Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЯН АМОС КОМЕНСЬКИЙ ВЧИТЕЛЬ ВІД БОГА

Підготувала Ольга МІЦЕВСЬКА

Твори Яна Амоса Коменського мені відомі давно. І я у своїй свідомості чомусь ставила їх в один ряд з "Хатиною дяді Тома" Гарієт Бічер Стоу, "Робінзоном Крузо" Даніеля Дефо, з романом "Воскресіння" Льва Толстого. В якому плані? Автори у названих творах пропагують високі моральні цінності християнства і посилаються на Священне Писання, але ці твори були дозволені і навіть обов'язкові для вивчення у школах та вузах СРСР. Правда, видавалися вони з певними приписами в анотаціях, на які мало хто з пересічних читачів звертав увагу. Мало того, безліч ідей Яна Коменського були покладені в основу радянської школи. Серед них урок як основна форма навчання, поділ учнів на класи за віком, методи наочності та природовідповідності в навчанні, навчальний рік та поділ його на чверті та канікули і безліч інших ідей, які нині є звичними для нас. Та в часи Коменського в Західній Європі і в післяреволюційні часи в Східній Європі ці ідеї були променем світла, яке осяювало всі темні закутки "освіти" в церковно-приходських школах, де головним методом навчання було сліпе зазубрювання і механічне відтворювання.

Ян народився 28 березня 1592 року у містечку Нивниця. Його батько Мартин певний час прислуговував в цьому містечку, хоча сам він був родом із сусіднього села Комне, куди його родина переїхала зі Словаччини. Ймовірно, саме від назви села Комне й походить прізвище Коменський. Дитинство Яна випало на період розгулу в Європі чуми. Коли йому виповнилося десять років, один за одним протягом кількох років померли його батьки та сестри. Окрім того, Чехія, що розташована між Австрією та Угорщиною, які воювали між собою, опинилася в смузі постійних зіткнень армій.

В 1608 році Ян Коменський стає учнем школи Чеських братів у Пшерові - найбільшому і найкращому серед братських навчальних закладів. В 1611 році він проходить обряд протестантського хрещення і додає до свого імені друге - Амос. За рекомендацією ректора Яна Ланеція він в цьому ж році вирушає в Гернборнський університет. В 1613 році переводиться на богословський факультет Гейдельберга. Повернувшись в Пшеров, 26-річний Ян отримав сан протестантського священика. Він одружився з Магдаленою Візовською і зайняв посаду управляючого Радою братської общини і вчителя-проповідника в Фульнеці. В Фульнеці він починає свою першу працю "Листи до неба". Цей твір розкриває несправедливість земного устрою і спрямований на захист бідності від сваволі багатства. Тут же він видає антикатолицьку книгу "Викриття антихриста", а також починає роботу над створенням "Енциклопедії знань" чеською мовою.

Обстановка в Європі, зокрема й у Чехії, стає напруженою. Протистояння католицизму і протестантизму веде до створення великих міжнаціональних союзів. В 1619 році почалося Празьке повстання, яке стало прелюдією до Тридцятирічної війни. Фульнек не один переживав напади і пограбування. Влітку 1621 року Чеське повстання потерпіло поразку від Габсбурзької коаліції і почалися розправи над протестантами. Коменський, як один з видних керівників Чеських братів, був змушений втікати. Під час своїх переховувань він дізнається, що від чуми померла його дружина і двоє синів, а бібліотека згоріла. Саме в цей період ним написані твори "Скорботний" і "Лабіринт світла".

Релігійна кар'єра Коменського поступово розвивається. Він входить в експедицію священиків, які підбирали місця для втечі чеських братів в інші країни, його посилають з посольством до скиненого монарха Чехії Фрідріха Пфальцського.

В 1624 році він вступає в шлюб з Доротою Кириловою, дочкою видатного діяча Чеського братства.

Та 4 лютого 1628 року йому знову довелося покинути Чехію і вирушити в польське місто Лєшно. Тут він стає ректором національної школи і приблизно в цей час починає свою чи не найвизначнішу працю "Велика дидактика". Він приходить до думки, що однією з найважливіших наук людства є педагогіка. "Лише освічуючи і виховуючи людину, ми зможемо побудувати державу і господарські системи", - вважав педагог. Він пише трактати "Відкриті двері мов", "Відкриті двері предметів", "Передвісник пансофії" (всезагальної мудрості). Твори Коменського стають відомими серед протестантських педагогів, і Самуель Гартліб, відомий англійський реформатор, запрошує його в Англію. Подорож в Англію починається влітку 1641 року. Одразу ж після приїзду туди Ян Амос пише "Шлях світла". Його праця "Передвісник пансофії" перекладається одразу на декілька мов і розходиться по Європі. Але політичні пристрасті досягають його і тут. В кінці 1641 року Англія занурюється в громадянську війну. Коменський вже стомився від постійних пригод. Він шукає спокійнішого місця і в 1642 році переїжджає в Гаагу, а потім в Лейден, де зустрічається зі знаменитим філософом і математиком цієї епохи Рене Декартом. Тут, в Нідерландах, він приймає пропозицію поїхати у Швецію. Так він досягає одразу кількох цілей: опиняється в протестантській державі і отримує можливість безперешкодно творити, а крім того, може задовольняти фінансові потреби общини. В Швеції, за задумом канцлера цієї держави, Коменський повинен на практиці втілити реформу школи, описану педагогом у "Великій дидактиці". Місцем для експерименту було обрано Ельбінг (нині територія Польщі). Праця просувалася дуже важко, доводилося перекладати на інші мови раніше написані книги, багато часу відбирали й дипломатичні протестантські місії, які часто доручали Коменському. Тому в 1648 році, не дочекавшись результатів діяльності Яна Амоса, шведи прийняли за платформу шкільну реформу, запропоновану Упсальським університетом. В той час помирає друга дружина Коменського. Залишившись без покровителів, Коменський повертається в Лєшно і стає єпископом. Протестантський священик такого рангу не міг бути неодруженим, тому 17 квітня 1649 року Коменський одружується з Яною Гаюсовою. До того часу постійні військові невдачі підірвали дух Чеських братів, і відображенням того є трактат Коменського "Заповіт помираючої матері - общини братської - своїм синам і донькам, яким вручає вона багатства свої і призначає спадкоємців".

В 1650 році Коменський отримує ще одну пропозицію від високих осіб - князь Сигізмунд Ракоці запропонував провести реформу трансильванських шкіл у Верхній Угорщині. 13 лютого 1651 року почалося викладання за новою системою в місті Шарош-Патак. Успіхи викладацької діяльності змушують Коменського відмовитися від політичного життя. Він починає працю над "Світом чуттєвих образів у малюнках" - чи не найпершим посібником такого роду в історії європейської педагогіки. Він укладає пісенно-драматичний збірник "Школа-гра" для вивчення дітьми латинської мови. У червні 1654 року педагог повертається в Лєшно. Та знову у його роботу втручається війна. Польща, окупована Швецією, повстала, і 27 квітня 1656 року польські партизани осадили Лєшно. Місто не вистояло, і почалася різня протестантів. Коменський втік з міста, втративши все майно, накопичене за 28 років, і, що ще гірше для нащадків, більшу частину своїх рукописів. Багато протестантських центрів наперебій кликали до себе Яна Амоса. Він вирішив вибрати для свого проживання Амстердам - столицю Батавії. Син давнього покровителя Коменського Лаврентій де Геєр взявся оплачувати працю педагога і видання його творів. Результати не забарилися. В Нюрнберзі виходить "Світ чуттєвих образів у малюнках". В 1657-1658 роках видається "Велика дидактика" в чотирьох томах. Книгу чекає величезний успіх. Вчений починає роботу над "Всезагальною мудрістю". Та знову назріває війна. Англія і Нідерланди, безперервно розширюючи свої колонії в Новому світі, увійшли в конфлікт. Однак авторитет Коменського в той момент вже стояв на недосяжній висоті. На заклик педагога ворогуючі сторони уклали мирний договір.

Однак педагогу так і не вдалося завершити свої творчі задуми. Поступово роки і незгоди беруть своє. В останні роки свої роботи він вже диктує.

Результатом життєвих роздумів про власні колізії і долю Європи стає праця Коменського "Всезагальне виправлення". В цій всеохоплюючій праці поряд з наївними ідеалістичними думками автор змальовує устрій світу, який відомий жителям другої половини ХХ століття.

Та все ж, незважаючи на широкий діапазон творчості, яка охоплювала філософію, політологію, мовознавство, астрономію та інші науки, найбільший вклад він вніс у педагогіку. Незважаючи на те, що Ян Амос жив у складні воєнні часи, він не міг не звернути уваги на те, що ще страшнішою, ніж безкінечна війна, була тогочасна європейська школа. І він зумів докопатися до першопричини, яка перетворює школу "в пекло для ангельських душ", і запропонував як зразок школу, яку сконструював сам. Окрім ґрунтовного, свідомого та цікавого навчання, велика увага в цій школі приділялася моральному вихованню, яке базувалося на біблійних принципах. Моральними орієнтирами для педагога є Сам Христос, Який знайшов у Собі сили постраждати за все людство, Йов, котрий ради любові до Господа гідно зносив різні випробування, і Соломон - як зразок біблійної мудрості. Одне з найважливіших місць в процесі духовного виховання дітей Коменський відводить все-таки сім'ї. Школа, вихователі і проповідники, на його думку, можуть лише розвинути і певним чином направити виховання дітей в потрібне русло, але саме формування особистості здійснюється все-таки в сім'ї.

Яна Амоса Коменського не стало 15 листопада 1670 року. Він помер в Амстердамі і був похований в маленькій валлонській церкві в Нардені. З часом його могила була забута, лише на початку ХХ століття була знайдена та реставрована, а 5 травня 1937 року в приміщенні церкви було відкрито музей Яна Амоса Коменського.

Метод насадження благочестя

(розділ з книги "Велика дидактика")

Чи можна підвести під штучний метод вивчення благочестя?

Благочестя - дар Божий і дається з неба. Причому вчителем і наставником благочестя є Дух Божий. Але оскільки Він зазвичай діє з допомогою природних засобів, вибираючи Собі помічниками батьків, наставників, служителів церкви, які б вірно насаджували й поливали райське віття, то їм слід розуміти характер своїх обов'язків.

Що слід розуміти під благочестям?

Благочестя полягає в тому, щоб, після правильно сприйнятого поняття про справи віри і релігії, серце наше вміло всюди шукати Бога, Якого Писання називає таємничим (Іс. 45:15) і Царем невидимим (Євр. 11:27), тобто таким, Який покрив Себе одіянням Своїх діл і у всьому невидимо присутній, і всім невидимо керує. І всюди знаходячи Його, ми маємо слідувати за Ним, досягати Його і, нарешті, радіти в Ньому. Перше здійснюється розумом, друге - волею, а третє - радістю совісті.

Ми шукаємо Бога, зауважуючи сліди божественності в усьому Його творінні. Ми йдемо за Богом, доручаючи себе повністю Його волі у всьому: як в наших справах, так і у перенесенні всього, що Він захоче нам послати в житті. Ми радіємо в Бозі, заспокоюючись в Його любові і милості настільки, щоб нічого ні на небі, ні на землі, не було більш бажаним, ніж Сам Бог, щоб нічого не було більш приємним від думки про Нього і більш солодким, ніж Його слова, щоб наше серце тануло від любові до Нього.

Три джерела і три способи почерпнути звідти

Звідки ж нам черпати цей наш настрій? Для цього у нас є три джерела, три способи або ж три ступені. Цими джерелами є: священне Писання, світ і ми самі. А саме: у першому випадку - Слово Боже, у другому - творіння, а в третьому - натхнення. Без сумніву, саме з Писання черпається пізнання Бога і любов до Нього. Але самі язичники, які одним спогляданням світу приходили до вшанування божественного начала, є свідками того, що зі світу і мудрого споглядання дивних діл Божих у ньому, ми піднімаємося до стану благочестя. Сюди належить також і особлива турбота провидіння про нас самих: як дивно воно нас створило, зберегло дотепер і нами керує.

Способів почерпнути з цього джерела благочестя є три: роздуми, молитва і випробування. Роздуми - це особисте, уважне, благочестиве проникнення у діла, у Слово і милість Божу, оскільки все відбувається тільки з Божої милості. І якими дивними шляхами всі рішення волі Божої досягають своїх цілей! Молитва - це особисте і до певної міри постійне звернення до Бога з проханням про Його милосердя, щоб Він нас підтримував і керував нами Духом Своїм. Нарешті, випробування - це постійне дослідження успіхів у благочесті, чи то через нас самих, чи то через інших людей. Сюди ж належить кожне у своєму роді випробування: людське, диявольське, божественне. Кожна людина повинна випробовувати себе, чи у вірі вона (див. 2 Кор. 13:5) і як старанно вона виконує волю Божу. Потрібно також, щоб нас досліджували і люди - друзі й вороги. Це стається тоді, коли ті, хто богобоязно начальствують над іншими, пильною увагою, відкритим чи потаємним спостереженням прагнуть дослідити, яких ми досягли успіхів. Бувають також випадки, коли Бог піднімає на нас ворога, який навчає нас звертатися до Бога і нам показує, скільки є в нас сили віри. Нарешті, й самого сатану іноді посилає на нас Бог чи навіть Сам ополчається проти людини, щоб виявилося, що живе в її серці. Тож, все це потрібно донести християнському юнацтву, щоб у всьому, що є, було й буде, всі привчалися долучатися духом до Того, хто перший і останній з усіх, і в Ньому одному знаходили спокій для душі.

Метод навчання благочестя, який полягає в двадцять одному правилі

1. Турбота про виховання благочестя повинна починатися в ранньому віці, з одного боку, тому, що корисно цього не відкладати, а з другого боку, відкладати небезпечно, тому що, якщо в ранньому віці душі не проникаються любов'ю до Бога, то пізніше в них проникає неповага до Божества, яка дуже важко викорінюється.

2. Хай при першому свідомому користуванні очима, язиком, руками і ногами діти вчаться дивитися на небеса, піднімати руки вгору, взивати до Бога і Христа, схиляти коліна перед невидимою величчю і шанувати Його.

3. Коли діти вже можуть отримувати знання, перш за все їх потрібно переконати, що наше прагнення спрямоване до вічності, а життя на землі - лише перехідний стан, після якого ми повинні, відповідно підготувавшись, достойно вступити у вічні оселі.

4. Ми повинні постійно нагадувати, що нерозумно займатися тим, що ми невдовзі залишимо, і зневажати те, що супроводжуватиме нас у саму вічність.

5. Потім ми повинні навчити, що життя, в яке переселяються люди, буває двох видів: блаженне з Богом і нещасне в пеклі, і що те й інше - вічні.

6. Блаженні ті, які так виховують свою душу, щоб бути достойними перенестися до Бога. Тому що поза Богом немає нічого, крім мороку, жаху і мук.

7. Перенесені до Бога будуть лише ті, які тут живуть з Богом.

8. А живе з Богом той, хто має Його перед очима, боїться Його і виконує Його заповіді.

9. Тож привчайте дітей утотожнювати з Богом, безпосередньо і опосередковано, все те, що вони тут бачать, чують, з чим стикаються, що роблять і терплять.

10. З юного віку хай діти навчаться займатися переважно тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Священного Писання, участю в богослужінні і зовнішніми добрими ділами.

11. Священне Писання в християнських школах повинне бути "Альфою і Омегою". Бо ж як зі звуків та букв складається все мовлення, так і з елементів божественних книг - вся будова релігії і благочестя.

12. Все, що вивчається з Писання, повинне бути співвідносним з вірою, любов'ю, надією. Тому що одна з них відкриває, щоб ми знали, друга - заповідає, щоб ми виконували, а третя - обіцяє, щоб від Бога ми чекали благодаті в цьому і майбутньому житті.

13. Починаючи з першого ступеня, ми повинні навчати дітей застосовувати знання на практиці, а не в теорії, якщо ми дійсно хочемо виховати християн. Віра, надія і любов повинні прищеплюватися для застосування їх у житті.

14. Віру, любов і надію діти (та й всі інші) зможуть застосовувати в житті, якщо їх навчать неухильно вірити в те, що відкриває Бог, виконувати те, що Він велить, надіятися на те, що Він обіцяє.

15. Що б не вивчало християнське юнацтво після Священного Писання (науки, мистецтво, мови) - все повинне вивчатися, підпорядковуючись Слову Божому, а саме, щоб юнацтво могло зауважити і з'ясувати для себе, що все марнота, якщо воно не стосується до Бога і майбутнього життя.

16. Хай всі навчаться з великою ревністю віддаватися шануванню Бога як внутрішньому, так і зовнішньому, щоб внутрішнє без зовнішнього не втратило своєї сили, а зовнішнє без внутрішнього не виродилося в лицемірство.

17. Треба турботливо привчати дітей до зовнішніх справ, передбачених згори, щоб вони знали, що істинне християнство полягає в тому, щоб віру свою підтверджувати ділами. Такого роду суть: вправляння у стриманості, справедливості, милосерді і терпінні. Якщо віра не приносить таких плодів, вона мертва.

18. Також треба турботливо привчати дітей розрізняти межі благодіянь Бога та Його суду, щоб вони вміли всім користуватися законно і нічим не зловживати.

19. І треба наставляти їх, що істинний шлях в житті - це шлях хреста, і цей шлях показав нам вождь життя Христос, на цей шлях Він запросив інших, цим шляхом Він веде тих, кого по-особливому любить.

20. Але треба передбачити й те, щоб у той час, поки всьому цьому будуть навчати, дітям не зустрічався ніякий негативний приклад.

21. І нарешті, оскільки світ і природа спотворені, і людська плоть легко впадає в самовдоволення і духовну гордість, що є великою небезпекою для нашого спасіння, всіх християн потрібно своєчасно вчити тому, що наші добрі діла та прагнення внаслідок людської недосконалості - ніщо, якщо Своєю досконалістю нам не прийде на допомогу Христос - Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи всього світу, і на Ньому одному благовоління Отця. Так, нарешті, ми поставимо в безпеку надію власного спасіння і спасіння наших близьких, якщо зведемо її на наріжному камені - Христі, Який є вершиною всякої досконалості на небі й на землі, єдиним Начальником і Виконавцем нашої віри, любові, надії і спасіння нашого.

© "Благовісник", 2,2006