Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Жанна Гійон: жінка, яка навчилася молитися

Підготувала Ольга МІЦЕВСЬКА

"Ми можемо дослідити багато століть, шукаючи іншу жінку, яка б була кращим зразком істинної святості" Джон Уеслі

Жанна Гійон. Це ім’я починає дедалі частіше звучати в сучасних християнських колах. Її творами, написаними понад 300 років тому, зачитуються і захоплюються, вважаючи їх актуальними й нині. При житті авторки її книги публічно спалювали, та водночас їхня популярність завжди дорівнювала ворожому ставленню до них. Її вчення, викладене в цих книгах, знайшло відгук в серцях людей, які внесли неоціненний вклад в духовне зростання Церкви. Воно глибоко торкнулося Ніколая Цінцендорфа та руху «морав­ських братів», вплинуло на духовне становлення основоположника методистського руху Джона Уеслі. І водночас на основі її книг свої думки розвивали й такі люди, як Уотнес Лі, вчення якого, без сумніву, можна назвати хибним.

В чому ж секрет сили цієї жінки? І в чому суперечність її творів, які викликали і щире захоплення, і повне неприйняття, впливали на розвиток як істинної духовності, так і лжевчення? Так, постать цієї жінки дійсно неординарна. Глибинне пізнання нею Бога та спілкування з Ним, готов­ність віддати життя заради служіння Йому змушують читачів замислитися над своїм життям і почати якимсь чином змінювати його. Та оскільки стимулом для цих змін є не глибоке єднання з Богом, як у самої Жанни Гі­йон, а намагання скопіювати духовний до­свід авторки, це приводить іноді до неправильних висновків і дій.

Часто в передмовах до тво­рів мадам Гійон зазначено, що ці книги важкі для спри­й­няття. І це дійсно так. І склад­ність їх, на мою думку, в тому, що вони розкривають глибоке духовне єднання авторки з Богом. Спробуйте розповісти про свої почуття в мить навернення, глибокого спілкування з Богом, переживання величі Його благодаті чи сповнення Духом Святим. І повірте: ваша розповідь буде складною на­віть для тих, хто щиро прагне пережити те ж саме, а той, хто вже мав ці переживання, спри­йме вашу опо­­відь через призму власного духовного досвіду. Те ж саме відбувається й з творами Жанни Гійон, наспра­вді ж вони глибокі, сві­тлі й щирі, як і постать самої авторки.

Мадам Гійон де Шеснуа (Жа­­нна-Марі Був’є де ла Мотт) народилася 18 квітня 1648 року в Монтере, у Франції, в сім’ї римських католиків. В дитинстві дівчинка не отримала тої материнської любові, якої потребувала. Народилася вона восьмимісячною, і всі вважали, що вона не виживе, тому намагалися якнайшвидше охрестити її і готувалися до похорону. Але дівчинка, хоча й була слабкою, та все ж не помирала. До двох з половиною років вона постійно хворі­ла, тому її відправили на декі­лька місяців у монастир, щоб там молилися за неї. Як згадує сама Жанна, її мама не любила дівчаток, тому доручила виховання доньки слугам, а сама всю свою увагу віддала синові. Змалку дівча багато часу проводило в монастирях, де її допитливий розум черпав перші знання про Бога, про рай і пекло. Бурхлива дитяча уява змальовувала їй страшні картини вічних мук. І тоді вона вирішила сповідуватися перед священиком, та була ще настільки малою, що не могла сама домовитися про зустріч зі священиком. Тому одна з монахинь віднесла її туди. «Піс­ля сповіді, — згадує пізніше Жанна, — моє серце тріпотіло від радості, і в якусь мить мені навіть захотілося мучеництва».

Коли дівчинці було сім ро­ків, батько, який дуже любив її, бачачи, як мало виховання вона отримує вдома, віддав її на виховання в монастир урсулинів, де виховувалися її стар­ші зведені сестри, одна по матері, інша по батькові. Батько довірив її під опіку своєї доньки, яка була благочестивою і чудово виконувала свої обов’язки щодо виховання сестри. Та згодом Жанну забрала до себе сестра по материній лінії, яка заздрила іншій, що тій доручили таке відповідальне завдання. Але вона була жорстокою щодо дівчинки. Тому батько, дізнавшись про це, забрав доньку додому. Та згодом настоятелька домініканського монастиря попросила батька віддати Жанну їй на виховання. Вона була доброю жінкою, але дуже зайнятою, тому іноді дівчинка залишалася зовсім без нагляду. Одного разу, коли вона захворіла віт­рянкою, монахині подумали, що в неї чорна віспа, якої дуже боялися. Тому потягом трьох тижнів дівчинка пролежала сама в кімнаті. Їй лише приносили їжу, швиденько ставили й виходили. Але в своїй келії, що було дуже дивно, вона знай­­шла Біблію і весь час проводила, читаючи її.

Коли Жанні виповнилося 15 років, її сім’я переїхала в Париж, і дівчина почала виходити у світ. Вона була дуже гарною і привабливою для багатьох чоловіків. Як і всі дів­чата її віку, вона мріяла про любов і щасливе подружжя. Але доля розпорядилася по-іншому: в шістнадцять років її видали заміж за багатого чоловіка, Жака Гійона, якого вона побачила за два чи три дні до весілля і який був старший від неї на 22 роки.

Вона була дуже нещаслива, особливо в сім’ї чоловіка, який часто хворів, а її свекруха постійно зневажала її, змушуючи її, а не слуг, яких було вдосталь, виконувати всю бру­дну роботу в домі. Тому єдиною втіхою для Жанни стала всеохоплююча віра в Бога і непоборне бажання мати єд­нан­ня з Ним. В цей критичний момент вона познайомилася з молодим францисканцем, слова якого перевернули все її життя: «Ти падаєш у безодню весь час, що я спостерігаю за тобою. Навчися відчувати Бо­га у власному серці, і ти знайдеш Його там». З цього часу, очищаючи себе, вона почала практикувати повний аскетизм, перебуваючи у постійній молитві. У двадцять років во­на перестала ходити на вечірки та вистави і дивувалася, як раніше могла захоплюватися цим. Та єдиним, з чим вона тривалий час боролася, було те, як сама часто казала, що багато часу проводила перед дзеркалом, доглядаючи за сво­їм обличчям і волоссям. Жанна знову й знову благала, щоб Бог звільнив її від цього. І тоді, казала вона, Бог зі Своєї милості послав їй віспу. Коли вона одужала, її обличчя було покрите віспинами. І вона раділа, що Бог так применшив її зовнішню красу, щоб досягнути внутрішньої.

Після дванадцяти років нещасливого подружнього життя Жанна залишилася вдовою з трьома маленькими дітьми: двома синами і двомісячною донькою. Їй у спадок залишився великий маєток чоловіка, тому вона мала достатньо засобів для себе, своїх дітей і для допомоги іншим.

В наступні роки Жанна Гійон дедалі більше заглиблювалася у внутрішнє життя й почала розуміти, що християнство складається не лише з законів, правил і ритуалів, як про це вчила католицька церква, а й з життя Христа в душі людини. А для цього їй потрібно відректися від самої себе й підкорити все Христу.

Коли їй було тридцять чотири роки, вона відправила дітей на навчання в релігійні школи й почала подорожувати й навчати про внутрішнє життя з Христом. Вона подорожувала по всій Франції, Швейцарії та інших місцях, в які її вів Бог. Переважно вчення мадам Гійон базувалося на доктринах Мігеля де Моліноса, іспан­ського римсько-католи­цького священика, з яким вона листувалася. Крім того, вона листувалася з архієпископом Кембриджа Франком Фенелоном, який багато що черпав з її особистих переживань Бога і допомагав їй, коли її особою зацікавилися представники ортодоксального католицтва. Згодом вчення цих людей лягло в основу вчення квієтизму. Квієтисти розглядали церкву як основний, але недостатній засіб для єднання душі з Богом, і висунули вчення про притаманне людській душі бажання безпосередньо пізнавати Господа.

Оскільки вчення мадам Гі­йон ставало дедалі популярнішим, церковні лідери почали звинувачувати її в єресі. Рим­ська церква вчила, що будь-які взаємостосунки з Христом можливі лише через ритуали і причастя в церкві, а вона ж переконувала, що кожна люди­на може спілкуватися з Богом всередині себе. Була проблема й у тому, що мадам Гі­­йон виступала за відмову від світських задоволень і жила істинно святим життям, а це ображало короля Людовика XIV і його дворян, які любили розкіш. Тому вони почали спа­лю­­вати її книги, перехоплю­вати її листи. Зрештою вони висунули проти неї звинувачення в єресі та аморальності, і вона була заарештована.

Наступні сім років свого життя Жанна провела в ув’язненні: спочатку у в’язниці Вінсента, потім у монастирі біля Парижа, а згодом у сумнозвісній Бастилії, яка була призначена переважно для політв’язнів. В Бастилії вона провела чотири роки, останні два з них до неї не впускали навіть відвідувачів, забороняли говорити і писати листи.

Взимку 1701 року Жанна через сирість захворіла. Людовик XIV, знаючи, що не може більше законно утримувати її у в’язниці, звільнив її на шість місяців, щоб вона одужала, і вигнав у Бло, де жив її син Арманд Жак Гійон. Другий її син і донька померли ще дітьми. Пізніше король продовжив її звільнення ще на шість міся­ців, а згодом на невизначений термін. Але справжньої свободи вона так і не отримала, тому що не мала права залишати Бло, оскільки за це могла знову потрапити у в’язницю.

Та примусове перебування в одному місці не спинило прагнення Жанни допомогти тисячам іншим, які приходили в її дім, щоб знайти мир і радість у внутрішньому житті. В цей час вона також написала безліч листів та автобіографію. В ув’з­ненні вона була більш віль­ною у Христі, ніж ті, хто ув’язнив її та обмежив свободу. Духовні шукання Жа­­н­­ни Гійон викладені у її працях: «Пізнання глибин Ісуса Христа», «Принцип мо­ли­тви», «Союз з Богом», коментарях до «Пісні над піснями», в «Духовних листах ма­­­дам Гійон», «Виході», «Кни­зі Йова» та безлічі інших книг. Перші два твори в наш час отримали друге народження і стали дуже популярними, в тому числі й в російському перекладі. Духовний досвід Жанни Гійон щодо особистої внутрішньої єдності з Христом, практика молитовного життя не втратили своєї актуальності й в час небувалого розвитку науки та техніки.

Померла Жанна Гійон 9 червня 1717 року у віці шіст­де­­сяти дев’яти років і була похо­вана у Бло в церкві Гір­де­льєрів. Після себе вона залишила понад шістдесят письмових праць, які протягом трьохсот років спонукують християн шукати більш глибокого внутрішнього життя у Христі. Багато лідерів вели­кого християнського пробудження отримали натхнення від цієї смиренної жінки, яку переслідували й ув’язнили лише за те, як сказав хтось про неї, що «вона надто любила Христа».

© «Благовісник», 1,2007