Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ХРЕЩЕННЯ РУСІ

МИХАЙЛО МОКІЄНКО, кандидат історичних наук

ДО 1020-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ

Цього року Україна відзначає 1020-літній ювілей хрещення князем Володимиром Київської Русі. Попри усю дискусійність, численні «за» та «проти», ми визнаємо, що ця подія мала безпосередній вплив на весь хід історії, включно і наших часів. В тому, що поріг 21 століття Україна переступила країною, в якій широко проповідується Євангелія, безперечно, є прямий вплив рішення, яке свого часу прийняв князь Володимир.

Хрещення Русі наприкінці Х ст., поза сумнівом, належить до найбільш епохальних подій у вітчизняній історії. Є напівлегендарні відомості про проникнення християнських ідей на територію Подніпров’я ще в першому столітті. Втім, справді слов’янський розділ в історії християнства пов’язаний з діяльністю Кирила та Мефодія, що своїм служінням викликали до життя слов’янську писемність, заклавши тим самим духовні основи християнства й для східнослов’янських племен.

Схема християнізації усіх слов’ян аналогічна: релігійно-політичні пошуки князя (вождя), коли держава вже досить сильна і в ній чимало християн; особисте навернення й хреще¬ння вождя, а потім насильницьке (або напівнасильницьке) хрещення підданих й знищення язичництва.

Першою відомою християнкою в Київській Русі стала княгиня Ольга (роки регентства 945-969), яку літописець називає «зіркою ранішньою, що випереджує сонце». Її молодший онук Володимир (980-1015) став «хрестителем Русі». Достеменно невідомо, які причини підштовхнули Володимира, ревного язичника та женолюбця, особисто прийняти хрещення. На думку С.В. Саннікова, їх слід шукати « у переплетенні політичних симпатій до Ві¬зан¬тії з емоційною захопленістю Візантійським богослужінням, одухотвореними дитячими спогадами з уст бабусі Ольги». За офіційною версією, великий князь охрестився в Херсонесі Таврійському в 988 р. разом з більшою частиною дружини.

Після повернення до Києва були розгромлені язичницькі капища, статую Перуна скинули в Дніпро, а посли князя проголосили від його імені всьому місту: «Аще не обрящеться кто заутра на реце…противен мне да будет». Ранком 1 серпня 988 р. увесь народ йшов по вулиці Києва, що отримала назву Хрещатик, до Дніпра й приймав хрещення від грецького духовенства.

Після хрещення Володимир докорінно змінився: почав вести цнотливе сімейне життя, пишні застілля перетворилися у допомогу нужденним. В тому ж благочестивому дусі він вихо¬вав своїх синів, будував церкви, всіляко підтримував просвіт¬лення народу, використовуючи слов’янську літургію та літературний спадок Кирила та Мефодія.

Не всюди хрещення відбувалися добровільно. Через язичницькі бунти на чолі з волхвами християнство доводилося насаджувати «вогнем та мечем». Це не лише визнає літописець, а й пізніші історики: «Небажаючих хреститися було дуже багато як в Києві, так і взагалі по всій Русі…». «Русь хрещена була не лише проповіддю, а й з примусу». Особливий спротив язичників проявила Муромська та Ростовська землі.

Ретроспективно розглядаючи важливість зазначеної події можна дійти до наступних висновків:

— хрещення Русі — унікальна можливість для східнослов’янських племен доторкнутися до живої сили Євангелії, докорінно змінити богосприйняття та світосприйняття, скинути з себе язичницькі пута, стати християнською державою Х століття, залишити варварство й зробити величезний крок до цивілізованості;

— християнський світогляд прямо чи опосередковано вплинув на культурний розвиток, удосконалення писемності, формування основ архітектури та мистецтва і т.д.;

— прийняття християнства із Візантії означало для Русі вступ у співтовариство східно-християнських держав й усвідомлення нею слов’янської єдності, підвищення між¬народного статусу Київської Русі.

Разом з цим справедливо відзначити, що прийняття християнства на Русі у такий спосіб мало окремі недоліки, що проявилося на його долі в майбутньому:

— християнство на Русі поши¬рилося після десяти століть транс¬форма¬ції в межах Візантійської традиції, втративши першоєвангельську ідентичність;

— насильницьке навернення до нового релігійного вчення та несвідоме його сприйняття населенням призвело до відродження язичництва на рівні обрядів та традицій і по суті означало злиття двох релі¬гійних систем в одну;

— князівська ініціатива у сприйнятті християнських ідей сприяла утвердженню позицій цезаропапізму, втручанню світської влади в духовні питання, використання церкви в цілях посилення монаршої влади тощо.

Зрештою, період темряви для слов’ян закінчився. Втім кристалі¬зація справжнього євангельського вчення на вітчизняних теренах тривала ще довго й знайшла свій вияв у формуванні різноманітних євангельських течій, які ставили за ціль повернення до першохристиянства, вже в новітню добу.

© «Благовісник», 3,2008