|
Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської |
Михайло Паночко: «Уже вiсiм рокiв питання єдностi турбує моє серце» Розмову вів : Юрій Вавринюк — Як ви розумієте слова Христа: «Нехай будуть всі єдино»? —Господь казав: «Ви — тіло від тіла Мого». Тому єдність — це любов і злагода між християнами, які народжені згори, наповнені одним і тим самим Духом. І альтернативи цьому немає. Діти Божі повинні це глибоко зрозуміти. Вони — одна сім’я, яка розуміє, що має одного Батька. Єдність торкається перш за все сфери духа. — Питання єдності глибоко духовне. Як все ж таки єдність виражається на практиці: між членами окремої церкви й між церквами? — Коли Господь дає нам нову природу, природу від Божого Духа, то перш за все приводить нас в церкву й дає почуття єдиної родини, дає почуття любові, якого ми до того не мали. І куди б ми не поїхали, люди, які справді віруючі — нам близькі і рідні, хоча вони можуть мати різний колір шкіри й розмовляти по-своєму, але наш дух тягнеться до їхнього духа. Саме в церкві віруючі повинні працювати над собою, виховуючи в собі єдність. Якщо не виростати в розумінні волі Божої щодо єдності, сатана буде все робити, щоб Божих дітей розкидати, як пшеницю. — Чи має Церква ХВЄ України єдність з іншими конфесіями і в чому вона виражається? — Коли я приїхав в Київ за дорученням братства й очолив Союз ХВЄ, я зрозумів, що завдання номер один, яке потрібно вирішувати, це завдання єдності. Я відчував і мав в серці переконання згори, що це доручення Боже. Це доручення вже вісім років я ношу в серці своєму — і вже зроблено в напрямку його виконання чимало кроків. По-перше, я став молитися про єдність; по-друге, ми стали налагоджувати зв’язки з близькими нам за духом об’єднаннями, провели десятки різних зустрічей, на яких в нашу адресу були й колючі питання, і навіть звинувачення. Але я готовий все перетерпіти, аби віруючі зрозуміли, що єдність — це воля Божа. Про це молився Ісус, і ні про що так Господь не молився ретельно, як про єдність Божого народу. І за це потрібно платити ціну — треба йти назустріч, треба навчитися прощати, покривати провини, бо без пошуків, без діалогу, без братерського спілкування віч-на-віч, серце до серця не буде єдності. Вона сама не прийде. До цього потрібно докласти зусилля, молитви, працю. — Що потрібно зробити, щоб була єдність між конфесіями? І не лише з тими, які близькі нам за духом? — Таку єдність я б скоріше назвав співпрацею в тих моментах, які приносять користь для суспільства. Я вважаю, що вчення християн віри євангельської — найближче до здорової біблійної науки. Але це не для нашого похвалення, не для звеличування своєї віри, а для практичних дій, практичних стосунків з людьми. Я вірю, що проти любові не встоїть ніхто. Коли ми любимо, коли йдемо з розпростертими обіймами, ми будемо мати успіх. Ісус полонив нас тільки любов’ю, і Він хоче, щоб ми це робили. Найперше, Він хоче, щоб єдність була серед народжених згори людей. І нашу єдність ми не повинні ховати в собі, а шукати контактів з іншими християнськими церквами. Це я відчуваю в серці своїм. І те багатство, яке нам Бог відкрив, яке ми зрозуміли, ми не повинні тримати в рамках нашої конфесії чи нашого братства. Як казав Павло: «Мені, найменшому зі всіх святих, дана ця благодать благовістити поганам багатство Христове». Тобто те, що відкрив нам Бог, ми повинні нести всім людям, всім конфесіям, не нав’язуючи їм свого вчення. Але ми можемо показати їм практично, як робити діла любові, діла віри й ще багато чого на різних ділянках праці. І все це на основі віри в Христа, бо й вони вірять в Нього. А спільні справи потім відкриють нам двері для інших справ, більш духовних. Ми повинні розпочинати з перших класів, з простих уроків, а Бог поведе нас вище. Тільки б ми були до того готові. — Чи є межа співпраці з іншими конфесіями? Чи є такі проекти, в яких наша церква принципово не може брати участі? — Почну з такого прикладу. Кілька років тому сталося стихійне лихо на Закарпатті. І руку допомоги у цій біді подавали різні люди. І нам було приємно чути, що величезний вклад в допомогу постраждалим внесла церква християн віри євангельської. Те, що привозили інші конфесії, роздавали лише своїм, а іншим казали: «Ви не тої віри». Коли привозили наші віруючі допомогу в село, то вони давали всім підряд. Тобто, що не протирічить Євангелії — те ми можемо й повинні робити, а що перечить їй — ми в тих проектах участі брати не будемо. У нас є Божественна конституція, яка прекрасно регулює наші відносини: «Будьте в мирі зі всіма людьми». Сказано, що влада поставлена для похвали доброчинців. Коли влада звертається до нас: «Допоможіть нам у тому чи іншому проекті» — Церква повинна бути перша. В добрих справах ми маємо бути на передовій. А щодо проектів сумнівних, скажімо, політичних, то Біблія нас вчить, щоб ми були в тих справах розсудливими. — Як ви поясните свою участь як голови Церкви ХВЄ України у таких спільних заходах, як зустріч із папою Римським або спільна молитва під час інавгурації Президента в Софії. — Коли в Україну приїжджав з офіційним візитом уже покійний Іван Павло ІІ, ми також отримали запрошення на зустріч з ним. Я роздумував: чи йти, чи не йти. І мені прийшла така думка з Писання: «Кому честь — тому честь». Наша Церква в моїй особі пішла на зустріч з Папою як з людиною, як з християнином, який має авторитет у своїй конфесії й цілому світі. Христос сказав, що «як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними». Папа — не наш святий, не наш лідер, але, з людського боку, ми повинні поважати тих, хто начальствує в інших конфесіях. На рівні людей Христос ніколи нікого не принижував. І наше спілкування з Іваном Павлом ІІ було на рівні людини з людиною. Для тих, хто сповідує цю віру, він був як святий, як особлива людина. Для мене він був просто як служитель церкви, без усіх тих титулів, які йому приписували. І ця майже двогодинна спільність дала свій результат. Римсько-католики сьогодні дуже симпатизують нам через те, що ми пошанували їхнього лідера, і коли ми їх запрошували, вони до нас йдуть. Ми повинні шукати місце, де ми можемо зробити щось добре. Коли нас не просять, ми не йдемо, а якщо просять — ми повинні використовувати такі зближуючі моменти. Я чув про цього католицького лідера, що він визнав провини католицької Церкви щодо протестантів в Середньовіччі. Коли його запитували, чи можна слухати проповіді Біллі Грема, то він казав: «Я всім раджу послухати цю людину». Це великий плюс. Я маю віру, що Господь не залишить і цієї Церкви. Він шукає скрізь богобійних людей. Христос ніколи не вважав людей нечистими, як вважав Петро Корнилія. Тобто до людей потрібно ставитися так, як вчить Євангелія: «Всіх поважайте, братство любіть, царя шануйте, Бога бійтеся». Тобто ми повинні виявляти до людей повагу. Так мене вчить Слово Боже. Я вірю, що наша духовність дає нам можливість проявляти найвищу людяність. Тому подібні прояви поваги та людяності дають результати: католики стали ставитися до нас тепліше. Це означає, що коли я їм щось скажу, запропоную — вони приймуть це, їхнє серце тепер відкрите для нас. Бог дав мені можливість зустріти цих людей на моєму життєвому шляху, і я думаю, що це не випадково, і хочу з Божою допомогою впливати на всіх людей для слави Божої. — Яка участь Церкви ХВЄ України у Всеукраїнській раді церков, Нараді представників християнських церков, Раді протестантських церков? — Всеукраїнська рада церков була створена з ініціативи президента в 1996 році й відразу ж до її складу ввійшла Церква ХВЄ. На початку дуже мало євангельських церков увійшло туди. Це засвідчило повагу до нашої Церкви з боку держави. Це говорило про те, що про нас знають, з нами рахуються. Я розцінюю це позитивно. Ця Рада допомагає нам зустрічатися з главами інших конфесій, вони про нас більше дізнаються, бачать, що ми не є якоюсь закритою сектою. Вони можуть чути наші думки, ознайомитися з нашою позицією. Наше братство вони оцінюють по нас. Мій позитивний вплив на цю Раду робить позитивний імідж нашій Церкві. Ми можемо на рівні Ради церков підняти якусь проблему, наприклад, моралі в державі, ми можемо вийти на ширше коло людей. Бо коли ми одні це зробимо, це може бути «голос волаючого в пустелі». Але коли об’єднуються глави церков і виходять зі зверненням до народу України, до Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, тоді нас змушені слухати. Наприклад, ми всі однодушно заявили на всю Україну й підписали відповідний лист, що аборт — це вбивство, що це великий гріх. І подібним способом можна зробити багато добрих справ. Ми можемо ініціювати якісь пропозиції, такі, як проведення Дня подяки. Через Всеукраїнську раду церков ми можемо внести пропозицію прямо Президенту, ми можемо сказати депутатам, Кабінету Міністрів. Коли б ми були одинокі, нас ніхто б слухати не захотів. Тому я вважаю, що ця нагода дана від Бога. Нехай не відразу щось вийде, але вже багато позитивного зроблено. Ми маємо відгуки з-за кордону, там дивуються, що конфесії таких різних поглядів разом збираються, радяться, щось вирішують. Звичайно, були спроби, щоб використати Раду церков в політичних цілях, особливо перед виборами. Але чимало з нас не згодилося з такою позицією. Ми є для того, щоб давати добрі поради, коли нас просять, брати участь у тих заходах, які несуть позитив і збудову суспільству. Але ми не дозволимо втягувати себе в заказні політичні ігри керівників чи можновладців. В цьому ми повинні бути акуратними й обережними, бо за нами ідуть сотні тисяч людей. Тому, як альтернатива, перед виборами Президента з представників християнських церков утворилася Нарада представників християнських церков, до речі, спонтанно, з нашої ініціативи. Туди увійшли церкви, які не дали себе втягнути в брудні кампанії, відмовилися підписати перед виборами антинародні заяви. Ми сказали, що такого підписувати не будемо, бо не хочемо стояти ні на одній стороні, ні на другій, але як духовенство, як церква, ми любимо всіх людей. Це дуже зблизило нас, підштовхнуло до серйозних думок. Ми зверталися до народу, щоб вони були спокійні, щоб думали перед тим, як зробити вибір, прислуховувалися до свого серця. І усі свої листи, свої слова ми основували на слові Божому, яким керуємося, яке проповідуємо в наших церквах. Утворена також і Рада протестантських церков, і це також була наша ініціатива. Мета її утворення — щоб євангельські церкви, це розмаїття думок, зблизити одну з одною, чітко окреслити межі, за якими починається неєвангельська поведінка, неєвангельський дух, а щось, що підриває авторитет євангельських церков. Ми хотіли цією нарадою не допустити екстремістських проявів з боку деяких новітніх рухів, які компрометують євангельський рух в Україні, на зразок лєдяєвських заяв. Такі лідери, такі церкви ведуть себе не в межах Писання, і нам боляче на це дивитися. Тому ми створили євангельсько-протестантську нараду церков, щоб мати спільну позицію в питаннях ставлення до сучасних неєвангельських служінь.— Що ви можете відповісти тим церквам, тим служителям, які принципово не хочуть мати ніяких стосунків з іншими церквами, союзами, об’єднаннями на підставі «чистоти вчення». Найбільш поширеним їхнім аргументом є: «Та вони там харизматію розвели», «Подивіться, які церкви вони приймають в той Союз». — Ніхто не може зі стовідсотковою впевненістю сказати, що він все робить бездоганно. Біблія каже, що всі ми багато грішимо, помиляємося. Немає сьогодні братства, яке б претендувало на стовідсоткову чистоту. І Господь це знає. Тому ми маємо виходити з біблійної позиції, що таке святість, подивитися на апостолів, на життя святих, які були раніше. В кожного є свій ріст, своя духовна позиція і т.і. Ми ніколи не будемо мати єдності на базі лише одних поглядів. Кожен шукає такого оточення, до якого він дозрів. Комусь подобається збиратися по хатах, щось на зразок сімейного вогнища, вузеньке коло, «маленьке стадо». Це їхній рівень і далі вони не ростуть. Але яка Христова позиція? Він йшов у міста, села, в завулки — будь-коли так що аж шокував книжників і фарисеїв, які казали: «Чому ваш Вчитель з ними їсть?» Позиція Христова для мене ідеальна. Він нікого не вважав за нечистих. І якщо ми — віруючі люди, народжені згори, ми не повинні звертати увагу на різницю в поглядах, якщо, зрозуміло, оточення, перебування в якомусь місці не є гріхом. Ми можемо мати в сім’ї багато дітей. Всі вони різні, але від одного батька й від однієї матері. Різні характери, різна поведінка і навіть ставлення до батьків різне, але ми їх любимо, бо то наші діти. Є церкви, в яких проповідують неєвангельське вчення. Скажімо, ми не згідні зі вченням процвітання, ми не згідні з вченням, згідно якого всі мають бути здорові. Такі доктрини, як ти дай Богові — і Він дасть тобі — пахнуть корисливістю, вигодою. Це не євангельська дорога. Але якщо віруючі в цих церквах щиро увірували, а їм таку доктрину нав’язали, то надія ще не втрачена, вони можуть і звільнитися від цього. Господь до ангела Ефеської церкви каже: «Я знаю твою віру, твої діла, твоє терпіння... Але маю проти тебе, що ти залишив свою першу любов, що ти допускаєш николаїтів... » Тобто всілякі вчення і тоді вкрадалися в Церкву, але Церква завжди лишається власністю Христовою, незважаючи на те, що туди щось вкралося. Ми не можемо вигнати з дому власну дитину через те що вона захворіла чи неслухняна. Ми її лікуємо. Тож не вважаймо, що ми найсвятіші, найчистіші, а всі інші не такі і з ними навіть не варто спілкуватися. Нас єднає віра в Христа, жертва Христова, Дух Святий, ставлення один до одного. Навіть в одній сім’ї не завжди можна знайти однодумності, не говорячи вже про братство. В жодній церкві нема такого, як би нам хотілося. Моя позиція така: Бог любить всіх людей, хоче щоб всі зростали. Але той росте, а той не росте; той захворів, а той переріс. І поки людина жива — є надія, що вона може оздоровитися, є надія, що вона може прийти ближче до Бога. Ми не повинні губити надії й відкидати людей, бо вони не такі як ми. Тому погляд на єдність залежить від нашого особистого пізнання Бога. Якщо ми Його пізнали, то наше серце широке і ми всіх вмістимо, крім гріха. Коли наше серце вузеньке, то ми нікого не вмістимо, хіба що самі туди вліземо і, може, дехто схожий до нас. Ісус чотири рази в Гефсиманській молитві благав Небесного Отця про єдність народу Божого, бо Він знав, що це дуже складна справа. Ми повинні бути готові простягнути руку дружби, щоб люди ближче підійшли до Бога, більше шукали Бога, більше зростали в вірі, аніж аналізували брата чи сестру. В цьому помилка багатьох віруючих людей. Зібрати всіх докупи неможливо, але любити всіх можливо. І проповідувати цю любов, проповідувати Христа і закликати до єдності, заохочувати до єдності, все робити, щоб не зруйнувати її.© "Благовісник", 4,2006
|
|
||||||||||
![[ вверх ]](../../img/top.gif){kind=small}
