Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЛІТОПИСЕЦЬ ВІРИ

Підготував Юрій ВАВРИНЮК

Велика користь буває від вчення книжного. Книги наказують і вчать нас шляхам покаяння, бо від книжних слів набуваємо мудрість і стриманість. В книгах написана глибина. Ними втішаємося в печалі, вони вуздечка стриманості. Якщо наполегливо пошукаєш мудрості, то набудеш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, бесідує з Богом чи зі святими мужами (Нестор).

Х-ХІ століття в історії Русі вважаються воістину переломними. Розрізнена, розкидана по лісах, напівдика, вона саме у ті часи набирається сили, заявляє про себе у Європі як спільнота, з якою варто рахуватися, з якою слід підтримувати політичні, економічні та духовні зв’язки. І особливо важливим, можливо, навіть домінуючим, першопричинним є те, що саме тоді руські племена, об’єднані могутністю та силою князя Володимира, приймають християнську ві¬ру. На цю тему написано надто багато праць, висловлено безліч думок та коментарів, цю подію по-різному сприймають та трактують різні ре¬лі¬гійні та політичні сили. Але неможливо відкинути той факт, що саме прийняття Руссю християнства допомогло їй зробити історичний стрибок вперед.

Християнство прийшло на Київщину з Візантії. Вже тоді існував чіткий, переважно ворожий поділ Вселенської Церкви на дві частини: Західну та Східну. Володимир у своєму знаменитому виборі віри обирає саме Східну, православну. Попри всю ідеалізацію, можливо, навіть легендарність цієї події, князь скоріше всього керувався більш прагматичними доказами: він враховував близькість своїх земель саме до Візантії, політичні, торгові вигоди, спільне сло¬в’янське коріння. Одним словом, вибрано було саме православ’я. Незважаючи на значну політизованість, відхід від деяких біблійних принципів, православ’я, яке прийшло на Русь, все-таки було живою вірою. Незважаючи на те, що хрещення простого народу відбувалося під тиском з боку влади, християнство докорінно змінило суспільне, політичне та духовне життя народів, що населяти тодішні руські землі.

Але якщо спочатку переважна більшість простолюду не дуже приймала нову віру, навіть протистояла цьому, освічені люди серйозно та щиро повірили у Христа, і саме на них лягла відповідальність розбудити цю щирість та усвідомленість у серцях та розумі народу. Швидко з’являються монастирі як центри духовного життя, будуються церкви, переписуються богослужебні книги, виникає інтерес до іс¬торії та переосмислення ролі та значення Русі у тодішньому політичному та духовному житті Європи та Азії. Монастирі стають своєрідними до¬слідницькими центрами, кузнею молодих церковних діячів, богословів, письменників. Саме на них покладена нелегка місія зробити християнство живою вірою серед людей.

Літописи, що дійшли до наших часів, зберегли не лише сухі факти тих часів, але й сам дух, настрої та переживання, які існували у той період. Саме вони є одним з головних джерел, які розповідають нам прадавню історію.

І безперечно, світилом першої величини серед яскравого сузір’я руських письменників є постать знаменитого Нестора Літописця.

Народився він у Києві приблизно у 1056 році. 17-річним юнаком він приходить у Печерську обитель з метою присвятити своє життя служінню Богові та людям. Його життя серед монастирської братії стало гідним наслідування. Згід¬но літописних даних, він сам мав з кого брати приклад. Стосунки та взаємне служіння між мешканцями обителі були справді біблійними. Дух любові та миру панував серед ченців та духовенства, серед яких були знамениті Антоній та Феодосій. Печерська обитель дуже швидко стала центром духовного життя не тіль¬ки Києва, але й навколишніх земель.

Нестор з молодих літ став прикладом богобійного життя, постійних молитов, постів та добрих справ, возвеличуючи Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». Але головним подвигом його життя стала праця літописця, вершиною якої з повним правом вважається «Повість временних літ».

Першим твором молодого літописця стало житіє руських князів Бориса і Гліба, які задовго до офіційного прийняття християнства уже були християнами. Приблизно у 80-х роках Нестор склав житіє преподобного Феодосія Печерського.

Найвизначніший свій твір письменник уклав на основі раніше написаних літописів, архівних даних, усних народних переказів, поєднуючи це із сучасними авторові подіями. «Повість» була не просто історичною хронікою, Нестор давав у ній свої коментарі, осмислено викладаючи хід по¬дій, аналізував їх, вплітаючи у розповідь свої особисті думки, богословські моменти, повча¬ння для сучасників та майбутніх поколінь. Ця виснажлива справа вимагала і пошукових робіт. З метою поглиблення своїх знань про давні часи Нестор вирушає на пошуки першоджерел. Він відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення до «Повісті» майже у повному обсязі Волинського літопису. Свою майже двадцятилітню щоденну виснажливу працю автор закінчив приблизно у 1113 році. Хроніку подій у літописі було доведено до 1110 року.

«Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала...» Саме так розпочинається знаменитий літопис. Не¬с¬тор занурився настільки далеко в історію, що й до сьогодні багато дослідників вважають деякі моменти цього хронологічного твору історично недостовірними. Це зокрема стосується і фрагменту що¬до відвідин Руської землі апостолом Андрієм та його апостольське благословення дніпровських круч, на яких пізніше виник Київ. Безперечно, ми не можемо стовідсотково вважати цю історію правдивою, але вона красномовно свідчить про головне: уже в перші десятиліття свого вини¬к¬нення християнство досягнуло наших земель. Є свідчення, що племенам, які населяли слов’янську землю, була відома християнська віра і навіть серед місцевих князів та їх оточення були християни. Зрозуміло, що вони не могли суттєво вплинути на своє середовище, але це у великій мірі готувало ґрунт для майбутнього загального хрещення Русі.

Варто зауважити, що «По¬вість временних літ» є безперечно християнським літописом і усі події у ній розглядаються саме через призму християнства. Можна допустити думку, що деякі моменти у творі надто християнізовані та ідеалізовані, але літопис напрочуд чітко та достовірно передає сам дух того часу, в який він писався. І саме у цьому найбільше проявився геній Нестора як християнського автора. Він став літописцем не просто руської історії, а літописцем душі руського народу. Нестор сам був свідком багатьох подій, бачив наслідки жахливих набігів кочівників-половців, які спалювали міста і села, забирали у рабство юна¬ків та дівчат, як у 1096 році було розгромлено Печерську обитель. У літописі він дає богословське осмислення вітчизняної історії і майбутнє бачить лише у слідуванні за Ісусом Христом.

«Повість временних літ» дійшла до нас лише у пізніших списках, які були значною мірою доповнені. Так що у Нестора, життя якого закінчилося у 1113 році, були сподвижники, які й продовжили його подвижницьку працю. Його ім’я сьогодні стоїть у ряду найславетніших українських постатей, якими гордиться наш народ. У 2006 році в оббіг була введена ювілейна монета, присвячена Нестору Літописцю. Можливо, саме у зв’язку з винятковою значимістю цієї людини вона була виготовлена із золота номіналом 50 гривень. Але історичне та духовне значення великого літописця не оціниш ніякою фізичною валютою чи золотом.

© «Благовісник», 2,2007