Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Об’єднання християн віри євангельської із Союзом ЄХБ

Цього року минає 60 років з дня підписання так званої «Серпневої угоди», за якою п’ятидесятницькі церкви, які існували в Радянському Союзі, увійшли до складу ВСЕХБ.

Передісторія цієї події довга та трагічна. Вона сягає корінням ще у царські часи, які відзначалися особливою нетерпимістю до неправославних віруючих, коли так звані «сектанти» були фактично поза законом і їх жорстоко переслідували. Це в першу чергу стосувалося баптистів та євангельських християн, які з’явилися у царській Росії ще у другій половині 19-го століття. І тільки Жовтневий переворот 1917 року приніс довгоочікувану свободу. Саме на той період припадає і зародження п’ятидесятницького руху в СРСР, зокрема в Україні. Майже десять років повної свободи дали великі результати: росли церкви, люди наверталися до Бога, проводилася різнобічна духовна праця. На той час точки дотику п’ятидесятників та баптистів і євангельських християн мали більш конфліктний характер, тому що останні не визнавали хрещення Духом Святим, інших мов, пророцтва як дару Духа Святого, омиття ніг. Не вдалося також об’єднатися між собою баптистам та євангельським християнам, між якими було дуже мало богословських розходжень.

Кінець 20-х років приніс несподівані гоніння, переслідування та арешти віруючих та служителів, а протягом 30-х років церкви християн віри євангельської, баптистів та євангельських християн як об’єднуючі структури були практично знищенні, більшість служителів або загинули, або перебували в тюрмах.

Як не дивно, об’єднуючим фактором стала війна 1941-1945 років і сам Сталін, з ініціативи якого і відбувалися ці гоніння. Війна багато чого змінила в його політиці. Для власного авторитету та широкої підтримки населення він ішов на несподівані кроки. У 1944 році з ініціативи влади із заслання були повернуті брати, які раніше несли служіння у керівництві колишніх Союзів баптистів та євангельських християн, і у Москві з їх участю було проведене засідання, на якому і сталося це історичне об’єднання. Так був утворений ВСЕХБ — Всесоюзный совет евангельських христиан и баптистов (пізніше сполучник «і» викинули).

Але далекоглядна політика партії на цьому не зупинилася. Кінцевою метою її було зібрати всі конфесії в одне об’єднання, щоб через нього можна було б керувати Церквою. І от у серпні 1945 року, знову ж таки з ініціативи властей, в Москву приїжджають представники п’ятидесятницьких громад: І.К. Панько, С.І. Вашкевич, Ф.І. Бідаш, Д.І. Пономарчук, які зустрічаються з керівниками ВСЕХБ для вирішення важливого питання об’єднання п’ятидесятницьких громад з уже існуючим Союзом. В результаті його 25 серпня було підписано так звану «Серпневу угоду», за якою у ВСЕХБ увійшли і п’ятидесятники.

Важко однозначно судити про цей крок з точки зору доцільності. Оптимізм, з яким ВСЕХБ говорив про це об’єднання, поділяли далеко не всі п’ятидесятники. Хоча, згідно статистики, тоді в Союз влилося близько 25 тисяч віруючих, значно більша кількість залишилася поза об’єднанням. Дуже швидко стало зрозуміло, що нове об’єднання принесло більше проблем, аніж позитивного. Влада намагалася повністю контролювати внутрішнє життя церков. Крім того, з боку ВСЕХБ відбувалися регулярні порушення «серпневої угоди», які виражалися в тому, що п’ятидесятникам заборонялося голосно молитися, практикувати говоріння іншими мовами, пророкувати і т. і.. П’ятидесятницьких служителів не допускали до керівних посад. Це стало приводом до виходу багатьох церков зі складу Союзу. До 1949 року лише на Дніпропетровщині зі ВСЕХБ вийшли 40 % громад ХВЄ, які увійшли в нього у 1945 році.

В березні 1948 року група служителів, які представляли церкви ХВЄ, що не увійшли до складу ВСЕХБ, зібралася у м. П’ятихатках Дніпропетровської області для того, щоб вирішити питання утворення власного Союзу ХВЄ. Було прийняте спільне звернення до радянської влади з проханням дозволити утворення Союзу ХВЄ. Відразу ж після цієї зустрічі майже усі учасники були заарештовані та засуджені. Церкви ХВЄ були змушені піти у підпілля.

Втім, враховуючи політичну ситуацію та час, на який припало згадане об’єднання, не варто засуджувати тих, хто поставив свої підписи під цим документом. Хоча І. Панько перед смертю визнав це як свою найбільшу помилку, об’єднання мало і свої плюси. Воно дозволило багатьом церквам вижити в умовах тотального переслідування і легалізуватися. Хоча і доводилося іти на певні компроміси у доктринальних питаннях, п’ятидесятницькі церкви мали можливість, наскільки це було можливо в тодішніх умовах, існувати. Незважаючи на ущемлення їхніх прав на вираження своєї позиції щодо дарів Духа Святого, в багатьох випадках місцеві служителі баптистського напрямку з розумінням ставилися до віруючих ХВЄ і протягом десятиліть мирно служили разом Богові. Позитивним було і те, що, перебуваючи у складі ВСЕХБ, віруючі отримували здорову богословську науку, яка в баптистів ґрунтувалася на кількасотолітньому досвіді. Доводилося чути думку старших служителів уже в наші дні про те, що в тих церквах ХВЄ, які до утворення Союзу ХВЄ у 1990 році входили до складу ВСЕХБ, сьогодні набагато менше внутрішніх проблем і вони духовно міцніші.

Життя показало, що коли віруючі були щирими та вірними Богові, вони мали благословення незалежно від того, чи мала церква реєстрацію, чи ні. З одного боку, Господь беріг від прямої співпраці з атеїстичною владою тих, хто входив до складу ВСЕХБ, з другого — захищав від надмірних гонінь підпільну церкву. Хто ж ішов на компроміс з власним сумлінням, терпів поразку з обох боків барикад.

© «Благовісник», 3,2005