею. Окрім навчальних закладів міста, ми працюємо в сільських школах. Ми вже відвідали 18 шкіл Лу¬цького району, були також в сусідніх селах Рівненської області. Намагаємося поширити свою діяльність на всю Волинську область, щоб у кожному регіоні була мобільна група, котра могла б виїжджати в сусідні школи і виконувати там відповідну роботу.

Вищезгадані фільми правдиво показують реалії життя і тому досить страшні. Це вражає дітей і змушує їх замислитися. Один зі школярів після перегляду фільму сказав: «То правда, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути». У фільмах про СНІД та наркотики є кадри, де люди помирають буквально перед камерою. Це лякає і водночас змушує задумуватися. Ми ж у свою чергу говоримо про те, як уни¬к¬нути цього, розповідаємо, як ставитися до свого життя та здоров’я з позиції здорового глузду, з позиції медицини й розповідаємо про те, що написано в Біблії щодо того чи іншого питання.

Тепер є дуже багато дітей, які не бачать сенсу свого життя. Одна дівчинка сказала, що закінчила б життя самогубством, якби не боялася, що після смерті потрапить у пекло. Ніщо інше, окрім цього страху, не тримає її на землі. Таким дітям ми розповідаємо, що життя — це не тільки те, що показують по телебаченню. Є інше життя — духовне. Ми радимо їм шукати Бога, від¬відувати церкви, щоб зрештою визначитися зі своїм духовним життям — і це принесе повноту в усе життя і відкриє його сенс.

На заняттях присутні педагоги, адміністрація школи. Наші матеріали часто торкаються самих педагогів, особливо фільм про аборти. Деякі з них навіть казали: «Не можу дивитися на це, бо це було в моєму житті». Та й учні досить по-різному реагують на цей фільм. Дівчатка, які ведуть моральний спосіб життя, кажуть: «Правильно, треба таке показувати», а ті, які більш розгульно живуть, кажуть: «А чого так відверто?»

Одна з заступників директора розповіла нам, що коли вона говорила на подібну тему зі школярками, одна з них запитала: «А що робити, коли хочеться?» Та коли про це заве¬ли мову вже після перегляду фільму, ця ж дівчина відповіла: «Вже мені більше не хо¬четься».

Нині у нас дуже багато перспектив щодо цієї праці. І ми бачимо її результати. Діти замислюються над життям, де¬які навіть просять наші відеоматеріали, щоб показати їх вдома, батькам чи рідним. Окрім того, ми показуємо цим дітям істинний шлях до щастя, говорячи їм, що щасливе життя молодої людини будується на трьох основах: здоров’ї, знаннях та вірі. Тобто все ж таки ми приводимо дітей до позитивного висновку, що повноцінно, глибоко, змістовно жити можна лише з Богом.

© "Благовісник", 2,2008