Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

АВГУСТИН БЛАЖЕННИЙ – ПІЛІГРИМ ДО БОЖОГО ГРАДУ

Підготувала Наталія КОРНІЙЧУК

З Августином, звичайно, зрівнятися не може, по-моєму, жодна людина; адже коли за його насиченого талантами часу йому, не було рівних, то хто зрівняється з ним нині? Ф. Петрарка

Духовна спадщина Августина настільки значуща й вагома, що її неможливо вкласти в межі якогось одного напрямку або віросповідання. Римсько-католицька церква канонізувала його як святого та причислила до перших чотирьох найавторитетніших учителів Церкви. Вселенське Православ’я вшановує його як блаженного та отця Церкви. Протестанти ж вважають Августина одним з найфундаментальніших теоретиків християнства.

Народився Августин в містечку Тагасті в Північній Африці в тогочасній римській провінції Нумідія. Його батько Патрицій був римським магістратом, який сповідував традиційну язичницьку релігію. Мати Моніка була ревною християнкою, молитви якої за чоловіка й сина були згодом почуті Богом. Напевне, з батьком в Августина не було тісних взаємостосунків, зате Моніка відігравала важливу роль в житті свого єдиного сина. Початкову освіту великий мислитель отримав у сусідньому місті Мадаврі. А вищий філософський та риторичний вишкіл — у столичному Карфагені.

У це велике місто Августин приїхав у віці 17-ти років. Він навчався старанно, але й не цурався світських розваг. Згодом вступив у зв’язок з жінкою, яка народила йому сина Адеодата і якій Августин був вірним наступні дев’ятнадцять років. Такі зв’язки на той час нікого не дивували й були нормою.

На той час Августин вивчав риторику. Ця дисципліна навчала гарно й переконливо висловлювати свої думки усно й на папері. При цьому істинність того, що ти говориш, не мала значення. Але, читаючи Цицерона, Августин прийшов до висновку, що майстерного слова й стилю недостатньо — риторика має супроводжуватися й пошуками істини. Так він вирішив прочитати Біблію, бо пам’ятав, як його мати говорила про мудрість цієї книги. Але йому, вихованому на класичних засадах, Святе Письмо видалося повним безглуздям, до того ж написаним грубою мовою. Так шукання істини спочатку привело Августина до маніхейства. Згідно цього вчення, в кожній людині є два начала: «світло» й «пітьма». Світло — це духовне начало, а пітьма — матеріальне. В космосі ці два начала з певних причин змішалися і результатом цього є людина зі своєю природою. Спасіння полягає в розмежуванні цих начал і підготовці нашого духу до повернення в сферу чистого світла. Августин мав деякі сумніви щодо цього вчення й тому не спішив ставати його «досконалим». Коли він поділився своїми переживаннями з іншими вчителями цього напрямку, вони не змогли відповісти на всі його питання, і розчарований Августин вирішив продовжити свої заняття в іншому місті. В цей час він став навчати риторики інших і переїхав в Мілан, де звільнилося місце викладача риторики. Там він став неоплатоністом. Тут Августин вперше почув про Бога як про нематеріальне Буття. Послідовники цього вчення намагалися дійти до Першоєдиного, до джерела всього сущого шляхом самодисципліни й містичного споглядання, яке мало допомогти їм досягнути екстатичного стану. Неоплатоністи говорили, що є лише одне начало, від якого все походить, це щось на зразок каменя, вкинутого у воду, від якого розходяться кола. Найближче до Нього розташовані найвищі прошарки сущого, а далі нижчі й нижчі — в міру їхнього віддалення від Центру. Наприклад, зло походить не від якогось іншого джерела, а просто стає злом, віддаляючись від Першоєдиного. Зло ми робимо тоді, коли відводимо від Нього свій погляд і дивимося на нижчі прояви сущого.

Це віровчення ніби й давало відповіді на питання Августина. Але в нього лишився ще один сумнів: як можна Біблію з її грубою мовою й розповідями про насильницькі вчинки вважати Словом Божим? Відповідь на це питання йому дав християнин Амвросій, проповіді якого за порадою матері почав слухати Августин. Амвросій, найвидатніший оратор Мілану, алегорично пояснював важкозрозумілі місця Біблії. Оскільки алегоричне трактування цілком відповідало канонам риторики, в Августина не виникало ніяких заперечень. А текст Священного Писання ставав більш благозвучним і його можна було легко зрозуміти. Августин через проповіді Амвросія все більше й більше відкривав для себе істину.

Здавалося б, усі сумніви вирішені, все зрозуміло. Але лишалися труднощі іншого плану. Августин не хотів «половинчато» приймати віру своєї матері, бо розумів, що коли він стане християнином, то йому доведеться (зважаючи на тодішні ідеали чернецтва і власні неоплатоніські погляди) покинути викладання риторики й відмовитися від своїх честолюбних цілей і світських задоволень. А це було чи не найважчим для нього. Він вів боротьбу з самим собою. Так, він вирішив стати християнином, але не сьогодні, пізніше. До нього стали доходити чутки про те, що багато визначних сучасників-мислителів стали відкрито сповідувати християнство. І тоді Августин не міг більше боротися з собою, він вийшов в сад і там в молитві віддав своє життя Богові.

Після навернення Августин зробив все, щоб почати нове життя. Він попрохав Амвросія охрестити його, відмовився від викладання й вирішив, продавши свою спадщину, жити в чернецькій самотності. Августин з деякими своїми друзями оселився в Кассиціаці, плануючи скромно жити й проводити час в містичних спогляданнях та філософських студіях. Саме тут Августин почав писати свої перші праці. Вони були ще з відбитком неоплатонізму, але поступово їх автор став більш чітко розмежовувати християнське вчення від основ неоплатонізму.

В 391 році Августин відвідав місто Гіппон, щоб запросити товариша оселитися в його общині в Коссиціаці. Там, майже проти його волі, Августина рукопоклали на служіння, а чотири роки потому він став єпископом разом з престарілим єпископом Валерієм. Через рік Валерій помер і Августин лишився єдиним єпископом Гіппона. Як пастор там він написав більшість своїх праць. В нихАвгустин боровся з манніхейством. Будучи їхнім «слухачем», він навернув у їхню віру кількох своїх знайомих. І тепер він хотів ніби виправдати свій вчинок. Ще одна течія, з якою боровся Августин, був донатизм. Полеміка з ними підштовхнула Августина до розробки теорії справедливої війни. Справедлива війна, за словами Августина, могла відбуватися лише за трьох умов: справедливою повинна бути ціль війни; вона мала вестися законно встановленою владою; і найголовніша вимога —навіть у разі насильницьких дій, характерних війні, потрібно проявляти любов. Але найбільш вагомі богословські праці Августина були спрямовані проти пелагіанства. Пелегій, як і Августин вважав, що Бог наділив людину вільною волею. Але Пелегій казав, що людина може сама переборювати гріх. Августин відстоював думку, що бувають випадки, коли гріх може просто паралізувати волю людини — і самостійно вона не може звільнитися від нього.

Августинівський монастир в Гіппоні перетворився на богословську семінарію, вихованців якої кликали на дияконську й священицьку працю в інших африканських єпархіях. Його учні зуміли закликати ряд церковних соборів для прийняття конкретних дій проти донатиської партії і вчення Пелегія.

Полеміка з мислителями різних доктрин привела Августина до вивчення природи й влади церкви. Він перший сформулював ідею невидимої Вселенської Церкви, хоча й розміщував її тільки всередині зовнішньої державної церкви.

За 35 років пастирства Августин написав більше 100 книг і трактатів, близько 200 послань. Але особливе значення мають два його твори. Перший — «Сповідь». Це духовна автобіографія у формі зверненої до Бога молитви, яка показує довгий і важкий шлях, по якому Бог вів його до віри. За своїм жанром книга унікальна для древньої літератури й навіть зараз свідчить про глибоку психологічну й інтелектуальну проникливість автора. Вона складається з 13 книг, поділених в свою чергу на розділи. Тут ми бачимо розкаяння у свідомих і несвідомих гріхах, всеосяжну вдячність Господові та беззастережне сповідання віри.

Друга робота, яка заслуговує особливої уваги, — «Про град Божий». Приводом для написання цієї роботи стало падіння Риму в 410 році. В той час люди, які трималися за язичництво, говорили, що це падіння — результат відступництва від древніх богів. Спростувати такі твердження Августин намагався в своїй праці «Про град Божий», де він заявляє про існування двох міст, які засновані на любові. Боже місто будується на любові Божій, а земне — на любові до себе. В історії людства ці два міста взаємопов’язані, але між ними постійно ведеться боротьба. В кінцевому результаті залишиться лише місто Боже. Людська історія являє собою побудовану на любові до себе історію царств і народів, які виражають швидкоплинність земного міста. І всі ці царства й народи, якими б могутніми вони не були, пройдуть і щезнуть до кінця історії, а залишиться лише могутнє місто Боже.

Окрім полемічних праць, з-під пера Августина виходили й інші твори. А в неділю і в певні дні тижня він проголошував проповіді, які зазвичай записувалися писарями. Окрім того, йому доводилося бути суддею багатьох справ, які люди приносили на його єпископський суд, а також керувати церковною доброчинністю й допомагати бідним і немічним. Єпископ Міневіса шанобливо називав його «працелюбною бджолою Божою». Помер Августин 28 серпня 430 року, у дні коли вандали оточили Гіппон. Пізніше вони зруйнували й спалили все місто, пожалівши лише собор і бібліотеку єпископа.

© «Благовісник», 4,2006