Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

РЯТУЙ УЗЯТИХ НА СМЕРТЬ

Абрам ГАЛЬПЕРН, Петах Тиква, Ізраїль

Я належу до покоління, яке називають «діти війни». Зрозуміло, що історія війни, її події, які залишили слід у моїй долі, були предметом моєї цікавості протягом усього життя.

З 1967 до 1985 року, працюючи директором середньої школи у Тульській області, я був захоплений роботою групи вчителів-ентузіастів, які розгорнули дуже цікаву та плідну діяльність з вивчення подвигу народу в роки Великої Вітчизняної війни. Праця ця отримала високу оцінку не тільки з боку місцевих органів народної освіти, а й від заступника голови Союзу ветеранів, легендарного льотчика Олексія Маресьєва…

У 1992 році я, уже як пенсі¬онер, виїхав для проживання в Ізраїль. Здавалося б, що під попереднім життям підведено риску. Нова країна, нова мова, інший спосіб мислення, інший світ. Але так тільки здавалося. В місті Петах-Тиква, де я оселився з сестрою та синами, пощастило нам познайомитися з жінкою, чиє дивовижне життя нікого не може залишити байдужим. Є в її долі щось від героїнь біблійних передань...

Народилася Фаня Бас (Розенфельд) у 1922 році в єврейському містечкові Рафалівка, що на Волинському По¬ліссі. До 1939 року дівчина росла у заможній культурній сім’ї. Її батько у молодості був учителем, після одруження взявся за бізнес, в якому досягнув чималих успіхів. Родина жила в єдиному у Рафаловці двохповерховому будинку.

У 1939 році в містечко уві¬йшла Червона армія, яку єв¬рейське населення зустріло хлібом-сіллю. Але велика сі¬м’я «експлуататорів» була викинута на вулицю і підлягала виселенню в Сибір. З якихось причин висилка затрималася, а в 1941 році в Рафалівку увірвалися німці.

Через чотири місяці після свого приходу фашисти орга¬нізували у сусідній Новій Рафалівці гетто, куди загнали євреїв зі всієї округи. Потрапила туди і родина Розенфель¬дів. Кожного тижня німці від¬правляли з гетто групи молодих чоловіків та жінок на роботу. 8 травня 1942 року у таку групу була зарахована і Фаня. У лісовому таборі вона зустріла свого чотирнадцятилітнього брата, який вийшов з гетто з попередньою бригадою і повинен був уже повертатися. Фа¬ня вмовляла його затриматися, щоб повернутися разом і захопити побільше їжі, але він відказав, що заскучав за батьками. До цих пір Фаня не мо¬же дарувати собі, що не наполягла на своєму. Може, за¬тримавшись у лісі, він би залишився живим.

Серед охоронців лісового табору Фаня зустріла молодого українця, який добре знав її сім’ю ще до війни. Він розповів про намір німців знищити гетто і порадив утікати. Вночі люди з табору розбіглися, а Фаня пробралася в Рафалівку і заховалася в льосі під будинком аптекаря. Там разом з господарем та його дітьми провела ніч. Вдень у будинок зайшли німці і з їхніх розмов зрозуміла, що гетто ліквідоване, а його мешканці розстріляні на Баховій горі біля села Суховоля. Це сталося 15 травня 1942 року.

Із настанням темряви вті¬качі вибралися з підвалу і добравшись до лісу, розійшлися. Перед світанком Фаня попросила притулку в одного бідного селянина. Він виявився віруючим-баптистом і заховав її у льосі, де зберігалася карто¬пля. Там вона пробула до суботи. Цього дня господар повідомив дівчині, що німці ви¬дали наказ, згідно якого, кожного, у домі кого знайдуть єврея, розстріляють разом із сім’єю. «Я шкодую, що так сталося, але не можу залишити тебе в себе, — сказав селянин. — На світанку переведу тебе через річку і ти іди в ліс». Він одягнув Фаню в селянський одяг, солом’яне взуття — і почалася її дворічна мандрівка лісами Волині…

Фаня згадує: «Вночі я прокрадалася до селянських хлі¬вів і ночувала там. Переходила від одного села до іншого. Їла лісові ягоди, залишки ово¬чів на городах, просила у людей. Переодягнута у селянський одяг, я не була схожа на єврейку. В селах говорила, що наша хата згоріла і просила їжу для голодної родини. Якось випадково зустрілася у лісі з єврейською дівчинкою Беллою з Рафалівки, і стали ми поневірятися разом. Одного разу зустріли групу жінок. Одна з них впізнала нас і розповіла про загибель усієї моєї сім’ї. А от батьки Белли живі і ховаються у навколишніх селах. Ми знайшли їх, і Белла залишилася з ними у лісовому бункері».

Жінка продовжує: «Одного дня я попросилася на нічліг до одного селянина, який виявився віруючим-баптистом. Вночі мені приснився сон, що я тримаю у руках Біблію і читаю «Книгу пророків». Не пам’ятаю точно розділу, але смисл прочитаного полягав у тому, що потрібно йти до людей, застерігати їх від зла і направляти на путь істини й виправлення, попереджуючи, що ті, хто будуть уперті у гріхах, знищаться. Встала вранці і побачила на столі Біблію російською мовою. Почала шукати і швидко знайшла Книгу пророка Ісаї, яка приснилася мені вночі. За¬йшов хазяїн і запитав, що я роблю. Я переказала йому свій сон. Прочитала рядки: «Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтеся!» Тоді цей чоловік відповів: «Господь з’явився тобі уві сні. Ти повинна виконати Його волю». Це було у неділю, і господар запропонував: «Сьогодні у нас молитовне зібрання, ти підеш з нами». Він дав мені святкове плаття своєї дочки, і ми пішли. Коли увійшли у приміщення, де віруючі зібралися на молитву, якась невідома сила охопила мене. Я взяла Священну книгу і почала читати. Казала присутнім, що Всевишній жде їх, що вони повинні навернутися на стежку добра і справедливості».

Коли закінчилося зібрання, віруючі вирішили розмістити Фаню у більш безпечне місце, у дім Пилипа Конюха. У нього дівчина прожила декі¬лька місяців. Пізніше вона дізналася, що Конюх — вуличне прізвисько Пилипа, його справжнє прізвище — Коцюбайло.

З тих пір Фаня почала ходити від села до села, говорила проповіді, читала Біблію на молитовних зібраннях віруючих. Вони давали їй одяг та їжу, які Фаня носила євреям, що ховалися по лісах. У цей час поширилася чутка, що німці знайшли у лісному бункері групу євреїв. За словами селян, їх вигнали роздягнутими на мороз і прив’язали до дерев. Глибокої ночі Фаня вирушила у ліс, щоб врятувати лю¬дей, приречених на смерть, від холоду. Було страшно. Тонкий лід на річці Стир пружинив під ногами. Коли Фаня все ж перебралася на другий бік, біля бункера вже нікого не було. Довелося повертатися в село до Пилипа Конюха. Під ранок хтось постукав у двері. Пилип вийшов надвір і незабаром повернувся, ведучи за собою Якова Вейсмана з сином, Ривку і Давида Бас. Фаня від¬ве¬ла їх усіх у різні віруючі родини, де вони переховувалися до приходу партизанського загону Федорова.

У зв’язку з посиленням націоналістичного руху у селі Мульчиц і обшуками Фаня вимушена була покинути сі¬м’ю Пилипа. Її запросив до себе в село Млинок пресвітер Конон Лазаревич Калюта. В його домі було купа дітей. «Залишайся у нас, — сказав він. — У мене багато дітей, будеш однією з моїх дочок». І вона залишилася не тільки для то¬го, щоб вижити, але й щоб рятувати життя інших. «Віруючі знали, що я єврейка, — розповідає Фаня. — Коли я приходила до них, співала складені мною пісні, читала Біблію, вони казали, що я свята. Вони так і звали мене: Свята Федосія, і вірили, що мої молитви зціляють хворих. Був випадок, коли мене покликали до дуже хворої жінки, яка вже не вставала з ліжка, і попросили помолитися за неї. Я прийшла. Вся сім’я зібралася біля постелі хворої, і ми усі почали молитися, щоб Господь дав зцілення. Молилася я не за молитовником, а за велінням серця, казала слова, які якось самі лягали мені на серце. І сталося чудо — хвора встала з постелі здоровою. Цей випадок справив велике враження на віруючих. З тих пір, коли щось ставалося у селян, кликали Святу Феодосію... Я ж продовжувала підтримувати зв’язок з євреями у лісових укриттях. Кожного тижня відвідувала їх, носячи їжу в мішку на спині».

На третій рік окупації в окрузі почав кріпнути партизанський рух. Чимало євреїв вступали у ці загони. Але сама Фаня не вважала для себе за потрібне робити це, бо бачила свій головний обов’язок в ін¬шому: допомагати єврейським жінкам та дітям, які блукали лісами і яких не приймали у партизанські загони. Під час чергового походу з мішком на спині у лісі зустріла тринадцятилітнього Юду Фірста. Він був увесь мокрий, голодний і смертельно змучений. Фаня дала йому сухий одяг, нагодувала і прилаштувала у селян¬ську родину. Якось там же, у лісі, дівчина натрапила на дивний згорток, що лежав під деревом. Вона нахилилася і побачила у ньому дівчинку років п’яти. «Ти хто?» — запитала її Фаня. — «Я Маша, тато пішов за їжею, але його, напевне, схопили німці, і він не повернувся».

Уже доросла Маша Вольсов-Таль, яка нині проживає у Хайфі (Ізраїль) згадує: «Фаня підняла мене з землі, обігріла, привела у сім’ю віруючих і наказала берегти мене. Селяни, які глибоко вірували, що Фа¬ня свята, турбувалися про ме¬не до кінця війни. З тої хвилини я повірила, що вона — ан¬гел». Свої спогади на івриті Маша так і назвала: «Фаня амалах шели» (Фаня — ангел мій). Коли мама іншої дівчинки Ханеле прийшла після вій¬ни, щоб забрати свою дитину, та гірко розплакалася і не хотіла залишати Фаню. Її вдалося забрати лише вночі, коли та заснула. Зараз Хана живе в Ізраїлі, в місті Леде. Ще одна врятована Фанею дівчинка, Шу-ламіт, живе в Рамат-Авіві.

Варто зауважити, що увагу та турботу, співчуття та симпатії до переслідуваних євреїв виявляли переважно віруючі люди. І це, до речі, відбувалося на фоні досить помітного антисемітизму місцевого населення. Віруючі, натхненні своєю вірою, йшли на самопожертву в ім’я любові до ближнього. Простий селянин Мефодій Богацький із села До¬броволя, батько двох маленьких дітей, незважаючи на погрози німецької влади, ховав у своєму домі євреїв. Виданий українцем-поліцаєм, він на запитання, чого ховав жидів, мужньо відповів бі-блійними словами: «Ви можете взяти моє тіло, але душа моя не у вашій владі». Травневої ночі 1943 року чоловік був розстріляний у дворі власного будинку.

Закінчилася страшна вій¬на. Фашистська Німеччина лежала у попелі. Одначе трагедія єврейського народу і біль втрат вимагали свого осмислення. Як далі жити? Фаня прийняла єдино правильне рішення — розпочати нове життя на древній землі своїх предків. Переборовши неймовірні труднощі, нелегально перебравшись через декілька державних кордонів, вона у 1947 році ступила на Святу Землю. Тут у 1948 році стала повноцінною громадянкою відродженого Ізраїлю, поселившись у місті зі си¬м¬волічною назвою Петах Тиква (Ворота на¬дії). Тут вона вийшла заміж, створила сі¬м’ю, виростила, двох синів, дочекалася вну¬ків. У нових умовах реалізувалася її любов до дітей: Фаня стала керівником дитячого садочка. Саме в цей дитячий садочок привів одного разу сво¬їх дітей офіцер міської поліції, «лісовий хлопчик» Юда Фірст. До цих пір він навіть не здогадувався, що поряд з його будинком так само віддає своє серце дітям його рятівниця. «Ось хто, — сказав він своєму синові та доньці, — врятував вашого тата від загибелі, ось кому я і ви зобов’язані своїм життям».

Коли впала «залізна завіса», Фаня, яка ніколи не забувала своїх рятівників, відновила з ними зв’язок. Завдяки її зусиллям та турботам почесне звання «Праведник світу» було присвоєно Конону Калюті, його дружині Ганні, дочкам Марії та Ганні; Пилипу Конюху (Коцюбайло), його дружині Теклі та синам Олександру та Андрієві; Андрію Куяві, його дружині Ярині та сину Миколі. У 1999 році вона здійснила поїздку місцями своєї молодості. На кошти Фані та її вцілілих земляків на місці розстрілу євреїв Рафалівки був встановлений надгробний пам’ятник.

Пройшли роки, Фаня досягнула пенсійного віку, але жар її серця не охолонув. У її домі часто чути російську мову — приходять друзі, яких вона опікає, допомагаючи у всьому. Жінка — активістка міської соціальної служби. Дає знати вік, підводить здоров’я, але Фаня не здає своїх життєвих позицій, вона звикла боротися та перемагати.

© «Благовісник», 2,2007